20жовтня2020

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА СУСПІЛЬСТВО У Кропивницькому пам’ятатимуть Віктора Френчка (ФОТО)

СУСПІЛЬСТВО

У Кропивницькому пам’ятатимуть Віктора Френчка (ФОТО)

IMG 8277 

Незабаром кропивничани двічі згадають скульптора Віктора Френчка: у серпні він народився, у вересні покинув цей світ.

safe image

Звісно, у кожного, хто його знав, склався свій образ Френчка. Та всім він запам’ятався талантом і непересічними людськими якостями.

Як скульптор він зробив дуже багато. Про нього довго нагадуватимуть меморіальні дошки Арсенію Тарковському, Юлію Мейтусу, Генріху Нейгаузу, Миколі Смоленчуку, Каролю Шимановському, Євгену Маланюку, Валерію Гончаренку, Борису Вінтенку та іншим уславленим людям. А ще ж були й пам’ятники, в тому числі створені в співавторстві з Аркадієм Мацієвським (1931—2006). Зокрема, Козаку – захиснику Вітчизни (отаману Івану Сірку) у селі Торговиці Новоархангельського району.

IMG 8276

Невдовзі після смерті торік Віктора Френчка чимало митців обласного центру говорили про необхідність створення музею скульптури в його майстерні. Чи вдалося щось зробити для цього і взагалі яка доля творчого спадку непересічного скульптора, розповіла його дружина, педагогиня і мистецтвознавиця, Людмила Френчко.

«Питання досі не вирішено. В майстерні працює Вікторів колега, і тому я змушена була забрати звідти майже все, що створив чоловік. Ще два гіпсові барельєфи має забрати відділ мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського», – сказала пані Людмила.

На запитання, де ж зараз знаходиться творчий спадок Віктора Френчка, вона відповіла, що чимало найцінніших робіт передала до музеїв міста і навіть села Велика Северинка.

«Я добре пам’ятаю, що й хто отримав. Наприклад, музей військово-морського флоту, що у Великій Северинці, має тепер погруддя героя-підводника Ізраїля Фісановича. Музей мистецтв (донедавна – обласний художній) поповнив свої фонди скульптурним зображеннями письменника Володимира Винниченка, бюстами краєзнавця Юрія Матівоса, фотокореспондента Василя Ковпака та іншими творами. До літературно–меморіального музею Івана Карпенка-Карого передано бюст літературознавця Леоніда Куценка та барельєф поета Валерія Гончаренка. До обласного краєзнавчого музею потрапили барельєфи президента України Леоніда Кравчука, театрального діяча Марка Кропивницького, відроджувача Хутора Надія Андрія Тобілевича… Решта творів поки що знаходиться у мене вдома, » – уточнила вдова скульптора.

IMG 8274

Людмила Френчко повідомила, що, хоч як не скрутно нині з коштами, робить усе, щоб до роковини смерті чоловіка встановити пам’ятник на його могилі. Крім того, вона опікується виставкою творів чоловіка, яка має відкритися в художньо-меморіальному музеї Олександра Осьмьоркіна до дня його народження. Там шанувальникам творчості Віктора Васильовича буде показано два відеофільми про нього.

«Під час похорону Віктора міський голова Андрій Райкович пообіцяв виділити кошти на видання каталогу його робіт. Я вже маю перелік із 173 робіт. Це лише основні роботи, без так званих «творчих задумок». Зібрала чимало фото. Залишається ще все систематизувати та підготувати вступну статтю», – сказала пані Людмила.

Торкнулася вона й нереалізованих задумів чоловіка.

«Шкода, що з різних причини не втілился в життя його багатомісячна робота над ескізами замовленого пам’ятника репресованим священнослужителям в добу тоталітаризму і терору 1937-1938 років. Кажуть, що завадила якась торгівельна точка поблизу храму. Не встиг він доробити й інші проєкти. Але я щаслива, що відтепер чимало його творів опинилися саме там, де їм справжнє місце – в музеях, що його майстерністю й талантом будуть насолоджуватися кропивничани й гості нашого міста», – додала Людмила Френчко.

IMG 8272

А ще вона відкрила те, що мало знали шанувальники таланту її чоловіка.

«Мені було дуже шкода чоловіка, котрого, в день його семи десятиріччя, ні його творча спілка, ні чиновники не привітали бодай подякою, а не те що якимось званням. Наступного дня він крізь сльози сказав мені: «Виявилося, що я не потрібний місту. Хоч пропрацював тут сорок шість років». Тоді я втретє побачила на його очах сльози.

Перший раз, здається, це трапилося в 1993 році. Він мав відзначати двадцяту річницю творчої діяльності в місті. Майстерня (спільна з художником Сергієм Шаповаловим) знаходилася поблизу телецентру. І ось напередодні хтось уночі проник в середину й знищив картини художника та потрощив всі роботи скульптора. Лишилася лише бетонна скульптура Тараса Шевченка з вибитою на лобі зіркою. У Віктора тоді – хоч який він не був оптиміст, морально й фізично сильний – трапився інсульт. Півтора місяці не рухався. Тільки сльози текли. А вандалів міліція шукає й досі.

У ті ж роки його викрали рекетири. Вимагали гроші, а де вони могли взятися, коли наша сім'я, як і багато інших, ледве зводила кінці з кінцями? Відпустили, коли зрозуміли свою помилку, не лишили на його тілі живого місця», – сказала на закінчення Людмила Френчко.

Так уже складається, що непересічних і по-справжньому талановитих ми помічаємо лише після їхньої смерті, та й то не завжди поспішаємо повернути їм заборговане.

Федір Шепель,

фото автора, музею мистецтв та з Інтернету