ІНТЕРВ'Ю

Інформаційний щит України: будні пресофіцерки ЗСУ (ФОТО)

У час, коли Україна щодня виборює свою свободу, усім, в тому числі і школярам, дуже важливо чути розповіді тих, хто безпосередньо захищає спокій українців та рідну землю.

Ангеліна Катеринюк навчається у шостому класі Панчівського ліцею. У межах обласного конкурсу Кіровоградської Малої академії наук "Інтерв’ю із захисником" на тему "Медіащит" школярка поспілкувалася з пресофіцеркою 121-ої окремої бригади територіальної оборони Ольгою Томіленко.

Під час розмови дівчина дізналася, що тендітна красуня з Кропивницького у війську ще з 1 лютого 2022 року, а до того навчалася на військовій кафедрі і завжди мріяла стати офіцером. До служби працювала психологом, одружена, має 13-річного сина.

Для Ангеліни було дуже важливо почути й передати іншим живу, правдиву історію про тих, чий об’єктив та перо б’ють ворога не менш вразливо, ніж зброя. Вона отримала багато важливих відповідей на свої запитання й охоче ділиться почутим з читачами "З перших уст".

- Пані Ольго, хто такий пресофіцер і що входить до його щоденних обов’язків?

- Пресофіцер – це людина, яка відповідає за те, щоб суспільство отримувало правдиву та безпечну інформацію про сили оборони. Моє ж завдання – висвітлювати діяльність 121-ї окремої бригади територіальної оборони. Це бригада з Кіровоградщини. Якщо коротко, роль пресофіцера – це інформаційний місток між військовими та цивільними. У повсякденній роботі щодня збираю та перевіряю інформацію, що можна розповісти людям, а що – категорично не можна з міркувань безпеки. Роблю фото, відео, пишу новини, щоб люди бачили реальну роботу нашого підрозділу. Допомагаю бійцям із комунікацією, нагадую правила інформаційної безпеки: що можна викладати, а що ні. Борюся з фейками, які запускає ворог, і пояснюю правду, коли з’являється дезінформація. Супроводжую журналістів (українських та іноземних) на позиції до наших воїнів, пояснюю представникам ЗМІ, що відбувається, організовую інтерв’ю та зйомки, але так, щоб вони ні себе, ні військових не наражали на небезпеку. Простими словами: я стежу, щоб люди отримували чесну та безпечну інформацію про нашу бригаду.

- Як минає ваш звичайний робочий день під час війни?

- В армії все зрозуміло: ранок у мене починається з того, що я запланувала вчора ввечері, а ввечері я планую завдання на ранок. А якщо коротко, то я щодня працюю над тим, щоб суспільство знало правду і при цьому намагаюсь не розкрити якусь важливу інформацію, працювати так, щоб наші воїни були у безпеці.

- Що найскладніше у роботі на інформаційному фронті?

- Не можна сказати, що є щось найважче. Справа в тому, що доводиться працювати в умовах постійної напруги й відповідальності, я маю швидко давати людям правду, але водночас не можу сказати зайвого, щоб не нашкодити військовим на передовій. Це дуже тонка межа, і помилка може коштувати життя. Ще один виклик – це боротьба з фейками та дезінформацією. Ворог щодня запускає неправду, і її потрібно ловити й пояснювати людям, що відбувається насправді. Також складно працювати емоційно. Ти постійно бачиш наслідки війни, спілкуєшся з бійцями, іноді з родинами, і треба тримати себе в руках, залишатися професійним і спокійним. Мабуть, найважливіше – це відповідальність за кожне слово і постійна боротьба з ворожою брехнею, коли навколо реальна війна.

- Чи бувають ситуації, коли інформацію потрібно передати дуже швидко, а інтернет або телефонний зв’язок відсутній? Як ви тоді це робите?

- Так, такі ситуації трапляються часто. На війні зв’язок нестабільний, ворог може його глушити, пошкоджувати вишки, або ми просто перебуваємо в зоні, де інтернет фізично не працює. Але такої нагальної потреби у мене ще не було, завжди якось складалося, що поверталася з позицій і обробляла зібраний матеріал біля Starlink у відносно безпечному місці.

- Пані Ольго, чи є у вас офіційна робоча сторінка в соцмережі, щоб ознайомитися детальніше з діяльністю пресофіцера?  

- Так, це офіційна сторінка 121-ї окремої бригади територіальної оборони в мережі "Фесбук". Там можна почитати історії військовослужбовців, які проходять у нас службу, а це переважно захисники родом із Кіровоградщини, також подивитися фото/відео наших бойових здобутків.

- Як ви визначаєте, яку інформацію можна оприлюднювати, а яку – ні?

- Це просто. У нас є керівні документи, де чітко прописано, що можна говорити і показувати, а що ні. А іноді спрацьовує професійне передчуття, і якось інтуїтивно прибираєш з публікації якийсь матеріал, або взагалі не виставляєш його, і згодом з'ясовується, що то було правильне рішення.

- Чи доводиться вам працювати неподалік від бойових дій? Як ви забезпечуєте свою безпеку?

