ПОЛІТИКА
Кропивницький кризовий психолог: Україна має демонструвати своєму військовому цінність його життя
- Останнє оновлення: 13 липня 2022
Які психологічні травми отримують нині українці, якою б мала бути інтеграція військових у війну та виведення з неї, куди звератитися учасникам бойових дій і їхнім рідним за потреби – про це в розмові із кризовим психологом Андрієм Фоменком.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, в постраждалих від конфлікту районах уже зараз кожна п'ята людина живе з певною формою психічного порушення. І в найближчі 5-7 років вторгнення російського агресора в Україну матиме вплив на психічне здоров’я кожного з нас, повідомляє «Урядовий портал».
«Війна вбиває, люди втрачають свої домівки, роботу та звичний спосіб життя, дехто – близьких людей, сім’ї розкидані по всьому світу, люди мають досвід життя в окупації та зазнають насильства – все це впливає на їхній психічний стан. Саме тому надання психологічної допомоги кожному українцю, який її потребує, – наша головна мета. Дійти до кожного, простягнути руку допомоги та разом побороти цю кризу, де б людина не перебувала", – зазначила заступниця міністра охорони здоров’я України Ірина Микичак.
На її переконання, створення національної програми є вкрай необхідною ініціативою. Вона триватиме кілька років, аби допомогти людині подолати стрес і тривожність, вигорання, пов'язані з війною, та пережити наслідки травматичних подій.
Для залучення нових партнерів та застосування найкращих міжнародних практик на базі Міністерства охорони здоров’я України створений Проєктний офіс. Буде розбудована мультикомпонентна система психологічної допомоги з регіональною мережею, аби кожна людина могла у максимально ефективний спосіб отримати підтримку, якої вона потребує.
«Дуже важливо, щоб кожна людина розуміла особливу важливість турботи про своє психічне здоров’я і вчасно зверталася по допомогу до спеціалістів. Адже піклуватися про своє психічне здоров’я та лікувати психічні стани й розлади так само нормально, як і лікувати будь-яку фізичну недугу», – наголосила заступниця міністра.
Досвід війни накладає відбиток на людину
Ніхто не має почувати себе одиноким, покинутим, тим паче, ветерани, які боронили й боронять дев’ятий рік поспіль нашу землю від загарбників. На цьому наголошує кропивницький кризовий психолог Андрій Фоменко.
«Саме для того ще на початку війни відкривали й КропХаб і «СМАйЛ» – щоб хлопці мали майданчики для зустрічей, обговорення питань, важливих для кожного з них. Нині у людей з бойовим досвідом і тих, які його не мають, є певна відстороненість. Дехто стереотипно вважає, що ті, хто пройшли війну, мають свої особливості світосприйняття. Дійсно, досвід війни накладає певний відбиток на людину, надто на тих, хто пройшов через зону бойових дій», – каже пан Фоменко.
Тож, із 2014-ого психологи намагалися здолати стіну нерозуміння: через ЗМІ, внутрішні комунікації, роботу волонтерських організацій.
«Намагалися злагоджувати моменти нерозуміння і при цьому максимально поширювати інформацію про те, з якими потребами живуть військовослужбовці. Пояснювали, які є можливості спілкування з людьми із травматичним досвідом, які можливості сприйняття людиною світу цивільних після повернення з зони бойових дій. Саме в такому широкому діапазоні ми намагалися побудувати комунікування громадськості», – зауважує кризовий психолог.
На запитання, чому говорить у минулому час, пан Андрій пояснює, що ситуація стрімко змінюється і може ще змінитися, бо нині все більше людей, причетних до бойових дій. З’являється й велика кількість волонтерів нового етапу війну.
Чи буде те, що відбувається зараз, на користь суспільству в багатьох сенсах залежить від того, наскільки усвідомлено всі (пересічні громадяни, фронтовики, психологи) будуть діяти в нових умовах.
«Маємо враховувати, що великий вплив на нервову систему мають інтенсивні бойові дії. Є також певні особливості прийняття нової реальності людьми, які раніше відсторонювалися від проблем війни та військового середовища. У декого спостерігається небажання повернутися до цивільного життя…», – констатує Андрій Фоменко.
