ІНТЕРВ'Ю

Найвідоміші лікарі-письменники Кіровоградщини (ФОТО)

З медиків виходить чимало письменників,

а от із письменників ще не вийшло жодного лікаря.

Михайло Зощенко

Про людей у білих халатах, котрі у зв’язку з карантином нині весь час – у полі зору громадськості, чимало знає директорка міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому, Лариса Хосяінова.

– Пані Ларисо, любителі красного слова давно помітили, що чи не в усі епохи серед літераторів було чимало медиків. Перш за все, звичайно згадують Антона Чехова, Вікентія Вересаєва та Михайла Булгакова. Подумавши трішки додають Франсуа Рабле, Фрідріха Шиллера або Артура Конан Дойла…

– До названого вражаючого грона майстрів пера можна було б додати й українських прозаїків та поетів. Наприклад, Остапа Вишню, котрий, ще як Павло Губенко, закінчивши Київську військово-фельдшерську школу, десять років працював за фахом. Або Юрія Щербака. Свій власний досвід праці лікарем-епідеміологом він поклав в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин».

– А розпочинати перелік лікарів-письменників можливо слід зі згадки про Степана Руданського. Визначної й трагічної постаті не тільки в історії української культури, але й медицини…

– Так, адже його ім’я пов’язане з Гайворонщиною, де він бував. До речі, в книзі незабутнього Володимира Панченка «Сонячний годинник» є розповідь не лише про літературну спадщину автора «Повій, вітре, на Вкраїну…». А й про те, як випускника Петербурзької медично-хірургічної академії влітку 1872 року призначили  карантинним лікарем у ялтинському порту та постійним членом міської санітарної комісії. Тоді в Криму вирувала епідемія холери. Власне від страшної хвороби помер наступного року й сам лікар Степан Руданський. 

– Згадую, як під час однієї з екскурсій до Нечаївки, що на Компаніївщині, екскурсовод показувала руїни колишнього медичного пункту, де працював Іван Микитенко…

– Наш земляк Іван Микитенко залишив помітний слід не тільки в історії українського театру 20-30-х років минулого століття. В 1911 pоці він вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. З початком Першої світової сімнадцятилітнього «помічника лікаря» відправляють на фронт. Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся на малу батьківщину. Одужавши, брав участь у боротьбі з тифом, що лютував у селах Єлисаветградщини. Завідував лікарським пунктом у згаданій Нечаївці. А з 1922 pоку – навчається в Одеському медичному інституті...

–Цікаво, а хто лікував Тобілевичів, й Івана Карпенка-Карого, зокрема.

– До будинку, де наразі знаходиться наш літературно-меморіальний музей, доволі часто навідувався лікар Опанас Михалевич. І не лише у зв’язку з громадською, українофільською, але й професійною діяльністю. Михалевич лікував Надію Карлівну від сухот. Євген Чикаленко, котрий квартитував у Тобілевичів, згадував, як вночі бігав до лікаря Михалевича, коли хтось занедужав. Саме єлисаветградський лікар Опанас Михалевич поставив передсмертний діагноз Івану Карпенку-Карому (рак селезінки), а берлінські лікарі тільки підтвердили. До речі, як лікар він надавав допомогу й родині Тарковських. Відомий поет Арсеній Тарковський говорив, що любов до батька переніс на нього. Лікував дуже смачними сиропами. Саме Михалевич зацікавив Арсенія Тарковського творчістю Григорія Сковороди.

– Кого б Ви назвали з лікарів-літераторів серед наших сучасників?

– Насамперед, незабутнього поета й прозаїка з Олександрівщини Анатолія Кримського. А ще – кропивницького поета й перекладача Володимира Могилюка та представницю так званої «жіночої»  прози Елеонору Бельську (Олену Баранову).

– Здається, зовсім нещодавно літературно-меморіальний музей презентував творчість ще одного лікаря, котрий зараз проживає в Добровеличківському районі…

– Так, мова йде про мандрівника, судового лікаря й колишнього одесита Олександра Ляшка з Червоної Поляни. Його поетичний доробок презентували зовсім недавно.

– Дякую за розмову. Здоров’я Вам і всьому колективу у цей непростий час. 

Федір Шепель,

фото літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого