17жовтня2019

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ «Формула  Штайнмаєра» – капітуляція  України

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

«Формула  Штайнмаєра» – капітуляція  України

3901060Останніми тижнями словосполучення «формула Штайнмаєра»  зарясніло  на  шпальтах  газет і сторінках журналів  багатьох країнах світу, особливо європейських.

Реанімація вже досить призабутої, так званої «формули  Штайнмаєра» в путінській  редакції  щодо «врегулювання конфлікту на Донбасі» сталася  останнім часом  через  низку  різних  подій і  процесів  як  в Україні, так і у Європі,  про  які  ми  скажемо  далі.   

«Ефективність»  санкцій  проти РФ

1442387764 nord490Протягом останніх п’яти  років, з  початку  російської  агресії проти України, наші європейські партнери, зокрема  по «нормандському формату», як  на  мене, якось досить дивно себе поводили. З одного боку, вони запроваджували і підтримували численні, часто досить символічні санкції щодо Росії, а з іншого боку – намагалися  «умиротворити»  В. Путіна,  вести  з  ним діалог, співпрацюючи з російським бізнесом, особливо в нафтогазовій  сфері.  За даними МВФ щорічний негативний в плив  санкцій на зростання ВВП РФ в період з 2014 до 2018 року  склав мізерну величину - в середньому всього 0,2 %. Набагато більшої шкоди для ВВП РФ, який  у 2018 році  становив 4.1 трлн. дол. (сьоме місце у світі), завдало падіння цін на нафту – в середньому близько 0,65 % на рік. Таким чином,  десятки  міжнародних санкцій проти Росії  загалом мали практично символічне значення  і  виявилися занадто слабкими, щоб реально впливати на політику російського керівництва.

Захід практично так і не наважився здійснювати дієвий і ефективний санкційний тиск  на РФ. Про це свідчить хоча б будівництво  газопроводу «Північний  потік-2»  (ПП-2) за  активної  участі Німеччини,  яка  споживає  близько 60-70% всього російського газу,  що  поставляється «Газпромом» в  Європу, і в такий спосіб фінансує путінський режим. На мій  погляд, у  разі якщо  Москві  і Берліну  вдасться  добудувати ПП-2, то  це  повністю  зведе   нанівець  всі  економічні і політичні санкції, які  запроваджувались  до  цього  проти РФ  європейськими  країнами, США, Канадою, Великою Британією  та десятками інших країн.         

Спроби  «умиротворити» Путіна

Останнім часом західні країни почали відчувати «втому»  від  українсько-російської конфронтації, що  триває  ось уже понад 5 років. Помітно активізувалися спроби керівництва і політичних сил деяких європейських країн і США «умиротворити» Путіна в дусі «Мюнхенської  змови»  1938  року.  Серед  друзів   Путіна  в  правлячих  колах  Італії, Угорщини, Сербії, Німеччини, Франції, Нідерландів почали дедалі  голосніше  лунати  заклики зняти  чи  пом’якшити  санкції  проти Росії. Все це  призвело  до  того, що  Парламентська асамблея Ради Європи на своєму засіданні 25 червня ц.р.  підтримала резолюцію, яка  уможливила  повернення   Росії до  цієї  міжнародної  організації, хоча  для  цього не  було  жодних  підстав,  оскільки  Росія не  виконала вимоги попередніх резолюцій ПАРЄ. На думку багатьох аналітиків,  поверненням  РФ до ПАРЄ було завдано удару  не тільки по Україні, а й по фундаментальних європейських цінностях. Спроби «умиротворити» Путіна  у такий  спосіб – хибний шлях, який аж ніяк не веде до його «виправлення», а ще більше розпалює його агресивні  великодержавні  амбіції.

pj4yKM4rhOYAjxdX9InDAvmw3TaTZOKnuJ6VTIYzПісля повернення делегації РФ до ПАРЄ  в Європі  помітно посилився  курс деяких країн  на припинення міжнародної ізоляції путінської Росії.  Як  не  прикро, президент США Д. Трамп  і  президент Франції Е. Макрон напередодні  саміту лідерів  країн до G-7 24-26 серпня у французькому місті Біарріц  Франції  заявляли  про  бажаність повернення  Путіна до «Великої  вісімки».  Втім  в  ході  згаданого  саміту більшість лідерів, незважаючи на «пропутінську» позицію президента США, все ж вирішили, що повертати Росію до складу G8  передчасно, водночас наголосивши при цьому, що вони мають намір «посилити діалог і координацію з РФ щодо поточних криз», однією з  яких напевно  є  «українська  криза». Таке рішення більшості лідерів «Великої сімки» викликало велике  незадоволення з боку Д. Трампа,  якого на саміті G7 в Біарріці підтримав лише прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте.

 Що таке «формула Штайнмаєра»?

Протягом останніх 5 років  обидві сторони (Україна і Росія) на всіх рівнях стверджували, що Мінським  домовленостям немає альтернативи, при цьому  кожна   розуміла  їх  по-своєму. Росія  наполягала спочатку  на проведенні виборів, наданні ОРЛДО особливого статусу, і лише після цього «погоджувалася» на виведення військ, роззброєння незаконних сепаратистських  формувань і встановлення контрою України над 400-кілометровою ділянкою українсько-російського кордону.  На жаль, саме  в такому  порядку  зафіксовані 13  пунктів  Мінських  домовленостей, під якими  стоїть  підпис  екс-президента Л. Кучми,  а також  посла  ОБСЄ  Хайді Тальявіні, посла РФ М. Зурабова та  ватажків «Лугандонії»  О. Захарченка і І. Плотницького.  Таким  чином,  навіть судячи з  переліку  підписантів  цього документу,  видно,  що  це  саме домовленості на  технічному  рівні,  але  аж ніяк не міжнародна угода, тому Україна постійно вимагала виконання Мінських домовленостей у зворотньому  порядку – спочатку  безпека, встановлення  повного  контролю Києва  над ОРДЛО,  а  потім  місцеві вибори  згідно з  українським законодавством.   

Путин и ШтайнмаерФранк-Вальтер Штайнмаєр – колишній двічі керівник німецького МЗС (2005-2009 та 2013-2017 роки), який  з  березня  2017 року  є  чинним  президентом Німеччини з досить обмеженими повноваженнями. Ф-В. Штайнмаєр відомий своїм  прихильним  ставленням до Росії і Путіна, і неодноразово робив заяви про необхідність послаблення санкцій проти  РФ та  про «неприпустимість  посилення  тиску  на   Кремль». 

Словосполучення «формула Штайнмаєра» Словосполучення «формула  Штайнмаєра» вперше прозвучало на останньому саміті  необхідність послаблення санкцій проти РФ та про «неприпустимість  посилення  тиску на Кремль». Словосполучення «формула Штайнмаєра» вперше прозвучало на останньому саміті  лідерів «нормандської четвірки  19-20  жовтня  2016  року  у Берліні, як «дорожня карта» реалізації Мінських домовленостей. Практично «формула Штайнмаєра» є не що інше, як путінська інтерпретація Мінських домовленостей в «привабливій німецькій упаковці», яка визначає послідовність дій з виконання політичної частини цих домовленостей в наступному порядку: передусім проведення виборів на непідконтрольній Україні території ОРДЛО, потім, після визнання їх «демократичності» спостерігачами ОБСЄ, надання особливого статусу цим територіям у складі України  з  внесенням  відповідних змін до Конституції. І насамкінець (що насправді має бути насамперед) - передача 400-кілометрової ділянки російсько-українського кордону під контроль України.

 Чому саме зараз?

Вочевидь, що останнім часом  В. Путін  активізував  свої  зусилля за  допомогою  Е.Макрона і А. Меркель з метою натиснути на «молодого і недосвідченого» президента України, який  дуже  хоче  забезпечити мир для своєї  країни, і  змусити  його нарешті виконати Мінські домовленості у вигідній  для  Кремля  редакції, зокрема у форматі «формули Штайнмаєра». Ідея-фікс Путіна полягає в тому, щоб легалізувати проросійський анклав ОРДЛО у вигляді «троянського коня» для знищення незалежної української держави і перетворення її на «юго-западнй  федеральный  округ РФ».  Чимало  міжнародних  спостерігачів  і експертів  запитують одне  одного: чому саме зараз відбувається активізація зусиль В. Путіна проштовхнути нарешті «Мінські домовленості»? Чому саме зараз відбувся  обмін  полоненими і  політичними в’язнями 35 на 35, що  здавалося неможливим ще  місяць-два тому?  

