23листопада2017

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Наталія Вайнілович: що таке плейбек-театр і як він змінює світ

ІНТЕРВ'Ю

Наталія Вайнілович: що таке плейбек-театр і як він змінює світ

Вне времени 3

«Ця історія була про вас?» – може запитати ведучий, щойно актори плейбек-театру зіграли історію, якою ви з ними поділилися.

Плейбек-театр – це різновид театру імпровізації, де глядачі розповідають особисті історії, а актори тут же грають їх у специфічних формах.

У них немає жодної заготовки, але є готовність і здатність слухати, приймати, перейматися  і відтворювати на сцені те, що ви їм повідали.

Основне місце в цьому всьому займають людські почуття та емоції. Весь процес супроводжує кондактор – ведучий перформансу.

Инклюз студия 1

Наталія Вайнілович у плейбек-театрі майже шість років: як актриса, кондактор декількох плейбек-театрів й організатор всеукраїнського фестивалю «АРТ-Плейбек. Разом». Ми поговорили про те, навіщо взагалі потрібен плейбек-театр і як він може допомогти нам бути іншими і з іншими ( у чомусь чи багато в чому не такими як ми людьми).

Недочуті історії

– Нато, звідки в Україну прийшов плейбек-театр?

– Його коріння сягає часів, коли плем'я збиралося довкола багаття і ділилося своїми новинами за день чи власними побоюваннями стосовно майбутньої  сутички з мамонтом...

Якщо ближче до нас, то його заснував Джонатан Фокс у Нью-Йорку. Кілька років він жив у Непалі, де в селищі спостерігав ритуал біля вогнища:  люди в колі розповідали  історії, а потім зображали почуття своїх одноплемінників. Вони танцювали, співали, торкання таких людей могло зцілювати інших. Напевно, Фокс мав на увазі більше моральне зцілення.

Отражение 1

– А що для тебе плейбек?

– Спосіб життя, шлях. Якщо я говорю про емпатію – вміння чути  і приймати, не засуджуючи іншого – то мені хочеться, аби це не дисонувало і з тим, як я живу. Тоді все по-чесному.  Плейбек, як будь-який документальний театр, грає чесно і натурально те, що відбувається з людиною саме в цей момент життя. Водночас за допомогою театру можна показувати альтернативу тому, що є в світі такого, чого ми часто не помічаємо.

Ми граємо для різних соціальних груп. Після окремих наших виступів люди залишали відгуки, що «виявляється, в цих людей (з інвалідністю, переселенців, представників нацменшин) теж є почуття»… Тобто після наших виступів у людей змінювалося ставлення і бачення інших, вони починали бачити конкретних людей, а не соціальну групу – відчужену  і незрозумілу. Плейбек допомагає побачити загальне, а людина відчуває себе більш захищеною, коли вона – серед  своїх... Це відхід від соціальної ізоляції і від індивідуалізму, від соціальної  самотності в натовпі.

Фестиваль арт плейбек 4

– А якщо не чути чужих історій – тоді що?

– Вижити можна. І люди виживають, не чуючи один одного роками. І в мене були стосунки, в яких я дійсно не чула і не бачила – не  розуміла людини, котра була поруч, не знала її історії, того, що їй болить. Це, як тоді, коли мама хоче, щоб її почула дитина, а сама на неї кричить…

– Нато, хто не почув і не побачив історій глядачів, які розповідають тобі?

– Тут можна відповісти по-філософськи, а можна буквально.

Ось конкретний приклад. До нас у театр на репетицію прийшли незрячі. Вони пояснювали: ми хочемо, щоб нас почули, щоб нас побачили. А в чому це полягає? Наприклад, у наявності шрифту Брайля для них і доріжок для незрячих... Поки тісно не поспілкуєшся з такими людьми – взагалі не усвідомлюєш їхніх проблем. Або колишні солдати в інвалідних візках, які могли б жити звичайним життям, коли б не ці ще радянські непристосовані споруди ... Коли пандус є, але він під великим кутом, без перил або нікуди не веде. Коли такі речі робляться без дотримання норм, аби було, – це про брак бачення проблеми тими, хто мав би її побачити.