Суспільство заглибилося в мілітарі. Мілітарі – це те що відноситься й до військового середовища, і до потреб, і до проблем.
Психологічної допомоги бракує і військовим, і цивільним
У Кропивницькому нині бракує ресурсів для якісного аналізу впливу війни на цивільних. Якщо з військовим середовищем, зазначає експерт, був час розібратися (зрозуміти, яким чином допомогти військовому підготуватися до участі в бойових діях, як диференціювати цю готовність, як розрадити після повернення, як застосовувати інструментарій декомпресії), то з цивільним працювали менше.
«Україну останнім часом усе частіше порівнюють з Ізраїлем через присутність на кордонах небажаного сусіда. Тому з’являється певна аналогія між нашими народами, нашими проблемами: в Ізраїлі так само весь час точаться бойові дії, обстріли, виникають певні провокації. Але в Ізраїлі була застосована та декомпресія. Це означає, що людину в бойові дії занурювали поступово: триетапна модель передбачає, що особа спочатку потрапляє до таборового середовища за зоною безпосередніх бойових дій, потім – до зон невисокої інтенсивності бойових дій і лише на третьому етапі людина безпосередньо бере участь у бойових діях. У такий же спосіб, зазвичай, люди й виводяться – це і є поетапна декомпресія», – пояснює кризовий психолог.
І «розшифровує», як це все співвідноситься зі станом людей. По-перше, будь-яка країна має демонструвати своєму військовому цінність його життя. Людина не має думати, що вона нічого не варта, кожен повинен відчувати зацікавленість до себе. Можна людину й «переламати» та переорієнтувати на проблеми військової діяльності, військового життя. Але не варто. Також поступово слід повертати до цивільного життя учасників бойових дій. Тоді людина, опиняючись знову в цивільному середовищі, м’якше реагує на подразники, не так гостро, як у тій ситуації, коли спочатку «кинули» у військове середовище й так само зненацька вивели з зони бойових дій.
«Якщо ж цей час співпадає ще й із травмуванням, втратою здоров’я, втратами в психоемоційній сфері (скажімо, загибель близьких людей), тоді відсутність декомпресії призводить до високого ступеню недовіри людини до всього, що її оточує», – зазначає Андрій Фоменко.
Результат нехтування декомпресією – військові невдоволені цивільними, під приціл потрапляють особливо ті, хто живе закордоном. У такій ситуації солдат, повертаючись додому, не бачить однорідності суспільства. Людина не готова до цього.
«Ми це вже проходили у 2015 році, коли, повертаючись із війни, військові бачили відносно інше середовище: мирне, спокійне. Бійці, котрим на війні доводилося страждати, відчували роздратування і, як мінімум, гостру недовіру до того, що їх оточує», – згадує психолог.
Він наголошує, що треба чітко розуміти, що представники військового середовища водночас перебувають під впливом подразників війни, під постійною загрозою для життя, здоров’я, благополуччя. І там уже сформований якийсь комплекс довірливих стосунків щодо людей, які пов’язані з цими подразниками. Щойно ж людина повертається додому, в мирне середовище, зіштовхується з різницею досвіду, й вона не розуміє, чому має довіряти тим, хто сидів і сидить у кабінетах.
«Загострення ходінь по кабінетах ми відчули в 2016-2017 роках, коли УБД запитували: «Чому я там, а ти тут?». Подібні з’ясування суттєво травмували й тих, хто лишався тут, і тих, хто повертався з війни», – зауважує пан Андрій.
За його словами, ті, хто втратив здоров’я, можливість повноцінного життя, починаючи з 2014 й закінчуючи 2021 роком, часто, повертаючись до мирного життя, розуміли, що вони не можуть розраховувати на те, що будуть почутими. Вони не бачили, на кого можна опертися, до кого апелювати.
