З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

«Усе для клієнта» – не їхній принцип

Часто доводиться чути, що приватна форма власності найефективніша. Можливо, я теж підтримувала б цю думку, якби стала власником колись державного підприємства і мала з нього зиск. Але як пересічна жителька міста оцінюю ефективність підприємств сфери надання послуг населенню за рівнем сервісу. І в цьому плані хочеться не просто висловитися, перепрошую за відвертість, у нецензурній формі на адресу менеджменту й окремих працівників «Укртелекому» й «Обленерго», а відмовитися від усіх благ цивілізації, аби не мати з ними справи. Бо після спілкування з ними розумієш, що форма власності в даному випадку – діло десяте.
Уперше відчула безнадійність українських реалій і скуштувала сучасний брендинг із совковою начинкою, коли кілька років тому зібралася провести Інтернет. На той момент нам на Балашівці вибирати можна було тільки між «Укртелекомом» і… «Укртелекомом». Виконання обіцянки підключити послугу протягом двох тижнів розтягнулося на два місяці. Весь цей час нам пояснювали, що люди у відпустках і немає кому виїхати на місце, щоб з‘ясувати обстановку й скласти кошторис. Нарешті, коли нам повідомили, скільки маємо сплатити, виявилося, що доведеться чекати ще й спеціалістів, які прокладуть кабель. Ми регулярно оббивали пороги центрального кіровоградського офісу, щоб прискорити процес, бо з Інтернетом пов’язана наша з чоловіком робота. Ми телефонували і переживали, що спеціалісти прийдуть, коли нас не буде вдома. А тому залишили кілька номерів телефонів. Як не важко здогадатися, прибули вони без попередження, коли нас удома таки не було. Довелося терміново змінювати плани, відпрошуватися з роботи, викликати таксі, аби не упустити таких проханих гостей.

Але найцікавіше було ще попереду. Спочатку з’ясувалося, що працівники «Укртелекому», які також розраховували, крім підведення Інтернету ще й вартість підключення стаціонарного телефону, так ретельно вивчали обстановку на місці два місяці, що навіть не знали, що поряд із нашим будинком є телефонний стовп. Далі ще цікавіше. Телефонний номер, який нам дістався, виявився «засвіченим» у колекторській базі і нам з першого дня почали телефонувати колектори, вимагали покликати до телефону попереднього його власника, погрожуючи при цьому судами й не тільки. Та найголовніше, що лінія виявилася неспроможною забезпечити навіть мінімальну швидкість, передбачену обраним нами пакетом послуг, але це жодним чином не позначилося на їх вартості.

Добитися більш-менш «нормального» Інтернету вдалося тільки ціною купи витраченого часу та зіпсованими нервами. Терпець увірвався, коли навесні нам без попередження відключили Інтернет на місяць, фактично залишивши без можливості працювати. На щастя, на той момент і на нашу вулицю дійшло свято у вигляді інших провайдерів, які пропонували в двадцять разів більшу швидкість Інтернету за ту ж ціну. Не переповідатиму про весь фонтан емоцій від запитання працівниці сервісного центру «Укртелекому», чому ми відмовляємося від їхніх послуг, і скільки ще довелося з’ясовувати, чому нам нараховували плату за Інтернет, якого не було.

Та два тижні тому довелося переконатися, що крутий офіс європейського зразка «Обл-енерго» в центрі міста, також аж ніяк не є показником європейських підходів до обслуговування споживачів. Це при тому, що вартість електроенергії регулярно зростає.
Так, через проблеми з електропроводкою, нам два дні довелося жити без світла в очікуванні аварійної бригади. Дякувати Богу, що це сталося не в люті морози, й можна було обійтися без опалення.

Як з’ясувалося, у Кропивницькому лише дві аварійні бригади на все місто (так нам пояснювали диспетчери), які фізично не встигають обслужити всі заявки. А керівництво місцевих електромереж, очевидно, вважає таку ситуацію нормальною.
Ще два тижні нам доводилося підлаштовуватися під електриків, які повинні були розпломбувати лічильник, потім запломбувати і замінити бокс для лічильника. Наші сподівання, що лічильник запломбують і замінять бокс в один і той же день, виявилися марними. Більше того, нас звинуватили у тому, що спеціалісти, які начебто приходили міняти бокс, не застали нас удома. Хоча це абсолютно виключено. Потім не прийшли через дощ, а потім пообіцяли прийти зранку, але прийшли після обіду. Увесь цей час мене цікавило питання, що в таких ситуаціях робити людям, які не мають змоги цілими днями бути вдома й мало не з біноклем виглядати електриків? Невже на нього немає відповіді?

Наталя КРИВОШЕЙ

Від редакції. Сподіваємося, що дана публікація, стане предметом розгляду в названих підприємствах, й уже невдовзі читачі газети будуть поінформовані про вжиті заходи, а головне – що якість надання послуг населенню
поліпшиться.