20червня2019

ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Краєзнавиця з Кіровоградщини Лариса Гайда: Лишаюся вірною й відданою своїм захопленням, уподобанням та цінностям (ФОТО)

ІНТЕРВ'Ю

Краєзнавиця з Кіровоградщини Лариса Гайда: Лишаюся вірною й відданою своїм захопленням, уподобанням та цінностям (ФОТО)

07 1601

Під час новорічних свят зазвичай підбивають підсумки року минулого та вибудовують плани на майбутнє.

06 1601

Саме цією темою й окреслили коло питань у розмові з відомою в області й за її межами краєзнавцею, педагогинею, організаторкою регіонального туризму, керівницею музею історії освіти Кіровоградщини, авторкою понад двохсот наукових та науково-методичних публікацій Ларисою Гайдою.

– Пані Ларисо, відомо, що Ви лауреатка обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова. Тож чим запам’ятався рік, що минув, з краєзнавчої точки зору?

– Насамперед, у 2018 році я лишалася вірною й відданою своїм захопленням, уподобанням та цінностям. З найбільш яскравих творчих краєзнавчих мандрівок назву лише деякі. Так, в Олександрії мала щастя познайомитися з барвистою приватною художньою галереєю «VashART» та її засновницею Іриною Квашою. В селі Попельнастому, що на Олександрійщині, дуже вразив культурно-освітній центр «Толока», справжньою душею якого є неймовірно талановита і працелюбна людина, місцевий вчитель Валерій Жванко. Отримала естетичне задоволення побувавши на відкритті пам’ятника легендарним гончарам села Цвітне Олександрівського району. Принагідно зауважу, що в  обох останніх випадках вперше за останні роки я побачила згуртовані місцеві громади!

– Що запам’яталося з краєзнавчих зібрань?

– Разом з колегами, вчителями історії Добровеличківщини, прийняла участь у підбитті підсумків уже десятих (!) історико-краєзнавчих конференцій, які з щорічно (2008-2018) проходили в цьому районі. І ось, виявилось, що «тихою сапою» ними зроблено досить багато, зокрема, написано й видано колективний навчальний посібник «Історія Добровеличківського району». Додам, що під впливом побаченого й почутого, презентувала там проблему «Педагог-краєзнавець: роль і місце у сучасних суспільних трансформаціях». Цікаво, що під час тієї поїздки, як «вишенька на торт», була неповторна екскурсія на хутір «Козацька долина», що у селі Карбівка. Намагаюсь постійно учитись опановувати так звані «нові практики». Тому із задоволенням прийняла пропозицію організаторів обласного педагогічного марафону "Штрихи до портрета Василя Сухомлинського" та провела майстер-класи з педагогами-краєзнавцями у Бобринці, Знам’янці, Веселих Боковеньках та Павлиші.

– Помітив, що Ви, як історик за фахом, маєте власні уподобання серед сучасних науковців. У чому це виявилося минулого року?

– Дуже шаную нашу землячку, уродженку Апрелівки, що на Бобринеччині, докторку історичних наук і професорку Києво-Могилянської академії Наталію Яковенко. Тому її день народження особисто я відзначила в Бобринецькому районному краєзнавчому музеї імені Миколи Смоленчука, де саме відкривали тематичну виставку, присвячену її життю і діяльності. Принагідно, як дарунок, передала до фондів музею книги, написані пані Наталією, а також світлини з її зображеннями. Хотілося б, аби ми вчились бачити й цінувати наших сучасників, які мають визнання не тільки в Україні, а й на європейському гуманітарному просторі. У цьому контексті хочу згадати про ще одного історика, професора Гарвардського університету Сергія Плохія. Його «Брама Європи» (історія України, написана спеціально для іноземного читача) стала для мене книгою-відкриттям року.

– Знаю, що Ви не просто читаєте й відкриваєте для себе нові книги, але й по можливості популяризуєте їх?

– Для мене однією з найцікавіших подій 2018-го були відвідини Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві. Пережила певне інтелектуальне потрясіння! Яка кількість і якість цікавих видавництв та видань, учасників і презентацій… як кажуть «очі розбігаються»! Часто чуєш про те, що зараз не читають, що книга приречена. Втім, коли береш участь у такому дійстві, то бачиш зовсім протилежне. Це безперечно надихає, вселяє віру в Україну, в українську молодь, і врешті-решт - в себе. Отож, не тільки сама читаю книги, а й широко популяризую їх. Наприклад, підготувала зустріч з педагогами-словесниками «Популяризація життя й діяльності відомих земляків-драматургів» (Володимир Винниченко, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький та Юрій Яновський). І саме завдяки привезеній з «Книжкового Арсеналу» книзі «Візерунок на камені» Віри Агеєвої, звернулася, зокрема, до теми дружби-зради-розкаяння у стосунках Юрія Яновського та Миколи Бажана…

– Про які ще творчі мандрівки згадуєте?

– У 2018 відкрила для себе Центр краєзнавства імені академіка Петра Тронька («Тронько-Центр»). Мова йде про науково-дослідний підрозділ гостинного Харківського національного університету імені Василя Каразіна, де брала участь у ІХ «Луньовських читаннях». Хто з кропивничан мав щастя побувати в знаменитій галереї села Пархомівки, яку називають «маленьким Лувром», той запам’ятав, що творцем цього дива на Слобожанщині якраз і був той самий звичайний і незвичайний учитель Панас Луньов. Так ось, за кращу доповідь на тих читаннях я отримала творчу премію його імені.

– Нарешті, пані Ларисо, хотілося б почути про Ваші творчі плани на нинішній рік.

– У 2019 році планую презентувати, як колу зацікавлених, так і більш широкому загалу свій просвітницький проект «Кропивницький як бренд». Хоч я й не була прихильницею саме такої назви нашого міста, але якщо вже воно його носить, то принаймні мешканці повинні бодай щось знати про постать Марка Кропивницького. Адже, крім доволі вузького кола фахівців, у місті Кропивницькому люди ще мало знають і ще менше «брендують» його образ. Вже не кажу про те, що і на всеукраїнському рівні, далеко не всі нас вірно ідентифікують… Приємно, що наразі знайшла прихильників. Уже дещо зроблено. Приємно, що дуже позитивно до моєї ідеї поставились колеги з Бобринця, де збережено майже всі пам’ятки та місця, пов’язані із дитинством і становленням Марка Кропивницького. Так, що як кажуть «усі охочі» можуть долучатися…

– Бажаю Вам втілення в життя найсміливіших Ваших проектів, успіхів на ниві педагогіки, краєзнавства й музеєзнавства.

09 цвітне

16 павлиш

2019 01 15 20 58 09 927

2019 01 15 21 00 37 636

2019 01 15 21 04 42 341

2019 01 15 21 09 25 473

2019 01 15 21 09 55 482

 Федір Шепель, 

фото автора та з архіву Лариси Гайди