ПОЛІТИКА

Як жовта квітка змінила життя двадцяти тисяч людей, зґвалтованих під час війни в Косові (ФОТО)

Війна в Косові закінчилась майже чверть сторіччя тому. Та боротьба за справедливість, особливо по відношенню до сексуальних воєнних злочинів, триває й досі.

Психологи зазначають, що післявоєнний біль проявляється по-різному. Хтось втратив рідних або отримав поранення. Чиїсь близькі зникли безвісти або стали біженцями. Та серед цієї величезної кількості постраждалих є ще й люди, які пережили згвалтування. Їх, за офіційними даними, в Косові налічується 20 000, і їхні страждання підсилюються не лише душевним болем і хворобами, а й соціальним тавром.

У такому контексті в післявоєнні роки визначити пріоритети тих, хто вижив, було складно. Адже героїв вшановують, зниклих безвісти публічно згадують. А от про драму людей, які пережили сексуальне насильство, говорити було не прийнято через соціальну стигму. Їхньою єдиною опорою були організації, що допомагають постраждалим і тим, хто вижив. Саме це змусило Косовський реабілітаційний центр для жертв тортур (KRCT) надати пріоритет документуванню сексуальних воєнних злочинів. Створення повного архіву цих злочинів відіграло важливу роль у процесі відновлення справедливості.

– Документування випадків сексуального насильства під час війни є прямим внеском у процес розкриття правди в Косові. Це принципово важливий аспект як для самих постраждалих, так і для всього суспільства. Він допомагає розширити можливості тих, хто пережив насильство, створити розуміння та порушити суспільні табу, – каже засновниця й виконавча директорка KRCT Феріде Рушіті.

Чотири роки тому очолювана нею неурядова установа разом з іншими партнерськими та уповноваженими організаціями зібрала дані про 1080 осіб, які пережили сексуальне насильство під час війни 1998-99 років. У дослідженні зібрано історії жертв 1009 жінок і 71 чоловіка; 15% задокументованих випадків стосувалися дітей, яким на момент насильства не було 18 років. Чотири відсотки постраждалих становили представники національних меншин: роми, боснійці, ашкалі та єгиптяни.

Ця статистика відображає не лише кількісні показники. За кожним конкретним випадком стоять зламані людські долі, глибокі травматичні переживання, серйозні соціальні проблеми.

Долати їх допомагають лікарі, психологи, психіатри, соціальні працівники, юрисконсульти, які працюють під егідою KRCT і надають підтримку своїм клієнтам. 13 жовтня Косовський реабілітаційний центр для жертв тортур відсвяткував 24-річчя. На його емблемі зображені дві долоні, що тримають сонце.

– Коли сонце світить, воно зігріває руки. Коли душу людини розриває біль, її можна зігріти. Ми прагнемо жити в суспільстві без тортур, де люди, які пережили насильство, знаходять розуміння, підтримку та визнання. Це дозволяє їм жити повноцінним життям, – пояснює Феріде Рушіті.

У її кабінеті серед численних фотографій, книг та ілюстрацій на чільному місці стоїть зображення жовтої анемони, що розквітла на фіолетовому тлі. Це емблема кампанії по боротьбі зі стигмою людей, які постраждали від сексуального насильства під час війни. Пані Феріде пояснює, що ця квітка також є символом солідарності та толерантності, під яким проходять заходи на їх підтримку.

– У 2014 році уряд Косова нарешті визнав статус жертв сексуального насильства і призначив їм державну пенсію. У цей час ми почали думати, яку ще символіку можна використовувати в роботі нашої організації. Насамперед, це мало стосуватися людей, які пережили зґвалтування під час війни. Це не було миттєве рішення. На етапі обговорення ми зустрілися з політиками, представниками місцевої влади та громадських організацій, митцями, журналістами, релігійними діячами. Ми також врахували думку людей, які вижили, – каже Феріде Рушіті.

