З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Галина Кузьменко: Отримуючи звання почесного доктора наук, я згадала мудрі поради своїх батьків

Успіх – категорія швидше суспільна, ніж індивідуальна. Тобто особисті досягнення ми можемо вважати успішними, якщо такими їх вважає суспільство. Без суспільства ми ніхто і здобутки наші ніщо. Нам потрібне визнання, тільки тоді ми щасливі. А коли те визнання стається ще й несподівано? Тоді ми щасливі подвійно.

Щось подібне, розповідає доцент Кіровоградського національного технічного університету кандидат економічних наук Галина Кузьменко, пережила вона, беручи участь у міжнародній науково-практичній конференції з проблем соціально-економічного розвитку на сучасному етапі і шляхів їх розв‘язання в Батумському інституті навігації (Грузія). Її виступ про особливості економічного розвитку України присутні науковці сприйняли як один із найкращих, а потім сталося те, що власне й послужило причиною цієї публікації. На конференції зачитали рішення вченої ради про присвоєння нашій землячці звання почесного доктора наук Батумського університету навігації.

Зустрівшись у Кіровограді, я попросив Галину Іванівну відповісти на кілька запитань. Зрозуміло, що в першу чергу поцікавився, як сприйняла вона таку високу оцінку її досягнень.

– Я не відразу й зрозуміла, – сказала Галина Іванівна, – чому зачитують інформацію про мене. Було згадано мою роботу на заводі «Червона зірка», в Ленінському райвиконкомі, в міжнародній авіакомпанії УРГА, наводився перелік моїх наукових праць, а далі йшлося про те, що вчена рада університету, оцінюючи мій внесок у практичну економіку та науку, дійшла висновку, що я гідна носити звання почесного доктора їхнього навчального закладу. Для мене це було настільки несподівано, що я аж розгубилася, й коли на мене одягали мантію, не знала, що говорити, але потім зібралася з думками, подякувала вченій раді, адміністрації університету, згадала своїх батьків, котрі заклали в мені те, що допомагає йти по життю, добиватися успіху. Батьки змалечку вчили мене: якщо хочеш чогось досягти – не треба чекати й вимагати, треба щось для цього робити. Сьогодні я можу сказати, що це проста, але мудра порада: завжди ставити перед собою якусь мету і досягати її. І ще: ти маєш проходити всі труднощі легко, а для цього даруй усім своє світло, тепло і вчися, не зважаючи на вік, переймай кращий досвід.

– Галино Іванівно, звання почесного доктора – це певний підсумок, але ж життя йде вперед. Над чим працюєте, яку мету ставите перед собою сьогодні?

– Вірно, життя йде вперед, і тому неможна зупинятися. Що я зараз робитиму? В мене є великий практичний досвід і я просто зобов‘язана ним поділитися. Писатиму книги, в яких розкрию нюанси менеджменту, зокрема, фінансового, операційного. Це потрібно нинішнім керівникам підприємств, фахівцям, бо можна здобути в університеті глибокі теоретичні знання, але не вміти ними скористатися. Я хочу дати їм «ключ» до застосування знань на практиці.

– Знаю, яких вершин досягла МААК УРГА, коли ви там працювали з генеральним директором Леонідом Ізраіловичем Шмаєвичем, і можу сказати, що було б неправильно не використати той досвід в інтересах молодої української економіки. Тому я цілком підтримую цю вашу ідею.

– Цінність нашого досвіду в авіакомпанії УРГА полягала в тому, що там домінував науковий підхід і практична перевірка наших можливостей. Вони дуже реалістично впліталися в ту підприємницьку діяльність. Була створена настільки міцна основа, що вже й не працюючи там, досі бачиш результати своєї праці. Тобто, є таке бажання: про все це написати детально, грунтовно. Згадана конференція підтвердила, що мій досвід, наукові погляди можуть бути комусь цікавими й корисними.

– Ви тривалий час займалися практичною економікою, знаєте її проблемні місця. Виходячи з цього, що б ви порадили для виведення її з кризи?

– На моє переконання, без залучення науковців серйозно говорити про вихід із кризи не доводиться. Економіка розвивається за певними законами, якими ми дуже часто чомусь нехтуємо. Не можна й сліпо копіювати західну модель, намагатися її застосувати в нас. Не приживеться. Треба враховувати особливості нашого менталітету, культури, традицій, а хто це краще зробить, якщо не науковці? Їхня участь у законотворчій діяльності має бути обов‘язковою, інакше не вдасться створити сприятливу основу для розвитку підприємництва. Особливу увагу слід приділити організаційній моделі підприємства, за якої кожен працівник почуватиметься причетним до виробничого процесу. Уже не пройде управління за принципом «я – начальник, а ви – виконавці моїх вказівок». За такої моделі достатньо керівнику зійти, як мовиться, з дистанції чи кудись від‘їхати, навіть піти у відпустку, і все зупиняється, бо не може функціонувати без його вказівок.

– Тобто, нам треба міняти свої погляди на багато що?
– Я схильна вважати, що є багато завдань, які ми мали б вирішувати самі, використовуючи сучасний організаційний досвід, технології, накопичуючи капітал шляхом енергійної мобілізації наявного потенціалу. Ми маємо бути зацікавленими у рості продуктивності, в тому, щоб національний дохід залишався в межах країни, щоб не вивозився за кордон в гігантських розмірах. Невідкладні завдання вимагають прискорення темпів капіталовкладень в економічну і соціальну сфери, збільшення експорту, включення в процес нових поколінь, чий потенціал майже не використовується. Словом, нам потрібен новий порядок як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, тільки тоді ми зможемо добитися головної своєї мети – змінити на краще і свою країну, і своє життя в ній.

– Ну що ж, Галино Іванівно, успіхів вам, і хай легко працюється над книгами.
– Дякую.
Валерій М‘ЯТОВИЧ
На знімку: Декан факультету логістики Батумського університету навігації професор Бадрі Гечбаія і новоспечений почесний доктор цього навчального закладу Галина Кузьменко.