З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Чому Україна після перемоги над російським режимом має негайно вступити до Євросоюзу і НАТО (ФОТО)

Імперська Росія, щонайменше починаючи з царя Петра І (1672-1725), завжди розглядала Україну (Малоросію) як частину Росії, тому всяке прагнення українського народу до незалежності або навіть до автономії жорстоко каралося.

Хоча українці і росіяни в етнічному плані досить близькі, все ж у ментальному – це два різні народи. Якщо російська нація формувалася під впливом татаро-монгольскої орди, то Русь-Україна територіально була і залишається європейською державою.

Ще 500 років тому в Україні було створене козацьке військо, яке протягом століть вело війни проти Московії, Польщі і Туреччини, захищаючи свою землю від посягань сусідніх країн. Заснування української столиці Києва є набагато давнішим ніж заснування Москви, російської столиці, оскільки, як згадує історик Олександр Палій у своїй книзі «Короткий курс історії України», Київ був заснований у 395 році н. е., а Москва – лише у 1147 році, тобто українська столиця Київ випередила заснування російської столиці Москви на 752 роки!

На мій погляд, сьогодні, в ході національно-визвольної війни проти російських загарбників, українська ідентичність ще більше зміцнюється, оскільки це також війна проти русифікації українців, яка тривала протягом щонайменше трьох століть із часів російського царя Петра І. Абсолютна незалежність України від Росії полягає не тільки в тому, щоб звільнити окуповані нею українські території, а й у тому, щоб повністю вивільнити український народ від політичної, економічної, культурної, мовної та релігійної експансії Росії.

Процес дерусифікації України певним чином відбувався протягом 31 року незалежності України, але він був доволі кволим і непослідовним через велику кількість проросійських чиновників у різних ешелонах української влади –  центральних і регіональних, особливо на сході і півдні України, де зараз українські воїни дають відсіч російським загарбникам у кровопролитних боях.

Протягом трьох століть у боротьбі проти «українського сепаратизму» використовувалися різні методи – від русифікації і «підгодовування» української еліти до знищення лідерів українського національно-визвольного руху і придушення народних повстань.

Окрім цього, використовувалися й інші методи: заборона офіційного використання української мови, викладання і публікації книг українською мовою; ліквідація осередків української державності; закріпачення українських селян; підпорядкування Москві Православної церкви України; спроби витіснити українське населення з України і його асиміляція шляхом переселення росіян та інших національностей на територію України.

Надзвичайно жорстокими були й методи боротьби радянської Росії проти України: окупація України в лютому 1919 р. радянськими військами і ліквідація української національної державності; колективізація і виселення сотень тисяч селянських сімей на Північ Росії і в Сибір; Голодомор 1932-1933 рр., жертвами якого стали близько 10 млн. українських селян; сталінський масовий терор 1937-1938 рр., що забрав життя ще кількох мільйонів українців.

Сьогодні, в ході національно-визвольної війни українського народу проти Російської імперії, формування української ідентичності продовжує посилюватися: історія України відокремлюється від історії царської Росії та історії Радянського Союзу, вулиці, названі іменами російських діячів перейменовуються, пам’ятники російським царям, політикам, генералам і маршалам зникають з вулиць і площ українських міст, навчання в школах і університетах відбувається переважно українською мовою; в ЗМІ використовується українська; фірми російських власників в Україні націоналізуються.

Цими днями в Одесі, в якій минулого літа я мешкав близько трьох місяців, нарешті відбувається демонтаж пам’ятника російській цариці Катерині ІІ (1729-1796), яка закріпачила українське селянство і пороздавала їхні землі російським та іноземним поміщикам, а також зруйнувала Запорізьку Січ - оплот українського козацтва, яке боролося за волю українського народу.

