17серпня2022

ГОЛОВНА Ще.. ІСТОРІЯ З архівів СБУ. Федір Шепель про «Великий Терор» і не тільки

ІСТОРІЯ

З архівів СБУ. Федір Шепель про «Великий Терор» і не тільки

Газета «З перших уст» уже повідомляла про те, що відомий краєзнавець Федір Шепель презентував свою книгу «Ніхто не хотів помирати» (видавництво «Імекс-ЛТД», Кіровоград, 2014). Хочеться сказати про це видання кілька слів детальніше.

Здавалося б, оскільки багатьом вміщеним у книзі сюжетам передують епіграфи, а під її обкладинкою зібрано розповіді про долі дуже багатьох людей – різних за станом, походженням, родом занять, то і цю статтю про неї можна було б розпочати з гарної цитати. Скажімо, з Котляревського:
Там всі невірні і христьяне,
Були пани і мужики,
Була тут шляхта і міщане,
І молоді, і старики;
Були багаті і убогі,
Прямі були і кривоногі,
Були видющі і сліпі,
Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні,
Були миряни і попи.

І це цілком відповідало б контингенту, про який говориться в книзі. Однак, не відповідало б її суті. Бо про долі згаданих у ній людей говорити у бурлескному тоні аж ніяк не випадає – надто вони трагічні. Хоча деякі розповіді і викликають посмішку, швидше всього з огляду на певні паралелі. Наприклад, історія єлисаветградського «Комитета по борьбе з большевизмом», який так нагадує «Союз меча и орала» з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова. Тільки на відміну від старгородського варіанту його члени не відбулися лише «добровільними внесками»: двох із них розстріляли, двоє опинилися в концтаборі, решту каральні органи теж не обійшли увагою. Ні за що.

Книга Шепеля написана на основі маловідомих, а то й зовсім невідомих матеріалів із таємних радянських архівів. Перед її читачем проходять події від «буремного» 1917-го і аж до розвинутого соціалізму. Такими, якими вони були насправді, як калічили людські долі, скільки коштувало людське життя і чи мало воно взагалі бодай якусь ціну «в буднях великих строек». І наскільки дійсно романтично-буремним був жовтень 17-го. Принаймні в провінції. Ось уривок із щоденника звичайного єлисаветградського міщанина: «Розбурхалися пристрасті, розхвилювалося море буйних і в більшості недалеких людців. Ділять майно, ділять продовольство, худобу… Гидота і запустіння. Як підлітки, так і молоді, і літні, і навіть старі лихословлять: слова 7-ми поверхові. Все і всіх лають, всім незадоволені. Не знають, куди пристати, кому вірити …».

Перед читачем проходять відомі історичні постаті і зовсім невідомі люди, котрі залишилися в історії лише завдяки задокументованим допитам в катівнях ЧК-НКВС, котрих об’єднав спільний шлях на Голгофу петроградсько-московського зразка. Переслідувані геніальний актор Микола Садовський і його брат Панас Саксаганський, «артільний батько» Микола Левитський, знищені поет Микола Вороний (до речі, автор українського перекладу «Інтернаціоналу»), мозковий центр заводу «Червона зірка», справа проти якого на думку автора може служити «як своєрідний посібник по вивченню механізму необгрунтованих репресій, що чинилися тривалий час в СРСР», репресований декан Кіровоградського педінституту, жертви енкаведистського молоха, перелічені в статтях «Кого забрав «Великий Терор 1937-1938 років?» та «Розстрільний» документ зразка 37-го»…

Ряд матеріалів стосується репресій радянських каральний органів проти патріотично настроєних українців, зокрема членів осередків «Просвіти», а також членів Організації українських націоналістів, які діяли на теренах Кіровоградщини під час Другої світової війни. Автор руйнує нав’язані суспільству стереотипи як про саму ОУН, так і про її героїв. Одна лише зворушлива історія нескореної галичанки Дарки Терлецької, котру безуспішно намагалося спіймати гестапо, але наздогнали радянські спецслужби і заслали на Колиму, яка «нічого не розповіла ні слідчим, ні суддям про свою підпільну діяльність у серединній Україні», гідна масштабного літературного слова. І така вона не одна.

Книга «Ніхто не хотів помирати» географічно локальна, в ній головним чином описано події, що відбувалися на Кіровоградщині чи стосуються людей, пов’язаних із нею. Вона цікава, художньо приваблива (автор для більшості сюжетів обирає відповідну, часом оригінальну форму), емоційно насичена. А головне – абсолютно правдива. Оскільки ґрунтується на показах найнеупередженіших свідків – архівних матеріалів, прочитаних та досліджених добросовісним і невтомним дослідником.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