Емблему розробила дизайнерка Ерзана Края. Вона запропонувала конкурсній комісії два варіанти ескізу: жовту анемону та призренську лілею. Зрештою, обрали анемону — квітку, яка навесні розквітає в косовських лісах. Вона тендітна і водночас сильна. Під час негоди анемона згортає пелюстки, а коли виходить сонце, знову розкривається.

– Жовтий колір асоціюється з кольорами прапора Косова. Він символізує незалежність, за яку так важко і так довго боровся наш народ. Фіолетовий колір традиційно використовується в жіночих правозахисних кампаніях проти насильства. Можливо, сама квітка анемони не мала б жодного значення, якби не той сенс, який ми в неї вкладаємо, — каже Феріде Рушіті.

Під цією емблемою у 2018 році розпочалася кампанія Be My Voice («Будь моїм голосом»). Вона закликала косоварів свідчити від імені людей, які пережили сексуальне насильство, але з якихось причин не могли говорити про це відкрито. Цій темі були присвячені виступи на радіо та телебаченні, мистецькі заходи, конференції, масові зібрання активістів тощо. Відтоді логотип жовтої анемони був присутній скрізь у кампаніях KRCT із захисту прав тих, хто пережив сексуальне насильство під час війни в Косові.

– Ми хотіли, щоб куди б ці люди не звернулися, їх почули та допомогли. До якої б державної чи комерційної установи вони не прийшли, скрізь би знайшли допомогу та підтримку, – каже Феріде Рушіті.

Вона зауважує ще одну важливу деталь. Кампанія Be My Voice на підтримку жертв сексуального насильства стартувала 19 червня 2018 року. Це збіглося з річницею знакової Резолюції 1820 Ради Безпеки ООН, яка визначила пов’язане з конфліктом сексуальне насильство як перешкоду міжнародному миру та безпеці.

На масовий мітинг у центрі Приштини зібралося близько 1000 осіб. Серед них президент Хашим Тачі, правозахисники, журналісти та представники міжнародної спільноти. На площі створили локацію у вигляді квітки, що складалася зі 100 конвертів. Кожен конверт містив історію жінки, яка пережила зґвалтування. Будь-хто з присутніх міг відкрити конверт і прочитати цю розповідь.

Президент Хашим Тачі витягнув перший конверт. Під час виступу він зачитав історію однієї з постраждалих.

– Ця промова була дуже важливою для всіх, тому що Хашим Тачі сам брав участь у війні в Косово, і йому було дуже емоційно важко прийняти факт зґвалтування мирних жителів сербськими солдатами. Але він зробив надзвичайно важливу справу. 20 конвертів з історіями віднесли до Асамблеї Косова, щоб їх прочитали депутати. Це сприяло кращому розумінню раніше забороненої теми. Про неї почали говорити політики та прості люди, – згадує Феріде Рушіті.

Наступним етапом стала інформаційна хвиля в косовських ЗМІ. Під символом жовтої квітки створили відео, в якому взяли участь відомі та впливові люди: дипломати, представники правоохоронних органів, правозахисники. Вони говорили про те, як суспільство може допомогти тим, хто вижив. Спікери наголошували на тому, як важливо приймати цих людей і допомагати їм.

Кульмінацією кампанії Be My Voice став момент, коли перша жінка в історії Косова відкрито розповіла про сексуальне насильство, яке вона зазнала. Це була Васфіє Краснічі-Гудман. Її свідчення заслухали 200 депутатів Комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США та представники міжнародних організацій. Пряму трансляцію промови Васфіє Краснічі-Гудман вело радіотелебачення Косова RTK.

Феріде Рушіті, згадуючи про ті події, зазначає: налагодити підтримку людям, які пережили зґвалтування, було непросто.

– Цей процес неможливо організувати за один день. Ми багато місяців працювали над тим, щоб підготувати політиків і громадськість до сприйняття цієї непростої теми. Коли Васфіє піднялася на трибуну і виступила, було відчуття, ніби всі прокинулися від сну. Суспільство відкрило очі, – каже пані Феріде.

