ІНТЕРВ'Ю

Анна Ремізова: Займаючи нішу живопису, розвиваю Кропивницький

“Дій локально, змінюй глобально”, — сенс цієї фрази успішно втілює 22-річна кропивничанка Анна Ремізова. За освітою дівчина перекладачка з англійської та німецької мов, але за фахом не працює. Зараз активно займається проведенням майстер-класів (далі — МК) з малювання картин різними техніками: рідкий акрил, спиртові чорнила, акварель.

Інструкторка з фігурного катання, перекладачка, фотографиня, піджейка

Про свій досвід роботи Анна Ремізова розповідає поетапно: “Десять років займалася фігурним катанням, тому у 15 мене запросили стати інструкторкою для дітей. Заробляла 15 грн на годину і мені подобалося відчуття того, що не прошу у батьків грошей на власні потреби. На першому курсі два місяці працювала фотографинею у колишньому клубі “Распутін”. Там же запропонували стати піджейкою, хоча мій зріст (153 см) не відповідає вимогам. Бути піджейкою — це водночас адреналін і страх. Адже ти постійно у центрі не кращої уваги: дівчата заздрять, а хлопці роздягають очима. Відчуваєш себе шматком м’яса. Пропрацювала три-чотири місяці. Досі про цю роботу знає лише мама. Після цього почалася кар’єра перекладачки. Допомагала у благодійному єврейському фонді. Працювала з грантами із Лондона. Там же була керівницею підліткової групи. Ми допомагали дітям із неблагополучних родин, людям похилого віку відбудовувати квартири по Кіровоградській області. Я була перекладачкою двох видів: interpreter (вербально) й translater (письмово)”. 

До кінця четвертого курсу Анна мала достатньо практики, щоб усвідомити небажання розвиватись у цій професії. 

Інтуїтивна художниця

Після закінчення університету дівчина вивчила три техніки з інтуїтивного живопису: рідкий акрил, спиртові чорнила й акварель:

“Я побачила картини австралійського художника епоксидною смолою, рідким акрилом. Я закохалась, якщо можна так сказати про живопис. Знайшла в Україні дівчину з Харкова, яка навчила мене малювати та пояснила тонкощі рідкого акрилу. Завдяки моїм рідним, я пірнула у вир живопису. Моя місія — допомагати. Фарба поводить себе по-особливому. Я знаю, як направити її у потрібне русло — зробити сіточку, бульбашки, переходи, певний “малюнок”. 

Що таке рідкий акрил?

Рідкий акрил — суміш акрилової фарби, силікону, медіуму та ґрунту. Така техніка дає можливість створити індивідуальну картину у стилі абстракції. Повторити ідентичну просто неможливо. Що відбувається перед проведенням МК: закуповують фанеру, дідусь Анни її ріже, дівчина шліфує, грунтує, закуповує фарби й інші матеріали.

Навіщо це потрібно?  

По-перше, під час МК людина повністю відсторонюється від усього, що відбувається навколо й починає чути себе зсередини. Така собі, арт-терапія. Рідкий акрил автоматично підписує людину на невідоме. Адже щоразу це різні абстракції, які ллються зсередини кожного. По-друге, живопис — можливість подарувати собі чи близькій людині картину створену власноруч. 

“Займаючи свою нішу, розвиваю Кропивницький”

“Чомусь люди думають, що не вміють малювати. Проте кожна зустріч доводить, що всі ми — художники. Мій перший МК був зі спиртових чорнил у листопаді минулого року. Після нього у людей почав зароджуватись інтерес до живопису. Наступним провела МК з рідким акрилом. Я кайфувала від спілкування, малювання та навчання інших новому. У січні нинішнього року я провела МК для восьми дітей (5-13 років) з неблагополучних родин. Це була співпраця з американськими волонтерами. Завдяки цій зустрічі, з’явилось усвідомлення: ти бачиш не лише емоції людини, а й її психіку. Десятого березня я провела шостий МК з рідкого акрилу”, — розповідає дівчина.

“Кропивницький має тримати на гачку мешканців та гостей міста”

До міста та його жителів Анна Ремізова ставиться по-філософськи: “Ми судимо всіх і все, не спілкувавшись з іншими або не будучи у тому чи іншому місці. Мені хочеться, щоб люди почали рухатися, розуміти, аналізувати, а вже потім робили висновки”. Мені хочеться, щоб Кропивницький відвідували туристи. Ми нереально багата країна, але чомусь не вміємо подавати себе у вигідній стороні. У місті має з’явитися власна фішка і не лише у вигляді театру. Кропивницький має тримати на гачку і стати таким містом, щоб його жителям не хотілося їхати звідси. Саме зараз мені не хочеться переїжджати — є аудиторія, потреба у розвитку живопису. Я бачу необхідність та бажання розвивати цю нішу у нас, а не деінде”.

“Для мене Європа не еталон життя”

За 22 роки Анна відвідала 15 країн. За словами дівчини, Європа для неї не еталон, адже найбільший подив і захоплення викликали інші куточки світу: “Білорусь вразила мене чистотою. На дорогах немає жодного недопалка чи слідів від жувальної гумки. Ізраїль вразив міксом “наших євреїв”. Там я не відчувала себе туристом, багато російсько-україномовних людей. Естонія вразила своєю прогресивністю: у спальних районах наче в елітному кварталі Парижа: чистий, рівний асфальт; а у старому районі Таллінна опиняєшся у казці серед квітів, архітектури та затишку. Там є парк за площею вдвічі більший за наш Дендропарк. У ньому є куточки різних країн — китайський, американський, французький, — бігають білки та зайці. Я б назвала це насолодою від природи посеред міста”.