21вересня2018

ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Ольга Мосежна: Хтозна, в які місця життя може мене занести...

ІНТЕРВ'Ю

Ольга Мосежна: Хтозна, в які місця життя може мене занести...

В Україні щороку тисячі українців шукають кращого життя за кордоном. Кожен має власні причини на міграцію: робота, навчання, шлюб і, зрештою, краще життя. Але чи насправді всі ті, хто виїхав з України, щасливі? Чи все їх влаштовує? Наша редакція вирішила поспілкуватись із дівчиною, яка з українського міста переїхала жити до США. 

16

Знайомтесь – Ольга Мосежна. Такою її знають в Україні, у США вона – Olha Martinez. Дівчина народилась у маленькому місті Чортків на Тернопільщині. У Кропивницькому педагогічному вивчала видавничу справу та цікавилася журналістикою. Ще з дитинства вона мріяла побачити Америку та відчути ритм цієї країни на собі. І хоча не завжди життя підкидало «щасливі квитки», Ольга все одно знайшла свій американський куточок, де відчуває себе щасливою зараз.

12

Про те, як українка із міста опинилась у Сан-Дієго та здійснила свою американську мрію, розповість Olha Martinez.

Етапи дорослішання, знаходження свого місця на шляху до США

«Мрія подорожувати у мене була завжди. Особливо вабила Америка. Я хотіла дізнатися, чому США вважають країною можливостей. Влітку після закінчення другого курсу моє бажання здійснилось – я полетіла в інший куточок світу, де чотири місяці жила на Лонг-Айленді. Чесно кажучи, була шокована, Америка мені не сподобалася взагалі! Мої очікування «як у фільмах» не виправдались. Сам по собі острів дуже тихий, сюди приїжджають відпочити після галасливого Нью-Йорка. Мабуть тому і ритм Америки не вдалося підхопити. Я не могла дочекатися повернення в Україну.

14Під час навчання на третьому курсі я розуміла, що потрібно спробувати поїхати в інше місто Америки. Для самопереконання, що мені «того всього» не потрібно. За програмою Work and Travel я потрапила у штат Нью-Джерсі, у провінцію Вілдвуд, де планувала залишитися на чотири місяці. Яким же було моє здивування, коли відчула, як там добре. Я зустріла студентів із майже кожної країни світу, які приїхали на літо. Саме тут прийшло усвідомлення того, що важливе не саме місце, де перебуваєш, а його оточення.

Під час цієї поїздки виникло бажання залишитись у США і спробувати пожити там. Коли мені було 19 років, я переїхала до Нью-Йорка. Це був найтяжчий період мого життя в Америці, бо потрібно було прощатись із дитинством і починати самостійно будувати доросле життя. Особисто для мене Нью-Йорк не просте місто. Воно поєднує у собі стреси, шум, мільйони людей, роботу і надзвичайний холод. Так, уявіть, тут холодніше, ніж в Україні! 

Після переїзду до США я ходила до школи у Брукліні 5 днів на тиждень, щоб поліпшити свою англійську. Після навчання одразу ж їхала на роботу. Я працювала по 8 годин (до 10 вечора) шість днів на тиждень. Мій організм був настільки виснажений, що вдома мені вистачало сил тільки на сон. На той час у мене не було часу та енергії заводити друзів, дивитися фільми чи просто гуляти Нью-Йорком.

Коли минув рік після переїзду, я зрозуміла, що це не моє життя. Але повертатися в Україну собі не дозволяла. Адже ще нічого не досягла в Америці, а програвати я не люблю. 

Як би дивно це не звучало, але у виборі іншого життя (точніше міста) мені допоміг Google. Я вбила у пошук «Яке місто у США є найтеплішим і найкрасивішим?», і отримала відповідь: «Сан-Дієго, Каліфорнія». Я розпитувала місцевих чи справді це місто одне із кращих в Америці. Майже всі казали: «Так, але ми просто не наважилися б залишити свої справи та переїхати в інший кінець країни». І тут я вирішила: квиток в один кінець на це літо –і я лечу, адже Google та люди рекомендують!»

Саме у Сан-Дієго американське життя набуло сенсу

«Найпершою думкою, коли я вийшла з аеропорту, – райське місце. Я вступила до місцевого коледжу, де вивчала мультимедіа. А згодом мене запросили на роботу – допомагати вступникам освоїтися, проводити тури, вирішувати їхні проблеми та відповідати на їхні запитання. 

Оскільки я з дитинства люблю танцювати, у Сан-Дієго записалася на класи із сальси, самби та бачати. Зараз залишила їх. Першого ж дня познайомилась (як виявилося пізніше) з моїм чоловіком – Ентоні. У вересні минулого року ми одружились. А вже цього літа везу його на свою Батьківщину. Адже дуже хочу, щоб він зрозумів і побачив на власні очі те, про що я майже щодня розповідаю йому. Зараз він думає, що я жила у раю (ха-ха :) ). 

Хочу сказати: «Я вибрала долю собі сама». Україну дуже люблю. Там легко та спокійно. В Америці не так. Тут всього треба добиватися, «бігти» по життю, а не йти. Важко. Але, коли знаходиш друзів, кохання, місто, все стає на свої місця. Сьогодні кордони не здаються мені такими нереальними бар’єрами. Мене тішить, що мама прилітає до мене щороку. Рідні та друзі з України теж гостюють у нас дома.

Шо потрібно для щастя? Сім’я та оточення. Країна для мене – це лише місце на карті. І мені не соромно за те, звідки приїхала і де живу зараз. Хтозна, в які місця життя може мене занести».

13

Стиль життя Сан-Дієго, Каліфорнія 

«Сан Дієго розташоване у південній Каліфорнії, на кордоні з Мексикою. Це місто сонця та пляжів. У нас немає справжньої зими, навіть, дощі – рідкість. Тут живуть люди з усього світу, але найбільше з Мексики. Українців, у порівнянні з Нью-Йорком, тут небагато. Проблемою Сан-Дієго є постійні затори. Адже як для такого міста тут надмірна кількість машин на дорогах. Майже всі приїжджають у теплі краї, тому «кругообіг машини-люди» – вічний. Взагалі, мешканці Сан-Дієго – унікальні та різні. Вічне літо робить їх теплими та добрими. 

Їжа тут з усього світу. До прикладу, у нас в Україні готують із сіллю та перцем. А у Сан-Дієго – із неймовірною кількістю спецій, соусів та маринадів. За час життя тут мій смак дуже змінився. На початку я не могла навіть вкусити гостру чіпсу. А зараз спокійно їм гостру мексиканську їжу, аж піт з’являється на чолі. Я люблю мексиканські «carne asada tacos», індійське «curry», грецькі «gyro», корейське «BBQ», аргентинські «cannelloni». Оскільки у місті живе багато людей із різних країн і ми знаходимося на кордоні з Мексикою, вибір страв дозволяє пробувати щось нове хоч щодня».