ІНТЕРВ'Ю

Краєзнавиця з Кіровоградщини Лариса Гайда: Лишаюся вірною й відданою своїм захопленням, уподобанням та цінностям (ФОТО)

Під час новорічних свят зазвичай підбивають підсумки року минулого та вибудовують плани на майбутнє.

Саме цією темою й окреслили коло питань у розмові з відомою в області й за її межами краєзнавцею, педагогинею, організаторкою регіонального туризму, керівницею музею історії освіти Кіровоградщини, авторкою понад двохсот наукових та науково-методичних публікацій Ларисою Гайдою.

– Пані Ларисо, відомо, що Ви лауреатка обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова. Тож чим запам’ятався рік, що минув, з краєзнавчої точки зору?

– Насамперед, у 2018 році я лишалася вірною й відданою своїм захопленням, уподобанням та цінностям. З найбільш яскравих творчих краєзнавчих мандрівок назву лише деякі. Так, в Олександрії мала щастя познайомитися з барвистою приватною художньою галереєю «VashART» та її засновницею Іриною Квашою. В селі Попельнастому, що на Олександрійщині, дуже вразив культурно-освітній центр «Толока», справжньою душею якого є неймовірно талановита і працелюбна людина, місцевий вчитель Валерій Жванко. Отримала естетичне задоволення побувавши на відкритті пам’ятника легендарним гончарам села Цвітне Олександрівського району. Принагідно зауважу, що в  обох останніх випадках вперше за останні роки я побачила згуртовані місцеві громади!

– Що запам’яталося з краєзнавчих зібрань?

– Разом з колегами, вчителями історії Добровеличківщини, прийняла участь у підбитті підсумків уже десятих (!) історико-краєзнавчих конференцій, які з щорічно (2008-2018) проходили в цьому районі. І ось, виявилось, що «тихою сапою» ними зроблено досить багато, зокрема, написано й видано колективний навчальний посібник «Історія Добровеличківського району». Додам, що під впливом побаченого й почутого, презентувала там проблему «Педагог-краєзнавець: роль і місце у сучасних суспільних трансформаціях». Цікаво, що під час тієї поїздки, як «вишенька на торт», була неповторна екскурсія на хутір «Козацька долина», що у селі Карбівка. Намагаюсь постійно учитись опановувати так звані «нові практики». Тому із задоволенням прийняла пропозицію організаторів обласного педагогічного марафону "Штрихи до портрета Василя Сухомлинського" та провела майстер-класи з педагогами-краєзнавцями у Бобринці, Знам’янці, Веселих Боковеньках та Павлиші.

– Помітив, що Ви, як історик за фахом, маєте власні уподобання серед сучасних науковців. У чому це виявилося минулого року?

– Дуже шаную нашу землячку, уродженку Апрелівки, що на Бобринеччині, докторку історичних наук і професорку Києво-Могилянської академії Наталію Яковенко. Тому її день народження особисто я відзначила в Бобринецькому районному краєзнавчому музеї імені Миколи Смоленчука, де саме відкривали тематичну виставку, присвячену її життю і діяльності. Принагідно, як дарунок, передала до фондів музею книги, написані пані Наталією, а також світлини з її зображеннями. Хотілося б, аби ми вчились бачити й цінувати наших сучасників, які мають визнання не тільки в Україні, а й на європейському гуманітарному просторі. У цьому контексті хочу згадати про ще одного історика, професора Гарвардського університету Сергія Плохія. Його «Брама Європи» (історія України, написана спеціально для іноземного читача) стала для мене книгою-відкриттям року.

– Знаю, що Ви не просто читаєте й відкриваєте для себе нові книги, але й по можливості популяризуєте їх?

– Для мене однією з найцікавіших подій 2018-го були відвідини Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві. Пережила певне інтелектуальне потрясіння! Яка кількість і якість цікавих видавництв та видань, учасників і презентацій… як кажуть «очі розбігаються»! Часто чуєш про те, що зараз не читають, що книга приречена. Втім, коли береш участь у такому дійстві, то бачиш зовсім протилежне. Це безперечно надихає, вселяє віру в Україну, в українську молодь, і врешті-решт - в себе. Отож, не тільки сама читаю книги, а й широко популяризую їх. Наприклад, підготувала зустріч з педагогами-словесниками «Популяризація життя й діяльності відомих земляків-драматургів» (Володимир Винниченко, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький та Юрій Яновський). І саме завдяки привезеній з «Книжкового Арсеналу» книзі «Візерунок на камені» Віри Агеєвої, звернулася, зокрема, до теми дружби-зради-розкаяння у стосунках Юрія Яновського та Миколи Бажана…

– Про які ще творчі мандрівки згадуєте?

– У 2018 відкрила для себе Центр краєзнавства імені академіка Петра Тронька («Тронько-Центр»). Мова йде про науково-дослідний підрозділ гостинного Харківського національного університету імені Василя Каразіна, де брала участь у ІХ «Луньовських читаннях». Хто з кропивничан мав щастя побувати в знаменитій галереї села Пархомівки, яку називають «маленьким Лувром», той запам’ятав, що творцем цього дива на Слобожанщині якраз і був той самий звичайний і незвичайний учитель Панас Луньов. Так ось, за кращу доповідь на тих читаннях я отримала творчу премію його імені.

– Нарешті, пані Ларисо, хотілося б почути про Ваші творчі плани на нинішній рік.

– У 2019 році планую презентувати, як колу зацікавлених, так і більш широкому загалу свій просвітницький проект «Кропивницький як бренд». Хоч я й не була прихильницею саме такої назви нашого міста, але якщо вже воно його носить, то принаймні мешканці повинні бодай щось знати про постать Марка Кропивницького. Адже, крім доволі вузького кола фахівців, у місті Кропивницькому люди ще мало знають і ще менше «брендують» його образ. Вже не кажу про те, що і на всеукраїнському рівні, далеко не всі нас вірно ідентифікують… Приємно, що наразі знайшла прихильників. Уже дещо зроблено. Приємно, що дуже позитивно до моєї ідеї поставились колеги з Бобринця, де збережено майже всі пам’ятки та місця, пов’язані із дитинством і становленням Марка Кропивницького. Так, що як кажуть «усі охочі» можуть долучатися…

– Бажаю Вам втілення в життя найсміливіших Ваших проектів, успіхів на ниві педагогіки, краєзнавства й музеєзнавства.

 Федір Шепель, 

фото автора та з архіву Лариси Гайди