А якщо по-філософськи, то це і про бачення власної  історії. Я розповідаю історію і роблю її видимою, зрозумілою  для себе. Що ось, це в мені є. І я з іншого боку дивлюся на те, що всередині мене, і даю іншому подивитися на себе і тему.

Різні – але рівні 

– У твоїй діяльності багато про інклюзивність: інклюзивний фестиваль, виступи для різних соціальних груп. Зупинімося на  інклюзивній студії «Далі буде».

– Ідея була в тому, щоб зібрати студію для різних соціальних груп: ЛГБТ, переселенців, людей з інвалідністю, нацменшин.  Нині в цієї студії, переважно, люди з порушенням інтелекту. Іноді приходили переселенці.

Инклюз студия 11

Театр дозволяє відчути підтримку, розповідаючи історію. Я розумію, з ким я працюю, що у людей є свої здібності і можливості, але при цьому даю не прості завдання. І вони справляються. І помітно, як вони ростуть на очах, і коли батьки таких дітей бачать зміни: самостійність підвищується, агресія знижується, емоційний контроль посилюється. Я в інклюзивній студії теж навчилася по-іншому бачити. Стала більше цінувати те, що роблять люди, кожний зі своїми можливостями, а не чекати, що ось-ось побачу балет на льоду, як у моїй голові…

Ще для людей з інвалідністю важливий момент – робити свій внесок у щось. Наприклад, оплатити заняття – значить брати участь рівноправно, але виходячи зі своїх можливостей. Я розумію, що у всіх вони різні. Хтось працює, хтось отримує допомогу. Інша справа, що  в нашій країні остання  – «смішна», чесно кажучи. Тому іноді за заняття залишають гривню, іноді – п’ятдесят. В Україні для багатьох прийнятна  система, коли «пільговикам» потрібно все дати безкоштовно. Я не хочу такого. Безкоштовне менше цінується ...

Инклюз студия 17

– Що добре було б узяти суспільству з  досвіду інклюзивної студії?

– Взаємодію. Часто буває, що людина начебто якусь дивину побачила, коли перед нею, наприклад, незрячий. Чи бачимо ми таких людей у школах, чи говоримо про них у сім’ях? Часто ми не знаємо і не хочемо знати, хто живе поряд з нами в одному місті, в одному будинку. Я можу бути взагалі «не в курсі», що є такі от люди з такими особливостями, а коли їх зустрічаю – просто  не знати, що робити. Можна розгубитися, не помічати чи ненароком образити.

Мені подобається звертати увагу на тих, хто інший. Іноді це викликає неприємні  відчуття і навіть лякає. Але потім стає цікаво: людина мене лякає, бо справді небезпечна, чи вона просто поза моєю системою координат і видається незрозумілою? До слова, відрізняти небезпеку від іншого – теж цікавий момент. Вміти відрізняти – значить, менше вступати в конфлікти.

Фестиваль арт плейбек 5

Мені дуже хочеться, щоб у нас колись з’явився дворовий плейбек-театр – у кожному кооперативі чи дворі. Ось, скажімо,  є професійний плейбек, а є люди, які раз на місяць грають про те, що відбувається в їхньому будинку: хто народився, хто написав заяву в ЖЕК, хто чим незадоволений… Такі собі збори на актуальну для двору тему. Здається, це було б чудово. Таке собі множення плейбеку в найкращому сенсі слова. Як би так пілотний проект запустити?

Спілкувалася Наталя Романюк. 
Фото Яни Коробенко. 

P. S. А взагалі плейбек краще один раз побачити і відчути, ніж скількись там разів про нього прочитати. Тож, якщо раптом афіші у вашому місті сповіщатимуть, що з гастролями до вас завітав плейбек-театр, – скористайтеся нагодою розказати і побачити свою історію.

BOTTOM 1