КУЛЬТУРА

Валентина Ноженко про нові поповнення фондової скарбниці Кіровоградського обласного художнього музею (фото)

Здається, що слова колись відомої пісні «Старість мене вдома не застане, я в дорозі, я в путі…», великою мірою стосуються цієї сповненої оптимізму й завжди усміхненої жінки.

Справді, з початку 90-х років і досі Валентина Ноженко (а розмова про здобутки останніх дванадцяти місяців сьогодні саме з нею) беззмінно працює головним зберігачем фондів Кіровоградського обласного художнього музею. На посаді, яку неможливо уявити без нескінчених відряджень. Як теренами області, так і далеко за її межі.

– Пані Валентино, звідки така пристрасть до пошуку мистецьких старожитностей?

– Певно з тих років, коли навчалася на історичному факультеті та два десятиліття поспіль віддавала себе обласному Краєзнавчому музею рідного міста. Працюючи там у так званому «масовому відділі» разом з відомим наразі літературним краєзнавцем Катериною Лісняк, довелося чимало попоїздити і до Києва, і до багатьох інших міст тодішнього Союзу, знайомлячись з непересічними особистостями, життя і творчість яких були дотичні умовно кажучи до регіону між Бугом і Дніпром.

– Переконаний, що коли б Ви написали книгу спогадів про свою неймовірно цікаву діяльність на ниві збереження історичної й культурної спадщини, вийшов би справжній бестселер.

– Власне у 2012 році у співавторстві з Тетяною Храповою уже з’явилася на світ книга «Музей як доля», де мова йде переважно про музейників, з якими довелося працювати пліч-о-пліч. Але, оскільки доля подарувала багато ширше коло знакових знайомств, то не виключено, що й про них колись напишу.

– Втім, саме сьогодні ми з Вами домовилися поговорити про минулорічні знахідки, які продовжили безперервний процес поповнення фондів КОХМ. Чи можна назвати якісь узагальнені цифри?

– Над поповненням фондів працюю не тільки я, а вся дружна команда працівників художнього музею на чолі з Тетяною Ткаченко. Тому не дивно, що протягом минулого року наша фондова скарбниця поповнилася на 939 одиниць основного  і майже 400 - науково-допоміжного фонду. Основний, як ви розумієте, то є переважно витвори мистецтва. Решта – супутні їм предмети, документи і матеріали.

– Перед тим, як та чи інша картина, скажімо, варта мистецької уваги, потрапляє до художнього музею, проводиться певна робота з людьми. Які минулорічні зустрічі пригадуються?

– Я всі зустрічі за всі роки пам’ятаю добре. І з митцями, і членами їх родин, і з працівниками багатьох установ культури. Наприклад, минулорічні – з одеситами. Заслуженим художником України Анатолієм Кравченком, котрий передав дванадцять своїх графічних творів, та народним художником України Миколою Прокопенком. Від нього маємо вісімдесят чотири твори графіки й живопису. Невдовзі після нашої зустрічі в Кропивницькому, свої пейзажі передали киянини, члени Національної спілки художників України Андріан Бабюк та Василь Красьоха.

– А чим, цікаво, порадувала Кіровоградщина?

– Насамперед, новими творами відомої в нашому краї художниці-аматорки Надії Падурської. Наша дружба з нею триває уже не один рік. Ще з того часу, коли вона проживала в Добровеличківці. Зараз провідуємо художницю у Власівці Світловодського району. Після кількох таких щирих гостин в колекції музею з’явилося сто сімдесят чудових різнобарвних живописних і графічних творів. Тільки в 2018 році вона передала вісімдесят своїх малюнків. Принагідно додам, що зараз  мистецтвознавиця з нашого міста Олена Гуренко пише розлогий нарис про життя і творчість художниці «Дерево життя Надії Падурської», уривки з якого нещодавно особисто читала у відділі мистецтв бібліотеки імені Чижевського.

– Після проведення персональних виставок у КОХМ митці, певно, теж діляться своїми творами?

– Постійно. Так, скажімо, кропивничанин Олександр Гавриленко поділився близько  п’ятдесяти виготовлених власноруч керамічних виробів. Крім того, творами земляків поповнив фонди нашого музею і власник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов, передавши кілька картин знаних далеко за межами області художників Анатолія Горбенка, Леонтія Орлика, Сергія Шаповалова, Володимира Остроухова.

– А чи практикує художній музей закупівлю вартих уваги творів мистецтва?

– Ні, минулого року такої практики з боку нашої державної установи культури не було. Коли щось і отримуємо, наприклад, завдяки аукціонам, то, знову ж таки, через доброчинців, котрі купують мистецький твір, а потів дарують його музею.

– Як Ви уже сказали активно поповнюється й допоміжний фонд…

– Зустріч з одеською музикознавицею Жанною Мігаль додала до музейної скарбниці унікальні фото та книги визначного поета, уродженця міста на Інгулі Арсенія Тарковського, котрий, проживаючи в Єлисаветграді, написав вірша, де згадав споруду, в котрій тепер розміщується Кіровоградський обласний художній музей. Ми вдячні також дружині незабутнього колекціонера Віктора Петракова, пані Ніні, за передані книги по мистецтву. Запам’яталися й плідні контакти з дослідником і популяризатором історії краю мистецтвознавцем Владиславом Сердюком. Цей киянин не тільки подарував музею свої альманахи «Інгульський степ», але й прийняв участь у передачі картин з-за кордону знаного майстра пензля уродженця Долинської Івана Савенка, творчість якого у нас досі не була представлена. Крім того, завдяки Сердюку маємо дві картини відомого художника Бориса Вакса, які передала музею його донька Поліна Бабкова.  А член НСХУ із Світловодщини В’ячеслав Попов – поповнив музейну колекцію цінними медалями. До речі, 2018 року суттєво поповнилась нумізматична колекція музею. Одеська, Сумська та Харківська митниці передали нам на постійне зберігання триста дев’яносто шість монет близько тридцяти країн світу, що мають історичну й художню цінність.

– Що нового чекаєте від року 2019-го?

– З нетерпінням очікуємо на зустрічі з дружиною  відомого київського художника Василя Забашти (1918-2016) (наразі з захопленням читаю його книгу «Світ очима художника») пані Людмилою; з уже згаданим Андріаном Бабюком, Цезарем Ганушкевичем та іншими. Музей також планує виставку картин до 75-річчя Анатолія Горбенка – уродженця , а наразі очільника Одеської обласної організації НСХУ… Втім, новий рік в образі Сумської митниці уже встиг у січні ощасливити нас трьома цікавими іконами, які контрабандисти намагалися вивезти за кордон.

– Звісно, цікаво було б почути від Вас і про мистецькі цінності, передані КОХМ для тимчасових експозицій до інших музеїв України. Й про реставрацію картин…, але то вже теми для наступних інтерв’ю. Тому дякую за розмову й бажаю нових цінних знахідок та цікавих зустрічей.

Федір Шепель, 

фото автора та з архіву Валентини Ноженко