У такій ситуації підтримка тих, хто щойно повернувся з війни, трималася на "досвідчених" ветеранах. Так було з «Коловоротом», який складався саме з ветеранів, які побували у зоні бойових дй у перші роки війни. Від їхньої активності дуже залежало єднання. Там можна було знайти знайомих, отримати інформацію, просто дружнє ставлення, корисні поради та рекомендації щодо здоров’я, юридичного супроводу.
Суспільство має зберегти всі ознаки людяності
На сьогодні всі волонтерські, ветеранські організації працюють на допомогу фронту або на тих, хто зараз повертається з місць бойових дій та гостро потребують допомоги з поліпшення свого фізичного стану.
Ті, хто втратив можливість жити, як до війни, змушені жити по-іншому. А ще й не мають достатньої уваги суспільства. Ця проблема стоїть гостро. Цьому мав би бути присвячений комплекс заходів і на державному рівні, і на рівні громадських організацій, утворень.
«Маємо орієнтувати суспільство й на ці потреби, адже зрозуміло, що зараз усе працює за принципом «Усе для фронту, все для перемоги!», але суспільство, заради якого зараз іде ця війна, має теж зберегти всі ознаки людяності, можливості підтримувати один одного, всі необхідні організаційно-психологічні, соціально-психологічні, просвітницькі та інші заходи, які будуть організовані на підтримку всіх людей, які страждали від 2014 року й до сьогодні. Тоді буде уявлення, що цим має хтось займатися.
Якщо ті, хто повернеться з війни незабаром, побачать, що відбувається з бійцями, які повернулися раніше, – то це не додасть їм оптимізму», – каже психолог.
І додає, мало кому зараз із чиновників спадає на думку подбати про людину, яка щось втратила у війні раніше і якій потрібні можливості для існування тут і тепер.
Нині ніхто навіть не говорить про те, яким чином будуть забезпечені потреби такої кількості учасників бойових дій, які на сьогодні вже є в Україні. А це дуже важливо.
Андрій Фоменко проводить аналогію, як це відбувалося з ветеранами Афганістану, як зароджувалася недовіра між різними шарами суспільства, де хлопці знаходили підтримку.
«Ми також пам’ятаємо, як ставилися до тих, хто повертався з гарячих точок і місій, де вони знаходили підтримку: суто в своєму середовищі. Ветеранське суспільство формувалося традиційно поза цивільним. Це для нас дуже великий виклик. Із ним треба працювати вже зараз.
Якщо хтось вважає, що це не на часі – зараз головне захистити країну – то таким «знавцям» хочеться нагадати, що країна – це не лише території, а ще й народ. Нація, яка має зберегти шанобливе ставлення до себе і довіру до держави, до органів управління державою. Це серйозно, інакше, можна у ситуативній відокремленості інтересів втратити уявлення про те, як ми рухаємося далі. Що тоді говорити про якісь мотиваційні позиції?», – каже фахівець із кризової психології.
Ветераноцентриська політика має стати одним із потужних важелів подальшого руху
Він нагадує, що ми як суспільство вже асоціюємо себе з європейською системою цінностей, бо Україна є кандидатом у ЄС. Тож, людиноцентриська політика і ветераноцентриська політика в тому числі має бути одним із потужних важелів нашого подальшого руху.
«Інакше, все лишається в стихійному процесі, і турбуємося лише про сектор психологічної підготовки до несення службових обов’язків у зоні бойових дій і відпрацьовуємо етапи підтримуючої місії, поки воїни працюють на благо держави. Що буде після повернення – поки що нічого не зрозуміло», – зауважує Андрій Фоменко.
Він наголошує, що протистояти хаосу можна винятково плануванням. Якщо не стратегічним, то хоча б тактичним: як грамотно повертати сьогоднішніх військових до цивільного життя.
Нині ті, хто були контужені, хто був важко поранений потребують відновлення. А далі держава має подбати, де вони будуть працювати, де вони можуть отримувати необхідну підтримку для їхніх родин.
Швидко має бути створена чітка структура, яку людина розуміє, і за якою вона діє, вважає психолог.