342 16Існують   різні варіанти відповідей  на  ці питання,  але, на  мою думку,  основним  фактором  активізації   зусиль Путіна  є  наступний: Головне, що спонукало  Путіна  вдатися до  імітації деяких  кроків «примирення» з Україною  полягає  в  характері зміни  влади в  Україні навесні-влітку  2019  року. Протягом  останніх  5  років  в  Кремлі    постійно   називали  Революцію  Гідності  «переворотом», в результаті  якої  до влади, мовляв,  прийшла  «киевская  бандеровская  хунта», що  власне  було  виправданням і  підставою для агресивних дій Росії проти України  і одним  із  основоположних елементів путінської антиукраїнської  пропаганди на  всіх  рівнях. І  тут сталося  неймовірне – «киевская  хунта» замість того, щоб як годиться хунті, узурпувати владу незалежно від результатів виборів, програла  «несистемному і недосвідченому» В. Зеленському! Як могло статися, що «киевская хунта» забезпечила в Україні демократичні і прозорі вибори?! Це аж ніяк не вкладається в мізках кремлівської камарильї. І це потребувало кардинальної перебудови всієї стратегії Кремля стосовно здійснення  подальшої  гібридної  війни  проти України. Тому Путін вирішив вирядитися у тогу «миротворця», стати вовком в овечій шкурі,  погодитись на  обмін  полонених і в’язнів,  «виходячи з міркування гуманності»,  тим більше, що  невиконання рішення Міжнародного трибуналу з морського права (ITLOS) у Гамбурзі від 25 травня ц.р. щодо звільнення 24 українських полонених моряків могло  спричинити застосування  санкцій  з  боку  країн-учасниць цього  трибуналу.

Позиція команди В. Зеленського

P5PvscdqRHD9MugDVwzZRfRY0eIt5Hv6FxLABklw14 вересня в ході спільної прес-конференції з  президенткою Естонії Керсті Кальюлайд президент  України В. Зеленський  заявив, що місцеві вибори в ОРДЛО можуть проводитися лише після обміну людей, розведення українських військ і сепаратистських формувань, виведення російських військ і встановлення контролю України  над 400-кілометровою  ділянкою російсько-українського кордону. При цьому В. Зеленський підкреслив, що проведення виборів в ОРДЛО можливе лише за українським законодавством.  14 вересня під час спільної прес-конференції зі спеціальним представником Держдепартаменту США К. Волкером  глава МЗС України Вадим Пристайко заявив, що Україна не  вноситиме  до Конституції зміни щодо особливого статусу Донбасу. Максимум,  що  може запропонувати Київ, - це децентралізація на рівні з іншими регіонами країни. «Ми ніколи не погоджувалися на місцеві вибори на умовах бойовиків. Екс-президент і представник України в ТКГ Л. Кучма висловив упевненість в тому, що «формула Штайнмайера» не буде затверджена на майбутній зустрічі в «нормандському форматі» в Парижі. За його словами, «потрібно знову визначати, що для України прийнятно, а що – ні». Слід зазначити,  що  задекларована  позиція  команди президента  В. Зеленського щодо «формули Штайнмаєра» багато в чому співпадає  з  позицією  команди екс-президента  П. Порошенка,  за  словами якого, «ніколи українська сторона не погоджувалася з «формулою Штайнмаєра»,  ні на паризькому, ні на берлінському саміті».  

Позиція США

5d7d0e862b18fХоча  президент США  поки що  і не є учасником  переговорів у «нормандському форматі», але позиція США щодо   врегулювання  ситуації  на Донбасі  має надзвичайно  велике  значення.  Як  відомо,  Вашингтон -  наш  потужний  стратегічний  партнер, при  чому  єдиний, який  має  на  РФ значний  вплив і з  позицією якого Москва змушена рахуватися. При цьому слід зазначити, що  питання  співпраці США  з  Україною  визначаються  не  лише  адміністрацією США, а  передусім   Конгресом  США,  який  доволі  часто  буквально  примушує Д. Трампа  здійснювати певні  кроки на підтримку України, особливо у воєнно-політичній сфері. Не виключено, що на наступному саміті лідерів «нормандського  формату» братиме участь  і президент США Д. Трамп. Принаймні,   нещодавно  він зазначив,  що  міг би приєднатися до  цього  формату,  якщо  А. Меркель і Е. Макрон  його  про  це  попросять. Особисто я в  цьому сумніваюся, що вони це зроблять, зважаючи на  певні «тертя»  з різних  питань між  ними і Д. Трампом  протягом останніх щонайменше двох років. До того ж, зважаючи на  «особливе ставлення»  Д. Трампа до В. Путіна, я не  впевнений  що  участь  президента  США  в нормандському  форматі  піде  на  користь Україні. Втім, я хотів би помилитися. Будемо  сподіватися, що перша  зустріч В. Зеленського з Д. Трампом 25 вересня в рамках 74-ї сесії Генеральної асамблеї ООН  все ж стане   ще одним кроком на шляху зміцнення стратегічного партнерства між  Вашингтоном  і Києвом, хоча   останній  скандал  навколо  телефонної  розмови   Д. Трампа  із В. Зеленським що  відбулася  25 липня  ц. р., не  додає   оптимізму  щодо  можливих  позитивних  результатів  цієї  зустрічі.

