17липня2019

ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Володимир Бабій: У чистій воді – і риба добра

ІНТЕРВ'Ю

Володимир Бабій: У чистій воді – і риба добра

Володимир Віліч Бабій –  у Катеринівці Кіровоградського району людина відома і шанована. Працюючи на місцевих каолінових копальнях, він належав до передовиків підприємства.

Бабій досягнув п'ятого розряду і як токар, і як слюсар-ремонтник. Його не раз обирали депутатом районної ради. І в народних засідателях обласного суду Володимир Віліч бував. А ще Бабій – затятий рибалка і мисливець. Про цю пристрасть кореспондент і розпитав у нього. 

Як зауважив Володимир Віліч передусім, небайдужими до риболовлі були його батько і дід. А батько ще й мисливцем був.                                                               

Хто винен у зникненні бубирів 

IMG 2072– Дід Ілля робив мені, малому, вудки – з ліщини, з акації, – пам'ятає Володимир Бабій. – А яка радість була, коли я розжився на заводську вудку з пластмасовим поплавком! Виміняв її у дядька, який їздив селами та збирав вторсировину – старі ватянки, інше ганчір'я, взамін пропонуючи свистки, вудки, інший ширвжиток.

За словами Володимира Бабія, батько (легендарний водій рудника Віль Бабій, який двадцять років працював на одній і тій же «Татрі») частенько брав його, хлопчика, на обознівський ставок. Ловили карасиків (батько для цього розчищав місця в очереті від водорослів), коропів (на галушки, які варив Бабій-старший). Тоді, на початку шістдесятих, у наших водоймах було багато риби, – знає Володимир Бабій.

– Водилися й бубирі. Їх дід дуже любив. Бабуся як варила зелений борщ, то замість м'яса вкидала в нього підсмажених бубирів. А тепер їх майже нема. 

Як пояснив Бабій, у зникненні бубирів винні товстолоби: 

– Дехто каже, що це не так, але я точно знаю, що  товстолобик їсть рибу. Він же планктоном харчується. І поїдає з ним маленьку рибку, яка тільки вилупилася. Через це товстолобики й жирні такі. Цього року я піймав одного бубиря. І одразу ж випустив його.  

На запитання, чи є він великим любителем рибних страв, Володимир Віліч відповів, що ні. Мовляв, для нього риболовля – відпочинок, а не спосіб заощадити на продовольстві. Утім, великими уловами він не став вихвалятися. Сказав лише, що запам'яталося, як років зо п'ять тому піймав у катеринівському ставку на спінінг коропа вагою вісім з половиною кіло. 

– А якось Валентиновичу допоміг витягти коропа вагою вісім сімсот, – згадав Бабій. (Валентиновичем він називає керівника ПАТ «Кіровоградське рудоуправління» Володимира Кухту, теж любителя порибалити.)

Також автор цих рядків (абсолютно некомпетентний в риболовлі) попросив Володимира Бабія пояснити, чому часом річкова риба, куплена на ринку, тхне болотом, а часом – дуже смачна.  

– Це залежить від водойми, – запевнив досвідчений рибалка. – Якщо ставок – чистий, як у Катеринівці, то й риба з нього – добра. 

«Якщо дружина не пускає на риболовлю чи на полювання, це – добрий знак» 

Поцікавився автор цих рядків у Бабія і щодо забобонів, яких дотримуються рибалки. 

– Якщо жінка не пускає на риболовлю чи на полювання – треба йти не вагаючись, бо це – добрий знак, – повідомив Володимир Віліч. – А ще на риболовлю не можна брати, щоб підкріпитися, рибу, а на полювання – м'ясо. 

На запитання ж, як його дружина ставиться до того, що він захоплюється і риболовлею, і мисливською справою, Бабій відповів: 

– Люба уже давно змирилася. До речі, наш син Сергій – теж і рибалка, і мисливець.  А працює у руднику. 

Рибалить Володимир Бабій чи не щодня. Пополювати, звісно ж, випадає набагато рідше. І хоча полювання пов'язані з великими фізичними навантаженнями (щоразу доводиться долати пішки кілька десятків кілометрів), Володимир Віліч охоче приєднується до молодших від себе мисливців. 

– Хлопці ще беруть мене, старого воїна, із собою, – сказав чоловік. – А ноги у мене – вже не ті, як колись. Щоб ви знали, мій мисливський стаж – сорок шість років. Оце збираємося в Долинський район, там на фазана полюватимемо.     

А на кабанів Володимир Бабій з друзями-мисливцями полює в лісі в Олександрівському районі. Якось там з ними стався такий випадок.

– Я поцілив у двох кабанів, але знайти їх убитих нам не вдалося, бо стемніло, – розповів Бабій. – Та хлопці не дуже-то й вірили, коли я запевняв, що влучив. А наступного дня ми дізналися, що тих кабанів підібрали місцеві мисливці. Виявилося, ми не дійшли до того місця всього лише тридцять метрів.

На запитання, чи смакує йому м'ясо диких свиней, Бабій відповів так:

Якщо свинка попадеться, то м'ясо – хороше. А от м'ясо  кабана при смаженні дає неприємний запах. Але якщо приготувати його із спеціями, попередньо добряче вимочивши, то їсти можна.

Та, як запевнив мисливець, він ходить на полювання зовсім не заради м'яса. І пояснив: 

– Якщо розділити тушу кабана між членами мисливської команди, на кожного припаде всього  лише по кілька кілограмів.

А от витрати на полювання тепер, як підкреслив Володимир Бабій, – дуже великі. 

– Раніш сотня патронів коштувала 11 карбованців 50 копійок, – згадав чоловік. – Нині ж один патрон – 15 гривень. Дороге це тепер задоволення – полювання.  Багато не постріляєш. А колись я за сезон полювання на качку вистрілював по 600 патронів, на зайця – по 300. 

Як забитий кабан ожив 

Розповів Володимир Бабій і про свій різницький досвід. Це ремесло знали і його дід та батько. Володимир Віліч же почав цим займатися у 1970 році.

– Відтоді, мабуть, з тисячу заколов, – сказав чоловік. – Бували дні, коли по три кабана забивав. Раніш свиней смалили у соломці. Це довгий процес був, зате яка шкірка пахуча виходила! Тепер ж смалять газовим пальником, а для запаху використовують мішковину. А воно ж – не те...   

Пригадав Бабій і ось який кумедний випадок, який стався з його татом: 

– Сусід покликав мого батька, щоб він заколов його кабана. Я, малий, теж пішов туди, аби подивитися на роботу батька. Заколовши кабана, батько на пропозицію хазяїна зайшов у хату – швиденько перекусити та по чарці випити (бо попереду – стільки роботи!). Я залишився на подвір'ї. Там же лежав забитий кабан.  І от я помічаю, що той кабан уже не лежить, а суне подвір'ям. Я – в хату з криком:  «Па, кабан гуляє!» Довелося батькові і господареві ловити кабана та дорізати його... 

За словами Володимира Бабія, у його різницькій практиці таких промахів не траплялося. 

Віктор ІВАНЕНКО