«Ми з 2014 року мали можливість створювати цю систему. Але створювали її під те, що конфлікт буде такої інтенсивності, яким він був вісім років поспіль. І навіть попри те, що державної підтримки було недостатньо, система якось працювала. Дехто в міністерстві ветеранів дивувався, що існують якість громадські організації, які все ще є поза їх сферою відповідальності і з якими вони не знайомі. Понад те, ми почали працювати раніше, ніж саме міністерство ветеранів. Комунікації з владою не існувало.
Тому нині ми (психологи, волонтери) маємо створити сектор захисту людей, які повернулися і які будуть повертатися з війни. Простих відповідей не існує», – резюмує пан Андрій.
Коли та куди звертатися за психологічною допомогою
На запитання, що робити рідним на близьким чи самій людині, яка потребує невідкладної допомоги, кризовий психолог наголошує, що в тім то й проблема, що мало хто з людей усвідомлює, що вже на межі. Рідні також обов’язково повинні отримати комплекс психологічної просвіти. По-перше, вони мають чітко розрізняти нормальні та ненормальні наслідки бойового стресу. Будь-яка зміна має викликати інтерес у близьких: порушення сну, харчової поведінки, комунікації, відокремленість, стани паніки, самозаглиблення та самоізоляції, погіршення загального стану здоров’я, виникнення загострення хронічних захворювань – а це буде, бо зараз зменшені вимоги до призовників до ЗСУ – перераховані фактори, навіть якщо людина фізично не була ушкоджена, сприяють виявленню соматичних та психологічних проблем, на які близьким слід звертати особливу увагу. По-друге, часто руйнуються зв’язки родинного кола, поки людина перебуває в зоні бойових дій.
«Сьогодні з подібними запитами у Кропивницькому родини можуть звертатися до КропХабу, у місцевому шпиталі є психологи, при цивільних лікарнях є фахівці-психологи, які підтримують зв’язки з колегами, здатними максимально допомогти. Маємо підтримку лікарської спільноти, у нас відпрацьовані механізми доступу до лікарів приватної практики, і клінік, де боєць може отримати консультацію та обстеження.
Так само юридична підтримка. У більшості волонтерських організацій на сьогодні її можуть надати, в КропХабі, в центрі допомоги ВПО та ветеранів при ОВА (Валентина Кулачко), волотери з АрміїСОС, із «Громадської варти». Через сторінки в соцмережах можна звертатися членам родин – це давня процедура», – зазначає Андрій Фоменко.
Каже, деяка допомога буде обов’язково. Але уявити на сьогодні обсяг потреб, які вже є і які ще будуть, складно. Тим паче, що за вісім років було чимало людей, котрі бралися за кризову психологічну допомогу ветеранам, але за кілька років їх залишилося мало.
Кризова психологія – це складна робота. Але необхідна. Надто сьогодні.
***
Нещадавно за ініціативи першої леді України Олени Зеленської, створили Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Ініціатива реалізується Міністерством охорони здоров’я України та партнерів за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Програма, зокрема, передбачає:
- проведення експертного аудиту із залученням фахівців ВООЗ, на основі якого буде розроблена модель системи надання допомоги;
- напрацювання покрокового плану реалізації моделі після її обговорення з широким колом представників професійної спільноти, експертів, лідерів громадської думки;
- побудова системи навчання, сертифікації, моніторингу якості підготовки психологів, психотерапевтів, лікарів-психологів, які працюють у системі більшості міністерств;
- навчання сімейних лікарів, психологів, соціальних працівників, освітян швидких методик психологічної підтримки;
- створення реєстру фахівців і методик, систематизація даних, розробка моделі перенавчання й перепідготовки кадрів, системи їх залучення.
P.S. Допоки матеріал готувався до друку, кризовий психолог Андрій Фоменко відвідав позиції одного з підрозділів 121 окремої бригади територіальної оборони.
Під час візиту він визначив рівень морально-психологічного стану бійців та надав рекомендації щодо способів саморегуляції, відновлення психоемоційного стану та надання першої психологічної допомоги при гострих стресових реакціях.
Як інформував раніше ЗПУ, у Кропивницькому можна отримати безкоштовні послуги з психологічної реабілітації.