ІНТЕРВ'Ю
Про упереджене ставлення, що є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД
- Останнє оновлення: 20 червня 2019
Часом ВІЛ-позитивним живеться доволі нелегко. Через упереджене ставлення до них з боку здорових людей.
Про те, що таке стигматизація та як її знизити у суспільстві – спілкуємося із психологом проекту «HealthLink: «Прискорення зусиль України з метою подолання епідемії ВІЛ» Тетяною Євдокимовою.
– Як і чому з'явилася стигматизація ВІЛ-позитивних людей?
– Ще з початку епідемії страх перед ВІЛ/СНІДом був викликаний двома причинами. Перша – значна кількість смертельних випадків. Друга – належність ВІЛ-інфікованих, до уразливих груп, це – споживачі ін’єкційних наркотиків, чоловіки, які мають секс з чоловіками, жінки комерційного сексу. Незважаючи на те, що ВІЛ-інфекція переведена до розряду хронічних захворювань, а сьогодні майже 50% – це люди, які не належать до цих груп, ми все одно бачимо високий рівень стигматизації та дискримінації ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей.
Стигматизація – це упереджене, негативне ставлення до окремої людини чи групи людей, пов’язане з наявністю у неї особливих властивостей чи ознак. Вона проявляється опосередковано через поширення в суспільстві негативного ставлення. Це пізніше призводить до дискримінації, як прямого порушення прав людини.
У більшості випадків, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом, стигма розвивається на основі сформованих негативних уявлень і зміцнює їх. Часто вважається, що люди з ВІЛ/СНІДом заслужили те, що з ними відбулося, своїми вчинками. Найчастіше це «погане поводження» пов’язане із сексом або з ін’єкційним уживанням наркотиків. Стигму у зв’язку з ВІЛ/СНІДом ще можна описати, як процес знецінювання людей, які живуть або асоціюються з ВІЛ/СНІДом.
– Які можуть бути наслідки стигми?
– Стигма має багато негативних наслідків. Наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї. Незалежно від того, чи знають близькі ВІЛ-позитивної людини про її статус, людина, швидше за все, приховуватиме свій діагноз на місці роботи чи навчання. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються за допомогою до установ охорони здоров’я і не проходять курс лікування. Багато людей, не знаючи, що у них є ВІЛ-інфекція, бояться пройти тестування через стигму, яка існує щодо ВІЛ-позитивних людей. Стигма і дискримінація, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з ВІЛ/СНІДом.
У масштабі держави стигматизація і дискримінація призводять до втрати контролю над поширенням епідемії через побоювання людей, що стане відомо про їх причетність до проблеми та їх зарахують до стигматизованої групи.
Стигматизація і дискримінація, пов’язані з ВІЛ/СНІДом, мають багато інших наслідків. Зокрема, вони дуже впливають на самосвідомість людей з ВІЛ/СНІДом, викликаючи у них депресію, занижену самооцінку і відчай. Це ще називають інтернальною стигматизацією, самостигматизацією або внутрішньою стигматизацією, оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини.
Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії у ВІЛ-позитивних людей. А депресія, в свою чергу, погіршує стан здоров’я і знижує якість життя.
На стигматизацію і дискримінацію впливають також недостатнє розуміння хвороби, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження. Упереджене ставлення частково є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД.
Негативне ставлення часто штовхає людей до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям, допомагає стрімкому поширенню ВІЛ-інфекції.
– Яку роботу необхідно провести, щоб знизити рівень стигми і дискримінації у суспільстві?
– Для забезпечення ефективних заходів щодо протидії стигмі і дискримінації у зв’язку з ВІЛ/СНІДом, роботу слід вести одночасно за декількома напрямками. Це - інформація і освіта для досягнення кращого розуміння проблеми; правовий захист людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом; наявність послуг, щоб люди мали можливість дізнатися про свій серологічний статус, та надання їм підтримки в розкритті свого статусу іншим. Якщо говорити про медичні установи, то необхідне забезпечення дотримання професійних і етичних норм. У разі виникнення порушень професійної етики слід передбачити адекватні форми відшкодування збитку. Слід здійснювати стимулювання практичного навчання з питань ВІЛ для всіх медичних працівників з метою кращого розуміння населенням проблеми, забезпечення конфіденційності та зменшення необґрунтованих страхів. Звісно ж, використання універсальних засобів захисту не тільки заспокоїть страх персоналу, але і допоможе вберегти таємницю особи та права інфікованих пацієнтів. Також потрібно забезпечити більш широкий доступ до медичних препаратів та їх застосовування для лікування.
Допомога людям в розумінні того, що з ВІЛ/СНІДом можна жити, і що досягнення в області лікування дають реальну надію на майбутнє, є важливим кроком для подолання страху епідемії як на робочих місцях, так і в суспільстві.
Вікторія Семененко,
PR-менеджер БО «100 відсотків життя. Кропивницький»