З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Торгувати Україною Захід не буде

Якщо запитати, який фронт для В. Путіна важливіший – український чи сирійський, то, на моє переконання, український. Як сказав російський політолог А. Піонтковський, «поки Путін при владі, до останнього дня, до останнього подиху свого політичного життя, він продовжуватиме спробу руйнувати Україну всіма засобами, які будуть у його розпорядженні». Пояснюється це просто: втрата контролю над Україною, надання Україні можливості стати цивілізованою європейською державою для клептократичного режиму В. Путіна – це смертельна загроза, тоді як втрата впливу на Дамаск не є такою.

В. Путін зробить поступки в питанні щодо Сирії в обмін на поступки Заходу щодо України. Він не боротиметься за президента Б. Асада і здасть його, якщо Захід зніме чи хоча б послабить санкції проти Росії. У нього забракне сил і ресурсів залишити сирійського президента при владі ще на кілька років. До того ж, за всіма ознаками, Захід навряд чи погодиться, щоб Б. Асад взагалі був допущений до майбутніх президентських виборів, тим більше, що він і так є президентом Сирії вже протягом 15 років. Передбачаючи неминучість цього результату, Москва вже давно контактує з «поміркованою сирійською опозицією», сподіваючись, що їй удасться знайти заміну Б. Асаду і зберегти свою присутність та вплив у цій країні.

За цих умов Росія об'єктивно не зацікавлена в мирному врегулюванні в Сирії, якщо не буде гарантії подальшого перебування при владі Асада або йому подібного проросійського політичного діяча. З іншого боку, враховуючи, що Захід прагнутиме привести до влади у Дамаску прозахідні сирійські політичні сили, то громадянська війна в багатостраждальній Сирії може тривати ще невизначено довго, скажімо, як в Іраку, де вона ведеться вже 12 років, чи в Ізраїлі, де конфронтація між палестинцями та ізраїльтянами триває вже 70 років.

Отже, немає жодних підстав вважати, що В. Путін «загрузне» в Сирії і залишить у спокої Україну. Коротке перемир'я на Донбасі у вересні та жовтні служило лише поліпшенню іміджу В. Путіна як «миротворця» перед його виступом на Генеральній асамблеї ООН. На даний момент, коли для Європи і всього світу головною проблемою став тероризм і увага світової громадськості дещо ослабла стосовно українсько-російської конфронтації, Кремль може запустити новий виток агресії з боку ДНР і ЛНР і таким чином зірвати навіть не вигідні і принизливі для Києва Мінські угоди з метою заморожування конфлікту і, в кращому випадку, збереження статус-кво.

Хоча у В. Путіна не вийшло поки що з реанімацією «Новоросії», але він має тепер плацдарм для виснаження України з можливістю розширення цього плацдарму при слушній нагоді, наприклад, якщо з опорою на п'яту колону вдасться послабити центральну владу у Києві. До того ж, до тих пір, поки на окупованих територіях України, в Криму і на Донбасі, будуть знаходитися російські окупаційні війська, ні про вступ до ЄС, ні в НАТО не може бути й мови.

В. Путін також розраховує, що участь російських Повітряно-космічних сил у боротьбі проти терористів «Ісламської держави Іраку і Леванту» (ІДІЛ) буде «гідно» оцінено Заходом і як «винагороду» він отримає послаблення в питанні Донбасу. Однак цим розрахункам В. Путіна не судилося збутися. Так, 19 листопада заступник помічника президента США з національної безпеки Бен Родс чітко заявив, що координація дій США та РФ у боротьбі проти ІДІЛ аж ніяк не вплине на позицію Вашингтона щодо ситуації в Україні. «Ми не бачимо ніякого зв'язку між українським питанням і ситуацією в Сирії. Санкції на Росію були накладені не через Сирію, а через Україну і за те, що Росія порушує суверенітет і територіальну цілісність України» – зазначив чиновник.
Виступаючи 17 листопада на саміті АТЕС в столиці Філіппін, Б. Обама заявив, що Росія «повинна припинити підтримку сирійського диктатора Б. Асада і переключитися на боротьбу з ІДІЛ». За словами Б. Обами, «російські авіаудари в Сирії тільки допомогли терористам ІДІЛ». Таким чином, ставка В. Путіна на співпрацю з США в питанні спільної боротьби проти ІДІЛ взамін виходу з ізоляції і зняття або хоча б послаблення санкцій, не вдалася. Крім Б. Обами про зобов'язання В. Путіна з мирного врегулювання ситуації на сході України йому на недавньому саміті G-20 в Туреччині нагадали також канцлер ФРН А. Меркель, прем'єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон, прем'єр-міністр Канади Дж. Трюдо і прем'єр-міністр Італії М. Ренці.

У кулуарах саміту G-20 лідери країн Заходу в Туреччині домовилися про продовження санкцій проти Росії ще на шість місяців – до липня 2016 року. Офіційне рішення про продовження санкцій Євросоюзу проти Росії буде прийнято на саміті ЄС 18 грудня. Таким чином, торгувати Україною з В. Путіним ніхто не буде. Лідери провідних західних країн чітко продемонстрували, що в питаннях санкцій вони не підуть на перегляд своєї політики стосовно українсько-російського конфлікту в Криму і на Донбасі під впливом ситуації в Сирії.

Олексій ВОЛОВИЧ