25травня2024

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Військовий та волонтер: Усе, чого ми навчаємо в ЦГЦ, знадобиться в житті (ФОТО)

ІНТЕРВ'Ю

Військовий та волонтер: Усе, чого ми навчаємо в ЦГЦ, знадобиться в житті (ФОТО)

edc02684 6b67 4604 9cf6 d650b206ce63

Сьогодні, 5 грудня, відзначаємо Міжнародний день волонтера.

b1bf3e04 c1e4 4cd3 8bf3 bd3244bb8e2c

В Україні волонтерство за останні роки зросло в геометричній прогресії. Величезна армія добровольців допомагає військовим, переселенцям та жителям тимчасово окупованих територій, вони купують та завозять з-за кордону найскладнішу і найсучаснішу техніку та зброю, випікають смаколики та забезпечують питною водою, дбають про тварин, дітей та стариків. На волонтерських плечах – нині багато функцій державної ваги. Але вони не нарікають, а просто виконують свою "роботу" оперативно, якісно, 24/7/365.

Напередодні нам удалося поспілкуватися з одним із мільйонної армії українських волонтерів. 

Олексій з позивним Акула – чинний військовий. Коли має на те час, волонтерить. Робить це задля того, аби цивільні, навіть ті, хто не планує йти до війська, знали ази тактичної медицини: як надати першу домедичну допомогу в разі поранення  під час війни чи навіть у побуті в мирному житті, де люди також періодично потрапляють у ДТП чи інші життєві ситуації, коли травмуються.

– Пане Олексію, перші місяці роботи ЦГЦ Кропивницький про що вони свідчать? Які ваші висновки?

– Це доволі затребуваний формат співпраці військових із цивільними. Люди дедалі більше й більше цікавляться тренінгами на військову тематику чи дотичну до неї. Коло наших «студентів» розширюється: ті, хто раз побував на заняттях, розповідають про них друзям, знайомим, залучаючи все більше охочих розширити свої знання щодо військових та довколавійськових знань та навичок.  Молодь охоче черпає таке і це тішить. Патріотизм, підкріплений теоретичними знаннями та практичними знаннями, завжди дає хороший результат.

– Що саме молодь приводить до вас, окрім цікавості та притаманної молодим жаги знань?

– Наприклад, сьогодні (інтерв’ю записували 2 грудня. – Авт.) ми провели практичне заняття з молоддю, причетною до мілітаріосередку. Ми їм показували, як правильно відпрацювати таке тактичне завдання, як засідка. Сьогодні в них був перший вихід на природу. Юнаки дівчата довели, що вони схоплюють знання на льоту, всотують їх надзвичайно швидко, використовують відразу на практиці. І це їм просто подобається.

– Окрім вподобань, які навички вони одержали. Чи достатньо їх, скажімо, для потенційної мобілізації найближчим часом, чи це дасть свої результати у віддаленій перспективі?

– Будь-які отримані під час тренінгів навички, треба ще багато разів відпрацьовувати, аби вони стали професійними, аби були доведені так би мовити до автоматизму. Тому й проводимо повторні тренінги, спарені: теорія-практика. Як кажуть військові, не страшна та людина, яка знає тисячу прийомів, а страшний той, хто один прийом відпрацював тисячу разів. Це ще раз підтверджує тезу про те, що немає меж удосконаленню. А цим хлопцям і дівчатам усе це знадобиться в житті, надто, якщо хтось із них з часом буде мобілізованим до війська. В такому разі вони туди потраплять уже більш-менш підготовленими.

4577dee7 c77f 4fa7 8caf 2253395ef9a8

– Пане Олексію, ви зараз навчаєте, зокрема, й курсантів та курсанток ДодДУВСу. Що ви їм можете дати такого, чого вони не отримують у своєму виші?

– Це, дійсно, добре підготовлені теоретично хлопці та дівчата. Ми їм даємо практику. І найперше, практику у стресових ситуаціях. Скажімо, ми навчаємо, як накласти турнікет не іншому, а самому собі, коли ти ще й обмежений у часі, знаходишся в темному приміщенні: це все – додатковий стрес. Коли людина стресує, вона відмикає мозок, працюють лише рефлекси. Для цього ми доводимо до автоматизму набуті раніше теоретичні знання. У ДонДУВСі, дійсно, дуже хороша матеріальна база і там викладають фахові люди, але ми теж маємо, що їм запропонувати, чого начити. На одному із занять показували, як правильно вставляти носогорловий повітрепровід – це така спеціальна трубка, яка вставляється, щоб полегшити чи уможливити дихання тяжко пораненому. Кому-кому, а майбутнім поліцейським такий досвід точно може знадобитися. Вони повинні знати, вміти й надавати першу домедичну допомогу: зупиняти кровотечу, щоб поранений дочекався приїзду швидкої – це їхній обов’язок.

photo 2023 11 18 13 02 41

– Ви вчите надавати допомогу при кровотечах за допомогою турнікетів. Але, не у всіх є турнікети, ба більше, не всі їх бачили.

