26травня2020

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Найвідоміші лікарі-письменники Кіровоградщини (ФОТО)

ІНТЕРВ'Ю

Найвідоміші лікарі-письменники Кіровоградщини (ФОТО)

2321 ё3

З медиків виходить чимало письменників,

а от із письменників ще не вийшло жодного лікаря.

Михайло Зощенко

Про людей у білих халатах, котрі у зв’язку з карантином нині весь час – у полі зору громадськості, чимало знає директорка міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому, Лариса Хосяінова.

– Пані Ларисо, любителі красного слова давно помітили, що чи не в усі епохи серед літераторів було чимало медиків. Перш за все, звичайно згадують Антона Чехова, Вікентія Вересаєва та Михайла Булгакова. Подумавши трішки додають Франсуа Рабле, Фрідріха Шиллера або Артура Конан Дойла…

– До названого вражаючого грона майстрів пера можна було б додати й українських прозаїків та поетів. Наприклад, Остапа Вишню, котрий, ще як Павло Губенко, закінчивши Київську військово-фельдшерську школу, десять років працював за фахом. Або Юрія Щербака. Свій власний досвід праці лікарем-епідеміологом він поклав в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин».

– А розпочинати перелік лікарів-письменників можливо слід зі згадки про Степана Руданського. Визначної й трагічної постаті не тільки в історії української культури, але й медицини…

– Так, адже його ім’я пов’язане з Гайворонщиною, де він бував. До речі, в книзі незабутнього Володимира Панченка «Сонячний годинник» є розповідь не лише про літературну спадщину автора «Повій, вітре, на Вкраїну…». А й про те, як випускника Петербурзької медично-хірургічної академії влітку 1872 року призначили  карантинним лікарем у ялтинському порту та постійним членом міської санітарної комісії. Тоді в Криму вирувала епідемія холери. Власне від страшної хвороби помер наступного року й сам лікар Степан Руданський. 

– Згадую, як під час однієї з екскурсій до Нечаївки, що на Компаніївщині, екскурсовод показувала руїни колишнього медичного пункту, де працював Іван Микитенко…

– Наш земляк Іван Микитенко залишив помітний слід не тільки в історії українського театру 20-30-х років минулого століття. В 1911 pоці він вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. З початком Першої світової сімнадцятилітнього «помічника лікаря» відправляють на фронт. Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся на малу батьківщину. Одужавши, брав участь у боротьбі з тифом, що лютував у селах Єлисаветградщини. Завідував лікарським пунктом у згаданій Нечаївці. А з 1922 pоку – навчається в Одеському медичному інституті...

–Цікаво, а хто лікував Тобілевичів, й Івана Карпенка-Карого, зокрема.

– До будинку, де наразі знаходиться наш літературно-меморіальний музей, доволі часто навідувався лікар Опанас Михалевич. І не лише у зв’язку з громадською, українофільською, але й професійною діяльністю. Михалевич лікував Надію Карлівну від сухот. Євген Чикаленко, котрий квартитував у Тобілевичів, згадував, як вночі бігав до лікаря Михалевича, коли хтось занедужав. Саме єлисаветградський лікар Опанас Михалевич поставив передсмертний діагноз Івану Карпенку-Карому (рак селезінки), а берлінські лікарі тільки підтвердили. До речі, як лікар він надавав допомогу й родині Тарковських. Відомий поет Арсеній Тарковський говорив, що любов до батька переніс на нього. Лікував дуже смачними сиропами. Саме Михалевич зацікавив Арсенія Тарковського творчістю Григорія Сковороди.

512 183711

248650 6– Кого б Ви назвали з лікарів-літераторів серед наших сучасників?

– Насамперед, незабутнього поета й прозаїка з Олександрівщини Анатолія Кримського. А ще – кропивницького поета й перекладача Володимира Могилюка та представницю так званої «жіночої»  прози Елеонору Бельську (Олену Баранову).

– Здається, зовсім нещодавно літературно-меморіальний музей презентував творчість ще одного лікаря, котрий зараз проживає в Добровеличківському районі…

– Так, мова йде про мандрівника, судового лікаря й колишнього одесита Олександра Ляшка з Червоної Поляни. Його поетичний доробок презентували зовсім недавно.

– Дякую за розмову. Здоров’я Вам і всьому колективу у цей непростий час. 

Федір Шепель,

фото літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого