06серпня2020

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Патріот України, вчений, політик, Людина: місія Володимира Панченка

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Патріот України, вчений, політик, Людина: місія Володимира Панченка

20 10

До сороковин відходу в інший світ людини, яка «запалювала лампочки» 

Коли у вересні він зателефонував мені і сказав, що повертається до Кропивницького назавжди, я вперше усвідомив жахливу неминучість трагічного фіналу його життя. До того все ще жевріла надія: ось станеться диво й нарешті йому стане краще, нарешті він одужає. Адже думати не хотілося, що його більше не буде на цій землі, що він уже ніколи не постукає в твої двері, вибиваючи свою «фірмову» мелодію, не потішить тебе привітною, теплою усмішкою і якимось жартом.

19 11 119

Оте «назавжди» перекреслювало все, і в першу чергу радість від майбутніх зустрічей та спілкування. Бо він повертався, щоб провести останні дні свого життя в місті, яке йому стало рідним і якому він теж не був чужим. До речі, не був він чужим і Києву, Стеблеву, де мав хатину й де йому добре працювалося, і всім куточкам України, до яких пролягли маршрути його мандрівок – йому всюди були раді, його всюди любили.

Я знав, що йому тяжко і  фізично і морально, тому не набридав телефонними дзвінками, і коли він дзвонив сам, не міг стримати радості від того, що чую його голос. Днів за десять до Покрови Пресвятої Богородиці, коли перестало битися його серце, ми зустрілися востаннє, хоч я ще того не знав. Володя був виснажений хворобою, самостійно вже майже не рухався, і водночас знаходив сили залишатися самим собою – усміхався, жартував, настільки дозволяв це робити його стан.

Говорили про все, в тому числі й про політичну ситуацію. Він надто добре знав минуле України, щоб спокійно споглядати за тим, що діється у владі нині. Казав, що Україна за всі свої двадцять вісім років ще ніколи не була так близько до втрати незалежності, як сьогодні.

Зайшла мова й про сучасний літературний процес, і я подякував йому за написані ним «Повість про Зерова» та «Літературний ландшафт України. ХХ століття», завдячуючи яким мої знання про життя і творчість українських письменників розширилися. Згадав і про спогади Михайла  Слабошпицького, уривки з яких мав можливість читати у фейсбуці. Володя аж просвітлів лицем: він був причетним до їх появи. «Михайло розповідав мені стільки цікавого про свої зустрічі з письменниками, що я сказав йому: «Ти обов'язково маєш про це написати». І він написав. Щойно прочитав його «З пам'яті дзеркала» й маю зазначити, що Михайло – молодець, велику й потрібну справу він зробив».

Я попросив дати мені на кілька днів книжку Слабошпицького, бо вже запланував собі її прочитати, а ще – щоб був привід провідати Володю в такий складний для нього час. Разом із цією книгою-фоліантом він порадив прочитати й книжку Андрія Любки «У пошуках варварів». Сказав, що такої глибокої й цікавої книжки про мандрівки йому ще не траплялося брати до рук. «Я ніби побував на Балканах», – додав.

Я боявся бодай словом торкнутися його хвороби, а він сам заговорив про неї, зауваживши, що вона примусила його мобілізуватися. «Я дивуюся, – сказав, – скільки зміг зробити відтоді, як дізнався про свою проблему».

панч6

І справді, тут є чому дивуватися, адже, мабуть, мало знайдеться в Україні, та й не тільки в Україні, авторів, яким би вдалося  протягом року видати чотири вражаючі за змістом і обсягом книги. Йому  вдалося. І це ще не підсумкова цифра, бо до кінця року у видавництві «Темпора» побачить світ і п'ята його книжка – про Тараса Шевченка. Двосторінкова передмова до неї – останнє, на що йому вистачило сил.

Він написав би ще не одну книгу, зважаючи на його знання й працелюбство, але клята хвороба відбирала життя, і він це розумів. Сказав, ніби вибачаючись: «Так сталося». А за хвилину додав: «Знаєш, мені в цьому світі було дуже комфортно. Я стільки гарних людей зустрів»...

Я поцікавився, чи були в нього вороги, й Володя, як мені здалося, аж зрадів запитанню. «Ніколи над цим не замислювався, ти перший, хто мене про це запитує, – мовив. – Чи мав я ворогів?. Хтось невдоволений якимись моїми діями, звісно, був, були ще політичні опоненти, а щодо ворогів… Не пригадую таких».

Він був відкритим, готовим усім допомагати, чим дехто й користався. Пригадується, як років зо двадцять тому його розсердив один редактор «районки». Той попросив відомого літературного критика написати кілька слів про його новелки, запевнивши, що це потрібно лише для спонсорів, які погодилися допомогти коштами для видання книжечки. Володя не відмовив, а потім з'ясувалося, що його зовсім коротенький, але позитивний відгук відкривав збірку не позбавлених графоманської примітивності новел. Інший на місці Володі зателефонував би редакторові, щоб дорікнути йому за порушення домовленості, а він дорікав собі. Це було йому притаманним.

Він заряджав усіх довкола себе позитивними думками, щирістю, добротою, привітною усмішкою. Де б не з'являвся, там неначе із-за хмар виходило сонце й довкола ставало світло і радісно. Він був світлою, сонячною людиною, якої тепер всім нам постійно бракуватиме. 

Не знаю, чи здогадувався він про цю свою місію – робити світ світлішим і добрішим, але, мабуть, щось таки відчував. Під час презентації першого видання свого «Сонячного годинника» він згадав, як його зупинив інспектор ДАІ. Володимир запитав його: «Порушив?» Інспектор, приклавши руку до кашкета, з радістю підтвердив: «Так, порушили». Перш ніж розпочати складати протокол, запитав, ким порушник працює. Не виключено, хотів дізнатися про майновий статус, щоб вибрати розмір штрафу. Відомий вчений, професор «Могилянки» несподівано навіть для самого себе віджартувався: він запалює лампочки. Електрик він, мовляв.  Інспектор засумнівався, адже на «електрика» порушник правил дорожнього руху явно «не тягнув» – не виправдовувався, не козиряв посвідченнями, знайомствами та ще й спілкувався українською мовою.

панч7…Попрощалися ми з Володею того дня так, неначе за день-другий мали зустрітися знову. Не зустрілися. Не дочекався я дзвінка від нього. Зателефонувала його дружина, щоб повідомити сумну звістку.

Сьогодні є чимало думок, як увічнити пам'ять про Володимира Панченка – патріота України, вченого, політика, Людину. Підтримую ідею видати книгу спогадів про нього, а ще – зробити все, щоб у Кропивницькому таки постав пам'ятник авторові «Майстра корабля» Юрію Яновському, яким до останніх своїх днів опікувався Володимир Євгенович. Уже виготовлено макет, залишається міській владі виконати останнє прохання того, кого вона цілком заслужено назвала почесним громадянином міста.

Хай земля йому буде пухом…

Валерій М’ЯТОВИЧ

Читайте також: Час осмислення: у Кропивницькому пройде вечір пам’яті Володимира Панченка