- Я вже три роки перебуваю не вдома, а в смузі виконання бойових завдань разом зі своєю бригадою. Зараз на Херсонському напрямку, окрім власної захищеності, я маю подбати і про безпечну роботу журналістів, яких супроводжую. Перед виїздом вивчаю безпекову ситуацію, з’ясовую, чи не літають FPV-дрони або якісь інші, чи немає в даний час обстрілів там, куди плануємо їхати, і тоді, коли все перевірено, вирушаємо до місця роботи. Ще у мене завжди є рація, і, якщо ситуація змінюється, а мобільного зв'язку немає, мені можуть по рації передати інформацію.

- Які емоції ви переживаєте під час роботи? Чи важко їх контролювати?

- Емоції важко стримувати тоді, коли в деокупованих населених пунктах супроводжую журналістів, які працюють з цивільними, важко слухати людські історії про те, як росіяни знищували будинки, знущалися з літніх людей та дітей.

- Що допомагає вам залишатися спокійною та зібраною у складних ситуаціях?

- За фахом я психолог і маю практичний досвід роботи, тому добре знаю, як зібрати себе докупи у різних стресових чи незрозумілих ситуаціях. Приборкання емоцій дає можливість діяти професійно, навіть коли навколо хаос.

- Пані Ольго, чи траплялися моменти у вашій роботі, які запам’яталися на все життя?

- Так, був один випадок, який я ніколи не забуду. На початку 2023 року, вже після нашого контрнаступу на Херсонщині, ми з побратимами їхали звільненим селищем і побачили майже зруйнований будинок. У ньому не було ні світла, ні газу, але там жила мама з дев’ятирічним хлопчиком Миколою, який пережив окупацію. Нас дуже вразило, як вони трималися у холодному, напівзруйнованому домі. Коли ми повернулися наступного разу, то привезли Миколці солодощі й іграшки. Хотілося хоча б на мить подарувати йому відчуття нормального дитинства, трохи тепла й радості. Ця зустріч нагадала мені про мого сина та те, заради чого ми воюємо, і що навіть у найтемніші часи людяність має лишатися з нами.

- Як ви боретеся з фейками та дезінформацією?

- Нас вчать це робити. Іноді, коли це відверта брехня росіян, я навіть не реагую, тому що і так зрозуміло, що це неправда. А іноді потрібно "вмикати" деякі секретики і доводити суспільству, що то брехня.

- Чи завжди журналісти розуміють, чому певні деталі не можна публікувати? Чи доводиться вам роз’яснювати їм це?

- Ми на початку роботи проговорюємо усі робочі та безпекові моменти. Мені завжди щастило з журналістами, які працювали на моєму напрямку. Траплялися винятково розумні люди, вони теж читають керівні документи та не бажають нашкодити захисникам.

- Яким чином пресофіцери допомагають захищати країну, якщо вони не на передовій із військовими?

- Є таке поняття – "інформаційний фронт". Це не просто красиві слова. Пресофіцери щодня тримають свою лінію оборони так само надійно, як бійці тримають позиції на полі бою. Наше завдання – захищати правду. Ми не даємо ворогу можливості маніпулювати фактами, лякати людей фейками чи знецінювати роботу наших військових. Ми пояснюємо, що реально відбувається, показуємо роботу підрозділів, підтримуємо довіру суспільства до армії та держави.

- Які якості потрібні людині, щоб працювати на інформаційному фронті?

- У першу чергу – це чесність. Тільки говорячи правду, ми можемо здобути довіру та повагу людей. Друга важлива риса – відповідальність, адже кожне слово на інформаційному фронті має значення. Ну і, звичайно, потрібні бажання працювати та щире прагнення робити щось корисне для своєї країни. Саме це тримає нас у строю навіть у найважчі моменти.

- Що б ви порадили школярам, які хочуть у майбутньому стати журналістами чи пресофіцерами?

- Це цікава робота, і я люблю те, чим займаюся. Пресофіцер – це обличчя бригади, і від того, як він подає інформацію, частково залежить думка про підрозділ. Сьогоднішнім школярам важливо добре навчатися та багато читати, адже пресофіцер має орієнтуватися в різних питаннях і швидко діяти, щоб професійно надавати коментарі та представляти свій підрозділ.

- Пані Ольго, я дуже вдячна Вам за вашу працю, за таке змістовне інтерв’ю, яке дало можливість краще зрозуміти роботу пресофіцера, побачити реалії служби очима людини, яка щодня перебуває поруч із захисниками. Я дуже пишаюся, що познайомилася з Вами. Це інтерв’ю змусило мене ще більше зрозуміти будні військових і збагнути, що під час війни кожна професія має велике значення. Бажаю Вам безпечних днів, надійних побратимів поруч і якнайшвидшої нашої перемоги. Дякую, що тримаєте інформаційний фронт.

Інтерв’ю з пресофіцеркою 121-ї окремої бригади територіальної оборони Ольгою Томіленко

записала вихованка гуртка "Мистецтвознавство" Новомиргородського МЦДЮТ Ангеліна Катеринюк