Особиста історія Васфіє Краснічі-Гудман викликала великий резонанс. З нею хотіли познайомитися журналісти, депутати, президент, її запрошували на міжнародні зібрання. Зрештою, у 2021 році завдяки народній підтримці вона стала депутатом Асамблеї Косова. Але перед тим, як це сталося, потрібно було об’єднати три основні моменти, продовжує пані Феріде.

По-перше, Васфіє виграла суд і довела, що її зґвалтували під час війни. Її розповідь була підтверджена документальними доказами. По-друге, існували історичні особливості. У Косові людина не може відкрито заявити, що зазнала сексуального насильства, якщо не має підтримки сім’ї. В іншому випадку її можуть чекати, як мінімум, конфлікти в родині та громадський осуд.

– Сьогодні вона каже: «Я пережила зґвалтування», але ввечері вона може прийти додому і там з нею щось станеться, – продовжує моя співрозмовниця. – Так-от, Васфіє мала потужну підтримку сім'ї. По-третє, жертвою насильства стала дитина. Її зґвалтували сербські солдати, коли їй було 16 років. Це не той випадок, коли хтось може сказати, що жінка була якось не так одягнена або спровокувала чоловіка своєю зухвалою поведінкою (хоча така реакція неприпустима і несправедлива по відношенню до постраждалої). Ні! Її силою вирвали з рук матері.

Саме ці три фактори зійшлися в потрібний час і спрацювали на зміну ставлення суспільства до людей із сексуальною травмою.

– Такого ефекту може не бути, коли в країні є проблеми, скажімо, економічного чи політичного характеру. Чи йде, наприклад, війна, як зараз в Україні. У цьому випадку, яку б інформацію ми не надали, люди її не сприймуть. Але в той момент у Косові усі пазли зійшлися, і зізнання Васфіє Краснічі-Гудман мало потужну силу.

Через рік після зізнання Васфіє інша жінка, Шюрете Тахірі-Сулімані, публічно розповіла про свої випробування.

– Вона не відразу наважилася порушити мовчання, ми її довго готували до цього, – згадує Феріде Рушіті. – Але вона це зробила. Перш за все, вона хотіла підтримати інших жінок і чоловіків, які постраждали від сексуального насильства під час війни. Ця акція також проходила під символом жовтої квітки.

Справа Шюрете Тахірі-Сулімані пройшла всі стадії розгляду: від звернення до КRСТ і до спецпрокуратури з військових злочинів. У день, коли Шюрете давала свідчення на прес-конференції, були присутні всі ЗМІ. Вона також вимагала визнати її жертвою сексуального насильства та притягнути її кривдника до відповідальності. Цей момент був особливим для Косова, оскільки раніше історії тих, хто вижив, розглядала Місія Європейського Союзу з питань верховенства права.

– Це було дуже важко, тому що багато історій постраждалих від зґвалтувань не були визнані, – каже Феріде Рушіті. – Ми подавали заяву, але вона лягала під довге сукно і розгляд справи відкладали на невизначений термін. Такі страшні злочини навіть не обговорювали в родинах.

Та все ж маленькі кроки громадських активістів наблизили їх до мети. Кожен новий етап, що проходив під символом жовтої анемони, давав надію і силу тим, хто вижили. Бо домогтися визнання статусу жертви сексуального насильства та знайти винних можна, лише публічно розказавши свою історію.

– На жаль, багато жінок і чоловіків у Косові досі бояться це робити, – резюмує Феріде Рушіті. – Але завдяки адвокаційним кампаніям і цій жовтій квітці, яка стала символом людей із сексуальними травмами, ми змушуємо суспільство змінюватися. Вони більше не є жертвами насильства. Вони можуть подолати свій страх і добитися справедливості.

Людмила Макей.

Фото авторки,

а також із фейсбуксторінок Феріде Рушіті

та Косовського реабілітаційного центру

для жертв тортур

Цей текст створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ в межах проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.