З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Відмовився від хабарів

В одній з лікувальних установ нашого краю сталася подія, яка буквально приголомшила місцеву громаду. Звичайно, не всі вірили тому, що передавалося з уст в уста, знайшлися, як завжди, і скептики, але дуже поінформовані люди пошепки й озираючись стверджують: «Чистісінька правда!» І додають так само пошепки й озираючись: «Знищена п’ятисотгривнева купюра належала головному лікарю».

А сталося ось що. Головний лікар тієї установи вирішив, не чекаючи візиту правоохоронців, розгорнути боротьбу з поборами в підпорядкованому йому колективі. Кажуть, йому нібито соромно було слухати, що дехто з медперсоналу і кроку не зробить, якщо пацієнт не здогадається покласти в його кишеню хоча б гривню. Очевидно, він розмірковував так: краще самому вжити заходів, ніж це зроблять відповідні органи.
Для початку треба було визначитися з кандидатурою того, кому першому судилося стати жертвою дій на випередження. Після нетривалих консультацій із наближеними особами – заступником головлікаря з лікування та головою місцевкому профспілки – вибір упав на завідуючого гінекологічним відділенням. У принципі, так воно й повинно було статися, бо кому не відомо, що найщедріше віддячують у лікарні саме цьому спеціалісту. За кілька годин прийому його кишені помітно настовбурчувалися, траплялося інколи гроші навіть випадали, бо не вміщалися в них.

І це не були притаманні нам заздрощі й помста. Гінеколог в оплаті своєї праці пацієнтами не знав міри, до того ж на нього скаржилися деякі хворі, були претензії й щодо дисципліни – нерідко чули від нього запах алкоголю.

Як спіймати його на гарячому, головному лікарю навіть думати не потрібно було. Про це вже подбало людство, винайшовши камеру спостереження. Встановлюєш її в прихованому місці й спостерігаєш за тим, хто тебе цікавить. Звичайно, це трохи не узгоджується із законами, але чого не зробиш заради корисної й важливої справи!

Фірма, що обслуговує комп’ютерне господарство лікарні, оперативно виконала чергове замовлення. Коли все було встановлено й випробувано, головний лікар продемонстрував можливості камери своїм однодумцям, уже згаданим заступнику з лікувальної частини та профспілковому ватажку. Залишалося знайти пацієнтку, яка погодилася б взяти участь у викритті хабарника. Помічники були не в тім‘я биті, здогадалися, хто їх може виручити. Одна зі скаржниць. При зустрічі розповіли, що від неї вимагається, і та погодилася не вагаючись.

Інструктували її втрьох у кабінеті головного лікаря. Жінка мала попросити заві-дуючого відділенням оформити їй лікарняний на кілька днів, покласти гроші на стіл і не забирати їх навіть, якщо той не пристане на її прохання. Головлікар передав їй п‘ятисотгривневу купюру, діставши з власного гаманця. А щоб гінеколог не міг відмовитися, поставив свій підпис поруч із підписом голови Нацбанку.
Зрозуміло, що операція готувалася і проводилася під великим секретом. Коли велося спостереження за завідуючим відділенням, до кабінету головного лікаря секретарка нікого не пропускала, навіть сама туди не мала права заходити. А невдовзі двері із силою розчахнулися, й трійця майже бігцем кинулася в коридор, ніби десь сталося щось надзвичайне.

Мабуть, стороннім було дивно спостерігати, як поспішають поважні люди, а тим було байдуже, що про них хтось там думав, бо вони вже уявляли, як за мить схоплять за руку хабарника.

Дорогою їм стрілася червона, неначе рак, та, що передала гроші. Хотіла щось пояснити, але головлікар, не зупиняючись, вихопив у неї з рук папірець, яким вона намагалася нагнати прохолоду на своє розпашіле обличчя.

Коли вони, захекані, влетіли до кабінету, очам своїм не повірили: завідуючий відділенням стояв над сміттєвим кошиком і ножицями різав на тоненькі смужки купюру, що ще недавно преспокійно почувалася собі в гаманці головного лікаря.
Закінчивши розправлятися з найдорожчим грошовим знаком нацвалюти, чоловік спокійно мовив:

– Усе.
І поклав ножиці на їхнє місце.

– Як «усе»? – вирвалося в головного лікаря. – Ви ж до цього брали гроші?

– Брав, не відмовляюся, а тепер – усе. Зав’язав.

Несподівані візитери перезирнулися.

– А лікарняний ви навіщо їй виписали? – головний тицьнув папірця під носа завідуючому. Той тільки посміхнувся:

– Нічого я їй не виписував. Прочитайте.

Головний лікар аж тепер побачив, що тримав у руках звичайний папірець, де розмашистим почерком, без дотримання якихось норм зазначалося, що довідку видано такій-то особі про те, що вона… симулянтка і провокаторка.
Переповідають, що спец-операція провалилася через підпис, що його поставив на купюрі головний лікар. Очевидно, він, той підпис, мав бути меншим, непримітним. Хоча говорити про це вже пізно, бій, як мовиться, скінчився. Важливо інше – кажуть, що лікуватися в лікарні стало дешевше, чим і продиктована моя відмова називати адресу. Не хочеться, щоб головного лікаря примушували писати пояснення за незаконне встановлення стеження – благими ж намірами керувалася
людина.

Валерій М‘ЯТОВИЧ

P. S. А якби таке сталося насправді? І не тільки в одній лікарні, а всюди, у всіх чиновницьких кабінетах? Ну, ми ж можемо довести світові, що ми не такі вже й безнадійні, що ми – не якісь там третьосортні? Європа починалася з нас, з нашої культури, то чому ж сьогодні у всьому пасемо задніх, ніяк не можемо вибратися на цивілізований шлях? Хіба так важко зрозуміти, що корупція тягне нас на дно, що в нас все менше й менше часу залишається для того, щоб залишитися справді унікальним народом?
Може нарешті варто зупинитися, озирнутися й почати жити по-новому?..
В. М.