Однією з проблем формування української національної ідентичності, є приналежність значної частини українців до «Української» православної церкви Московського патріархату. Православна церква в Україні (ПЦУ) з'явилася 988 року з появою Київської митрополії, але згодом, через 7 століть, у 1687 році ПЦУ була підпорядкована Московському патріархату. Константинопольський патріархат визнавав нелегітимність цього акту лише 2018 року і 6 січня 2019 року ПЦУ була визнана самостійною церквою. Першим сучасним предстоятелем ПЦУ став митрополит Київський і всієї України Епіфаній. На даний час позиції ПЦУ в Україні зміцнюються. Дедалі більше українських вірян переходять до ПЦУ з УП Ц МП, чимало священників якої стали проросійськими колаборантами, яких використовують російські спецслужби. До речі, я пам’ятаю слова російського православного священика в Україні Михайла Васильєва, який сказав, що жінка, яка не хоче посилати свого сина воювати, має народжувати багато дітей, щоб якщо одне з них відправляється воювати, вона б не відчувала надто великого болю і горя у випадку його втрати або каліцтва…

Важку долю ПЦУ демонструє Михайлівський Золотоверхий собор, який було закладено у Києві у 900 році. В наступні століття собор кілька разів руйнували татаро-монголи. У 1496 році собор вдалося відновити, але в 1937 році в період правління Сталіна собор було повністю зруйновано. І тільки у 2000 році його відновлено знову.

По всій Україні за роки правління Сталіна було зруйновано тисячі християнських храмів. І в ході нинішньої широкомасштабної агресії Росії, починаючи з 24 лютого ц.р., в Україні знищено понад 100 православних соборів, мечетей і синагог, не кажучи вже про сотні шкіл, університетів, бібліотек, музеїв лікарень і десятки тисяч житлових будинків.

Протягом 30 років незалежності Україна втратила багато шансів і можливостей позбавитися впливу Росії на її політику, економіку, військову сферу, культуру, освіту і засоби масової інформації. В парламенті України досі перебувають проросійські депутати, які постійно змінюють назви своїх партій і фракцій, видаючи себе за «патріотів» України.

Наведу один приклад: за часів президента-зрадника Віктора Януковича на посаду міністра оборони України призначалися етнічні росіяни, громадяни Росії (Саламатін та Лебедєв), які все робили для того щоб послабити Збройні сили України. На жаль, протягом всього періоду незалежності український оборонно-промисловий комплекс (ОПК) практично так і не спромігся забезпечити ЗСУ сучасними озброєннями, боєприпасами і військовою технікою, а той величезний військовий арсенал, який залишився на території України після 1991 року, розпродувався або знищувався на численних складах в результаті їх навмисного підпалу. Чому протягом останніх 8 років військової конфронтації з Росією на Донбасі Україна не спромоглася побудувати заводи хоча б для виробництва патронів і снарядів для артилерії? Все це зараз Україні доводиться купувати в країнах НАТО, хоча ОПК України здатний виробляти сучасні танки, бронетранспортери, артилерійські і реактивні системи, гелікоптери, військові кораблі тощо. Але масового виробництва згаданої військової техніки і озброєнь не відбувалося через брак фінансових ресурсів.

На мій погляд, в цій ситуації українські оборонні підприємства могли б взаємовигідно співпрацювати з арабськими країнами Арабської затоки, які мають значні фінансові ресурси.

Нинішня війна між Україною і Росією продемонструвала велику кількість зрадників в органах влади і різних галузях економіки України.

Нещодавно стало відомо, що керівника підприємства «Мотор-Січ» Богуслаєва заарештовано за те, що він протягом багатьох років продавав Росії авіамотори та іншу високотехнологічну продукцію через треті країни. Де були раніше спецслужби України, чому вони роками цього «не помічали»? Чи може вони теж «годувалися» у Богуслаєва?

На жаль, подібних прикладів можна наводити досить багато. Все це говорить про те, що загрози для України від внутрішніх ворогів не менші ніж від зовнішніх.

Авторитарна Росія – віковічний ворог України, була й буде ворогом українців ще дуже довго. Помре Путін, на його місце прийде інший. Зважаючи на рабський менталітет росіян, Росія ніколи не стане демократичною державою, бо росіяни, на відміну від українців, протягом багатьох століття звикли підкорятися царям, імператорам, генсекам КПРС, і протягом останніх 22 років «президенту» Путіну, який по суті і є царем. Тому Росія приречена бути тоталітарною державою ще дуже довго.

Росія без України – недоімперія, тому вона ніколи не залишить Україну в спокої. І щоб вижити в цих тяжких умовах українці мають бути дуже сильними, і Україна, як європейська держава, що розташована в центрі європейського континенту, має після перемоги над російським режимом негайно вступити до Євросоюзу і НАТО.

Хусейн аль-Раві,

кувейтський письменник

9 листопада 2022 року

Читайте також: Війна триває щодня: як жінки Косова вибороли право на допомогу після згвалтування