– Це погано. Під час війни турнікет має бути не просто у кожного військового, його має мати кожен пересічний громадянин. Для власної безпеки про це варто подбати. Ще слід постійн мати з собою якийсь перев’язувальний матеріал: або бандаж, або бинт (ще краще – і те, й інше). Ми показуємо на заняттях, як робиться тампонада при масивній кровотечі на ключових точках (у паху, пахвах, на шиї). Час нині такий, що краще перестрахуватися й носити з собою весь час перев’язочний матеріал, це може врятувати комусь життя.

–  Під час тренінгів у ЦГЦ часто надають суто військові знання, скажімо, снайпінг, ази розвідки чи управління дронами. Навіщо цивільним ці знання?

– Це все може знадобитися під час війни, це по-перше. А по-друге, ми реагуємо на зипити суспільства, і ящо бачимо, що людям щось із перерахованого цікаво – маємо навчити їх цьому. Часто не ми пропонуємо теми для тренінгів, а нам пропонують ідеї для занять. Багато хто вважає, що якщо ворог напав на нашу державу, то вони теж мають її боронити, а для цього треба готуватися: серйозно, довго та наполегливо. Знання, які ми даємо суспільству, ніколи не будуть зайвими.

bffb4ab4 69d1 4f6b 87b8 104c8894e08e

– Пане Олексію, до вас повчитися приходить переважно молодь. Така тенденційність є нормою, чи це особливість Кропивницького?

– Молодь завжди і кругом прегне нових знань, це добре, українські хлопці та дівчата не лише патріотично налаштовані, а й грамотні та мотивовані на навчання і на перемогу над агресором. Плюс ще і в тому, що молоді люди зазвичай готові транслювати здобуті знання далі: поширювати  інформацію через соцмережі, через інші сучасні канали комунікації. Це – один із інструментів популяризації ЦГЦ та того, чим тут займаються. І навіть, якщо здобуті тут знання їм ніколи не знадобляться для служби у війську, то точно комусь колись прислужаться в екстремальній ситуації.

– Як довго ви особисто, ваші колеги ще будете задіяні в цьому проєкті?

– Допоки буде змога та потреба в такій роботі, тренуватимемо. Якщо не ми це робитимемо, прийде хтось інший. Знань багато не буває, знань, які здатні рятувати життя – тим паче. Отримані під час наших тренінгів та тренувань "ази" не обов’язково ж використовувати від “а” до “я”, головне – правильно їх застосувати, як то кажуть, у потрібну мить у потрібному місці.

– Чи мотивуєте ви своїх потенційних учнів до самонавчання у тій сфері, якої ви їх навчаєте?

– Я вважаю, якщо людина має бажання освоїти техніки, скажімо, надання першої домедичної допомоги чи управління дронами, – то вона сама знайде спосіб, у який здійснити бажання.  Принаймні з тими, хто до нас приходить, ми охоче ділимося всіма знаннями, які маємо. Той факт, що люди, потрапивши до нас один раз і надалі приходять, свідчить про те, що на тренінгах цікаво, інформативно, тут є чого навчитися і тут є у кого вчитися.

Коли говоримо про медицину, то тут скільки б занять не провели – буде замало, аби вивчити все, що може знати пересічна людина для надання іншій домедичної допомоги, здатної врятувати життя. Це треба напрацьовувати й напрацьовувати, аж до м’язової пам’яті, до рефолексів. І навіть досягнувши такого рівня, треба удосконалювати свої навички, бо вони швидко забуваються. Тож, і навчання, і повторне навчання, і самонавчання – це все важливо, надто, під час війни і кожен сам має себе мотивувати до  цього.

c72ee80a 3e88 4e75 bcc6 e39078e7dd49

– За майже 10 років війни, розв’язаної росією,  українці стали більш обізнаними в питаннях, продиктованих цим станом?

– Однозначно, зараз, мабуть, усі вже знають, що таке турнікет, навіщо він потрібен і багато хто вміє правильно ним користуватися. Багато хто розуміє, що це ті знання, які можуть знадобитися. Крім того, до багатьох українців нарешті прийшло усвідомлення, що війна з росією триває не роки, а століття... Це додає національного самоусвідомлення, самоповаги, самоствердження. Ми потрохи відмовляємося від усього, що нас так довго поєднувало з загарбниками: від їхньої культури, їхніх ідеалів, від їхньої – чужої нам  мови. Це ті маркери, які нам допоможуть вистояти, перемогти. Кожен на своєму місці сьогодні має робити те, що він уміє робити найкраще:  хлібороби – вирощувати врожаї, пекарі – випікати хліб, волонтери – допомагати там, де потрібна їхня допомога, а ми – військові – захищати всіх їх та нашу землю. Україна обв’язково переможе!

Редакція ЗПУ вдячна пану Олексієві за інтерв’ю, за його роботу та незламну віру в Україну.

Ми вдячні благодійному фонду Сергія Притули, з ініціативи якого нині по всій Україні діють ЦГЦ, де навчають молодь і людей старшого покоління захищати свою землю від ворога та захищати власні життя в умовах жорстокої несправедливої війни.

Спілкувалася Лариса Романюк.

Світлини – зі сторінок ЦГЦ Кропивницький

у Фейсбуці та Телеграмі