ІНТЕРВ'Ю

Сергій Ткаченко про «командну роботу», читання з дітьми і любов дружини

У червні є одне свято, про яке часто забувають, – День батька. Тож ми вирішили виправити це упущення і принагідно показати «закулісне» життя одного з гарних представників армії батьків України.

За нагоди поспілкувалися з Сергієм Ткаченком. Про нього нерідко можна прочитати на просторах кіровоградських ЗМІ як про співорганізатора цікавих культурних і освітніх подій (наприклад, медіа-кемпу «Чистий простір», що відбудеться на початку липня), спортивних подій (марафонів, футбольних турнірів, походів), викладача (працює на кафедрі видавничої справи та редагування КДПУ). Але є в нього ще одна надважлива робота – бути татом Назарія, Любомира і Матвія. Далі – про особистий досвід ще молодого і вже досвідченого батька.

– Сергію Володимировичу, за що ви можете себе похвалити як батька?
– Хвалити себе – невдячна справа. Тому не буду цього робити. А от моя дружина Ірина стверджує, що цінує в мені як батькові своїх дітей те, що я виконую як «чоловічу», так і «жіночу» роботу. Приготувати малим поїсти, погодувати, покупати, покласти спати – без проблем. Ми з дружиною живемо дуже насиченим життям: сім’я, діти, робота в університеті, громадська діяльність, спільні проекти. Працюємо як команда. Маємо бути взаємозамінними, зокрема й у вихованні дітей.

– Що для вас найскладніше у батьківстві?
– Оскільки в мене троє синів, то дуже непросто приділити кожному належну увагу. Хлопці – різні і за темпераментом, і за характером. У кожного своя модель вираження почуттів. Назарій, наприклад, любить активне дозвілля – спорт, туризм, а от Любомир прагне тактильної уваги й опіки, обіймів, Матвій – естет, обожнює красиві речі та іграшки, гарну музику. І ось у круговерті щоденних справ обов’язково треба встигати кожному із хлопців продемонструвати на його мові те, що ми з Ірою їх сильно любимо, поважаємо й цінуємо, при цьому граючи в їхні ігри, відповідаючи на тисячі їхніх запитань, виконуючи всі їхні забаганки й заодно виховуючи почуття міри та такту, шліфуючи в них допитливість, обов’язковість, ввічливість, почуття дружби й братнього плеча одне до одного. Інколи – це складно.
А ще важко блокувати негатив із інших сфер життя, щоб він не потрапляв у сім’ю.

– Коли ми створюємо власну родину, то керуємося тими правилами, які були в батьківській, ідемо всупереч досвіду батьків чи створюємо зовсім іншу систему взаємодії. Як ваш батько вплинув на те, яким татом ви стали для своїх синів?
– Слід зізнатися, мені пощастило. Я виріс у сім’ї, де виховувалася повага до людини праці. Нас у батьків четверо – троє братів і сестра. Мої мама й батько прагнули виховати нас чесними й щирими людьми. Думаю, їм це вдалося. Власне ці позитивні аспекти системи виховання моїх батьків ми привнесли у наше сімейне життя. У дружини також прекрасна родина, де панує взаємоповага, взаємопідтримка. Ми намагаємося рівнятися на батьків.
А ще дуже важливо, що в мене чудова дружина. Іра – багатогранна особистість, прекрасна мама, шикарна жінка. І, якщо чесно, мій найкращий друг. У нас, мені здається, схожі погляди на ключові аспекти життя: сім’я, реалізація, сенси. Тому з часом ми створили власну систему взаємодії у сім’ї. Схоже, що досить-таки ефективну. Принаймні, на виховання ми дивимося під одним кутом зору. Це допомагає.

– Що вам найцікавіше робити зі своїми хлопцями?
– Жити! Кожна хвилина дарує нові відкриття, нові враження, нові фарби. Ми з Ірою радіємо їхнім, навіть найменшим, досягненням: перші кроки, перші слова, перші «двійки» та «п’ятірки»… Чудесно бачити як вони ростуть, дорослішають. Вчаться робити щось нове. Малюють, читають, танцюють… Рибалять, займаються скелелазінням, їздять на велосипедах… Кожен день – це неповторна сторінка життя. Йому треба радіти!

– Сергію Володимировичу, а що ви найбільше хотіли б почути від своїх дітей років через 20?
– «Тату, що порадиш почитати?»

– Які сімейні традиції є у вашій родині? Що ви робите всі разом? А що виключно в чоловічій компанії, без мами?
– Обожнюємо святкувати у нашому великому родинному колі дні народження. Ми любимо, коли до нас приходять гості: друзі, колеги, студенти. Малі ростуть у атмосфері постійного руху, динаміки, творчості, адже наш дім нерідко стає «ареною» підготовки та реалізації всіляких проектів.
Є декілька традиційних церемоніалів, які ми намагаємося щодня провадити в сім’ї. Перше, це традиція разом снідати, обідати, вечеряти. Це час для сімейного спілкування. Час обміну думками, ідеями, враженнями дня.
Друге – читання книг дітям перед сном. Це моя прерогатива. Любчик, до слова, не може заснути без «вечірньої казки». У наших дітей досить велика бібліотека. І вона постійно поповнюється. Ми читаємо класичні дитячі книги, казки. Також хлопці люблять пригодницьку літературу. Десяток сторінок щовечора – за місяць прочитаний томик. Трапляються комічні моменти. Наприклад, коли по викладацькій роботі потрібно швидко прочитати «дорослу» книгу. Беру і читаю «Із мапи книг та людей» Оксани Забужко в дитячій розповідній манері, а вони, сонні, мабуть, більше прислухаються до мелодики мого голосу, ніж до змісту. Збоку, мабуть, смішно виглядає.

– Що мама дітей може зробити найціннішого для їхньої взаємодії з татом?
– Звичайно ж, любити тата. Говорити йому про це вголос. Діти все наслідують. Сподіваюся, що вони таку модель щирих та взаємних стосунків чоловіка та жінки привнесуть у своє доросле життя.

– Троє дітей – це три зовсім різні досвіди батьківства. Що нового приходило у ваше життя із народженням кожного хлопчика?
– Щоразу після народження дітей приходило дивне усвідомлення, що з однією дитиною молодим батькам дуже важко, з двома – легше, ніж з однією, а з трьома – легше, ніж з двома. Заводьте побільше дітей!

– Сергію Володимировичу, назвіть п’ять справжніх причин, чому діти – це здорово?
– По-перше, діти дарують радість, вони щирі й безпосередні. І симпатичні. По-друге, батьківство дає можливість повноцінно розкритися як особистості. По-третє, діти привносять у це життя сенс. На мою думку, найважливіший. Обов’язок піклуватися про них структурує твоє життя, виставляє вартісні пріоритети, змушує відсіювати непотрібні речі й справи. По-четверте, виховання дітей, постійні клопоти мотивують цінувати такі важливі аспекти сімейного життя, як взаємопідтримка, вільний час, особистий простір. І останнє, п’яте, найважливіше: народження дитини – це чудо, містерія. Ти даруєш маленькій людині, унікальній і неповторній, життя. Це велика відповідальність!

Наталя РОМАНЮК.
Фото з родинного архіву ТКАЧЕНКІВ