ІНТЕРВ'Ю

Волонтер Павло Кучеренко: Їздимо тільки до тих бійців, які на передовій

Сімох волонтерів із Кропивницького відзначив Президент України медалями “За гуманітарну участь в антитерористичній операції” нещодавно, з нагоди Дня захисника України.

Серед нагороджених – і Павло Кучеренко, який зі своєю групою регулярно відвозить військовим в зону АТО продовольство, автозапчастини та інші необхідні на війні речі, зібрані в Катеринівці, інформує “Наша громада”.  

У Катеринівці кореспондент  і зустрівся з Павлом Павловичем. Поспілкувалися в наметі, який волонтерська група Кучеренка розбила у центрі  села, щоб приймати там “гуманітарку” від людей. Автор цих рядків попросив Павла Кучеренка розповісти, що його спонукало зайнятися волонтерством.          

– Протягом 24 років, до російського вторгнення на схід України, я проживав із сім'єю у місті Щасті на Луганщині, а сам родом – з Кіровограда, тут пройшли мої дитинство і юність, –  дещо здалеку почав Павло. – У Луганську я мав будівельну фірму. Коли навесні 2014-го на Донбасі підняли хвоста сепаратисти, я вивісив на своїй домівці в Щасті український прапор. Хтось доніс про це бойовикам, коли вони захопили місто. Четвертого червня до мене додому прийшли два росіянина, два чеченці і один місцевий і, заявивши, що представляють нову владу, забрали мене із собою. Відвізши в місце розташування свого військового угруповання, вони зачинили мене в підвалі. Та мені вдалося до ранку звідти вибратися. Повертатися додому було нерозумно, тож я подався до лісу, де переховувався, поки батальйон “Айдар” не звільнив Щастя. 14 червня я зустрівся з родиною. Насамперед відправив дітей до своїх батьків у Кіровоград. Сам з дружиною залишилися в Щасті. Тоді, на початку літа, я і зав'язав перші контакти з українськими військовими. То були танкісти з 80-ї бригади. Допомагав їм чим міг. Хоча схилити тамтешнє населення до допомоги нашій армії – це дуже складне завдання. Майже всі там тоді були налаштовані проросійськи.  2 вересня я і дружина перебралися в Кіровоград. Так вчинити мені порадив один з наших командирів. “Не впевнений, що втримаємо Щастя”, – чесно сказав він мені. А 9 вересня я вже вирушив з Кіровограда на схід країни з продовольством та іншими речами, зібраними в Кіровограді для батальйону “Айдар”. З того часу регулярно їжджу з товаришами в зону АТО, передаю нашим бійцям харчі і таке інше. Хто мої товариші? Усі вони – кіровоградці, я їх з дитинства знаю. Нині нас – 22... 

– Їздимо винятково до хлопців, які воюють на передових позиціях, – підкреслив Павло Кучеренко. –  Наші адреси – це Зайцеве, Опитне, Попасна, Верхньоторецьке, станиця Луганська, Піски, Мар'їнка... Куди нас кличуть, туди й їдемо. І для нас не суттєво, служать чи ні  в тій частині наші земляки. Але якщо хтось із місцевих просить передати гостинця для сина чи чоловіка, який воює в зоні АТО, ми не відмовляємо і частенько залучаємо до цього  своїх знайомих серед військових.   

Також Павло Кучеренко зауважив: 

– Хлопці, які воюють на передовій, все ще потребують підтримки від  цивільного люду. Що бійцям треба? Та все – і харчі, в тому числі домашня консервація, і взуття,  і матраци, і ковдри, і подушки, і поліетиленова плівка, і утеплювачі, і скоби, і цвяхи, і буржуйки. До речі, буржуйки ми самі виготовляємо. Купуємо газові балони і з них робимо пічки.   

Знаючи, що в селах нашої громади найбільший внесок у справу підтримки армії належить підприємству “Кіровоградське рудоуправління” і що волонтерська група Кучеренка тісно контактує з його керівництвом, кореспондент “Нашої громади” попросив Павла Павловича розповісти про це детальніше. 

– Володимира Кухту нам Бог послав, –  сказав волонтер. – А познайомилися ми за таких обставин. У 2015 році ми їздили по селах Кіровоградщини – збирали гроші на біноклі, на тепловізори, на все-все. Заїхали і в Катеринівку. Завітали до гендиректора “Кіровоградського рудоуправління”. Розповіли про свою діяльність, показали фото. Відтоді це підприємство нас і заправляє, і купує все, що треба бійцям. Недавно воно придбало лобове скло і ресори для КамАЗа, який належить 17-у батальйону. Які, питаєте, були найдорожчі придбання “Кіровоградського рудоуправління” для армії? Наприклад, безпілотник. Дуже вдячні наші бійці і простим селянам, які допомагають війську чим можуть... 

– Я по селах багато їжджу, і бачу, що таких мальовничих, ошатних, доглянутих, як Катеринівка, – мало, – сказав на завершення розмови Кучеренко . – Тут відчувається справжня Україна.

Іван КІНДРАТЕНКО 

На знімку: Павло Кучеренко з Віталієм Краснюком