18серпня2018

ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Микола Барабуля: Хотілося б, щоб кропивничани тягнулися до Шевченка за покликом серця

ІНТЕРВ'Ю

Микола Барабуля: Хотілося б, щоб кропивничани тягнулися до Шевченка за покликом серця

13041816 640x480

Сьогодні  – 157-а річниця перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Для українців – це пам’ятна дата, тож і відзначають її з року в рік.

1425892705 tvrywsxpx5k

Напередодні ми зустрілися із ще донедавна начальником управління культури міської ради обласного центру, багаторічним організатором Шевченківських днів, нині – художнім керівником Будинку культури «Авіатор» Льотної Академії Національного авіаційного університету, екскурсоводом, поетом, керівником театрального колективу Миколою Барабулею.  

«Найголовніше, що мені болить, що 200-ліття Великого Кобзаря ми відмітили якось мляво, щось зробили, якісь заходи провели, хтось навіть отримав нагороди. У 2014-му ще щось робилося, а чергову річницю вже відзначили тихіше, далі – ще скромніше і вже майже забули…», – каже Микола Іванович.

Йому прикро, що українці згадують свого Генія двічі на рік: 9 березня та 22 травня. 

«Я розробив дві літературно-музичні композиції. Одна виникла після того, як приятель мені поскаржився, що йому не вдається розшукати у творах Шевченка лірики, бо, мовляв, її просто немає… Так з’явилася «Весна та осінь Генія землі», (переглянути на ютюб-каналі за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=z6_DqDpPRL0 та https://www.youtube.com/watch?v=BopjvXPU9Ng). Композиція, на моє переконання, розкриває зовсім інший погляд на творчість Шевченка. Він там не кричить, не призиває, не плаче (він цього ніколи не робив, тож читати його на сльозах – неправильно, він тоді просто губиться). Я взяв дев’ять його ліричних віршів і об’єднав їх у єдину поезію. Там є такий перехід: «І ми жартуючи погнали чужі ягнята до води. Тече вода з-під явора лугом на долину…» Там логічні плавні переходи і це настільки лірично. Там і про природу, і про гармонію, і про кохання», – ділиться Микола Барабуля.

А потім розповідає,як пропонував багатьом викладачам, директорам освітніх закладів, прийти до школи й почитати такого незвичного проникливого Шевченка, аби діти почули, зрозуміли. Однак ніхто не зголосився на це. 

«Виходить, хай, краще, і надалі не всі діти розуміють Шевченка, а батьки їхні стверджують, що у Пророка лірики немає?», – припускає шанувальник творчості Кобзаря.

Нещодавно він звернувся до донеччан із медуніверситету, бо там – багато іноземців, котрим конче необхідно відкрити нашого Поета зі світовим ім’ям.

«Я обов’язково туди ще не раз завітаю: треба до них (іноземних студентів. – Авт.) наблизитися, аби вони далеко від своїх країв могли пригорнутися до нас, до нашої культури, нашої літератури. Тоді і їм буде легше, і ми не сприйматимемо їх як окрему касту. Нині вони чужі, а я б хотів, щоб вони стали у Кропивницькому своїми. У цьому мені допоможе Шевченко», – вірить пан Барабуля. 

Він мріє, щоб Шевченка в Україні всі читали напам’ять. Й люди з-за кордону також.

«Мені боляче, коли його цитують із книжки. Шевченко має звучати, для цього треба ретельно готуватися. Свого часу, коли я отримав гран-прі на другому Всеукраїнському конкурсі читців поезії Пророка у Києві, голова журі зауважив, що «Барабуля читав Шевченка так, як і треба його читати. Він не плакав, він доводив. Він показав душу Шевченка», – розповідає Микола Іванович про події 20-річної давнини.

І зізнається: до того часу він просто декламував Шевченка, а відтоді – популяризує улюбленого поета.

«Я впевнений, що я можу навчити дітей правильно гарно читати Шевченка, розуміючи його. Тому й не стомлююся пропонувати всім, де проводитимуть конкурси, – зверніться, я попрацюю з вашими читцями і це дасть результат. Наголошую, безкоштовно пропоную свої послуги, нікому не відмовлю, але зверніться, скажіть, що вам це треба. Я не випрошую собі слави, я прагну поділитися своїми знаннями, вмінням.
Є хлопець Михайло з Льотної академії, котрий маючи прекрасний тембр голосу і тягу до поезії Кобзаря, дуже погано її читав раніше. Ми з ним попрацювали, я його ламав через коліно, пояснював, чому саме так треба, а не інакше – і тепер він дуже вправний читець. Тепер його можна брати на будь-який конкурс», – ділиться співрозмовник.

Потім він згадує, що у них із Шевченком – давня дружба. Їхні поетичні  стилі схожі, думки Великого Пророка йому близькі та зрозумілі.

«Поезію я любив із малолітсва. Мені його вірші легко давалися, його образи мені легко уявлялися. Він – душа народу. Його вірші гарно лягають на музику. Може, в нього не так багато лірики, як хотілося б комусь, але вона така українська, така розкішна. Його біль за Україну я сприймаю дещо не так, як інші. От і зараз багато хто каже: погано стало в Україні жити, вона бідна… але ж вона, як мати, від неї не втікають до кращої…

Його велика поезія сповнена не лише патріотизму й любові до неньки-України, а й оптимізму. Йому болить доля України і водночас він її оспівує з любов’ю і вірою в те, що буде краще. Тому і я, слідом за Шевченком, не стомлююся повторювати:

«І на оновленій землі 

Врага не буде, супостата, 

А буде син, і буде мати, 

І будуть люде на землі».

Насамкінець, Микола Барабуля припускає, як би в ідеалі мало б проходити вшанування Шевченка.

«Треба з’ясувати для себе головне: що для нас – 22 травня. День, коли привезли тіло і вкинули до могили?  Чи то був знак, що один із кращих синів України, її Геній повернувся і тепер нам легше доторкнутися до його думок, до його ідей? Слава Богу, що є традиція покладання квітів і згадування Шевченка 22 травня, в день перепоховання Великого Кобзаря. Але, на жаль, приходять вшановувати найкращого з синів українського народу  переважно ті, кому наказали прийти. А хотілося б, щоб люди тягнулися до Шевченка за покликом серця. 22 травня не має бути днем скорботи біля пам’ятника Шевченку, там має звучати душевна пісня, глибоке, життєстверджуюче слово. Це має бути день радості, день злуки, день об’єднання», – зауважує пан Барабуля.