15 вересня в інтерв'ю телеканалу «1+1» спеціальний представник Держдепартаменту США Курт Волкер підкреслив, що «для проведення вільних і чесних виборів в ОРДЛО Росія повинна вивести свої війська,  а незаконні збройні формування, які вона підтримує, мають бути роззброєні і розформовані, і тільки після цього можливо повернення територій під український контроль». Ці заяви К. Волкера можна тільки вітати, хоча  нам  складно судити  підтримуються президентом США, і чи не спіткає К. Волкера доля Дж. Болтона, який, як відомо, нещодавно був звільнений Д. Трампом з поста його радника з національної безпеки, до речі, відразу  після його візиту до Києва. В колах  міжнародних оглядачів подейкують, що нещодавнє звільнення «яструба» Дж. Болтона пов'язане саме  з його «занадто жорсткою позицією» по відношенню до Москви і категоричними запереченнями  проти  повернення РФ до  G-8.

*  *  *

Так звана «формула Штайнмаєра» – це  не  що інше,  як інструмент  приєднання  контрольованих  Кремлем  ОРДЛО  до  України  для   поширення  метастазів цієї злоякісної проросійської пухлини на всю територію  української  держави  з  метою остаточного  її  підпорядкування  і перетворення в  кращому  випадку  на  Малоросію, а  в гіршому –  на «юго-западный  федеральный  округ РФ». Якщо президент В. Зеленський в рамках наступного саміту «нормандського формату», не  дай Бог, все ж  підпише  мирну  угоду з агресором на  його умовах, то цим він зробить велику послугу для Путіна і малоросів, але дуже погану для українців і для себе, оскільки українські патріоти не потерплять такої наруги над Україною. І це вони вже  продемонстрували 19  вересня поки що у форматі  попереджувального  пікету під стінами  Офісу Президента.   

Безперечно  більшість населення  в Україні  зацікавлена в тому,  щоб  війна  на  Донбасі припинилася  якомога  швидше. Але  поспішати і  робити при цьому  хибні  і необдумані  кроки  дуже  небезпечно для  суверенітету  України.  На  мою думку,  в  плані  захисту  своїх  національних  інтересів  в конфронтації з Росією  ми маємо  брати  приклад з маленької  за територією,  але  великої за  своїм  економічним і  науковим  потенціалом Японії, ВВП  якої  більший,  ніж  ВВП  РФ. З 1945 року між  Японією і СРСР, а  після  1991 року  з  РФ до  цього часу не укладена мирна угода. Формально до цього часу ці  країни перебувають у  стані  війни і  між ними  існує  лише  перемир’я, тобто  відсутність бойових  дій.  А  все  тому,  що  Японія  до  цього  часу не погоджується  з  окупацією  Радянським Союзом  у 1945  році  чотирьох  островів  з  Курильської  гряди. Але  це  не заважає  розвивати між  двома  країнами  взаємовигідні  відносини, особливо  у сфері  економіки. Так би мовити, «гібридне співіснування». Отже, українське керівництво має набратися «довготривалого стратегічного терпіння». Головне – зберегти і зміцнити  українську  державу.  Якщо нам  це  вдасться, то  всі  проблеми ми зможемо  вирішити.  

На мій погляд, українське суспільство має право знати як саме президент В. Зеленський збирається  відстоювати інтереси України на наступному саміті лідерів «нормандської четвірки» у Парижі. Було б добре, якби перед його  від’їздом до Парижу він виступив перед парламентом і доповів би  депутатам і українському народу хоча б в загальних рисах про свою позицію щодо переговорів взагалі і «формули Штайнмаєра» зокрема. І цього було б достатньо. Проводити референдум з питання -  погоджуватись на «формулу Штайнмаєра» чи не погоджуватись, на  мою думку,  було б вкрай безглуздо. Президент України не завжди має ухвалювати тільки ті рішення, які  підтримує більшість  населення країни. Президент України має бачити й те, чого не бачать і не розуміють пересічні громадяни,  які  в певних  ситуаціях можуть становити більшість населення. Тому інколи, навіть на шкоду своєму рейтингу, Президент повинен мати мужність приймати і ті рішення, які більшість населення не схвалюватиме, оскільки Президент України відповідальний за долю Української Держави не тільки перед нинішнім поколінням співвітчизників, а й перед минулими  й  прийдешніми поколіннями…

                                                                                                          Олексій  Волович,

                                                                                       кандидат  історичних  наук, 

23  вересня 2019 р.