З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Ватерлоо для імперії

Зараз, коли я пишу ці рядки, на інформаційних сайтах рясніють повідомлення: «Режим «припинення вогню» у зоні АТО порушено: на східних околицях Маріуполя ведуться інтенсивні обстріли з важкої військової техніки.

Під час «перемир'я» РФ тягне бронетехніку і Т-72 до Луганська…». Не знаю, як розвиватимуться події далі, зокрема тоді, коли моя стаття вийде друком, однак те, про що говоритиму зараз, за будь-яких обставин залишатиметься актуальним. Як визначення. А саме, що  війна на сході України є нічим іншим, як відвертою демонстрацією того, що патріарх Московський Кирило  називає «Русским миром».
У черговий раз пропагуючи цю парадигму, патріарх на річницю прийняття ним священного сану закликав народи Росії й України зміцнювати свою духовну і церковну єдність і помолився за те,  «чтобы никогда не произошло военных столкновений между братьями, чтобы никогда единоверные, единокровные братья не сталкивались в грозной сечи, принося смерть и разрушение друг другу». На той час «невідомі» озброєні люди вже захопили приміщення Ради міністрів і Верховної Ради Автономної республіки Крим, на півострові відбувся антиукраїнський переворот,  на нього налетіли російські гвинтокрили і його заполонили «зелені чоловіки» з російською зброєю в руках.  Наступного дня проросійські акції пройшли у Донецьку, Миколаєві, Херсоні (як відомо, такі речі не готуються за добу), і російський президент попросив  у Ради Федерації дозволу, «у зв’язку з екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні, загрозою життю громадян Російської Федерації, нашим співвітчизникам, особовому складу військового контингенту Збройних Сил РФ», використовувати російські війська «для стабілізації суспільно-політичної ситуації в цій країні». Рада Федерації, зрозуміло, прохання Путіна задовольнила. В Україну «залізним потоком» пішла з Росії зброя і військова техніка для сепаратистів, а потім перетнули кордон і російські професійні військові. І як би не називалися сьогодні події на сході України, насправді це  російсько-українська війна, дев’ята за триста п’ятдесят років «братерських» стосунків, «общей истории, общности языка и веры». А головний московський піп і досі молиться «о мире на Украине, о мире в отношениях между братьями, живущими сегодня как на Украине, так и в Российской Федерации» і «о Русском мире, о великой русской цивилизации, вышедшей из Киевской купели Крещения», котра, так і не дійшла  до Москви. Російська держава, з’явившись із лона Золотої орди, залишилася варварською, азійською, з претензією на те, що їй не належить. Зокрема руську традицію, яка, до речі, ніколи не позиціонувала себе як окрема цивілізація і не протиставляла «православие и нравственные ценности православия» решті світу, в тому числі Європі.
Фарисейство Кирила очевидне, як і фактологічна фальш пропагованої ним парадигми. По суті, московський патріарх,  стверджуючи у листі до Вселенського патріарха Варфоломія, ніби в Україні відбувається громадянська і релігійна війна, благословив російську агресію і підключився до масової пропаганди проти України. Тим самим порушивши щонайменше три Божі заповіді: «Не вбивай», «Не свідчи неправдиво»,  «Не жадай дому ближнього твого».
А щодо «Русского мира», то найперше нагадаємо, що слово «Русь» з’явилося задовго до того, як у залісських болотах було забито першу палю в частокіл острогу, названого по імені річки Москва або Моксель, що протікала поруч. Тож воно жодного відношення не має до «мира московского», що перебрав на себе назву «русский»: коли Русь із центром у Києві вже мала свою державність, православну релігію, писемність і літературу, розвинене хліборобство, на території майбутньої Московії ще полювали на білку і збирали гриби та морошку безграмотні, розрізнені угро-фінські племена. Сформована на ординських уламках Московська держава успадкувала від Орди жадібність, підступність, жорстокість, хитрість – усе те, що ми сьогодні називаємо азіатчиною, не ототожнюючи, звичайно,  з такими поняттями сьогоднішню і тим більше всю Азію. Ці риси успадковані  Московською державою при народженні  з рядового татаро-монгольського улуса, збереглися після того, як Петро Перший прорубав вікно в Європу (нормальні люди ходять через двері), не змінилися й дотепер.
Науковий співробітник музею історії Києва Віталій
Нахманович у «Листі» до майбутнього гіпотетичного президента Російської Федерації написав: «П’ятсот років тому у вашій країні перемогли нащадки Орди. Але ж у Росії існувала й інша традиція, пов’язана з давніми республіками Новгорода та Пскова. Повернення до неї – це ваш шанс. Не змарнуйте його». Та не було в Росії такої традиції. Новгородська республіка існувала задовго  до того, як з’явилася Московія, перейменована Петром на Росію, і ніколи не входила до неї. Завойований за Івана Третього, який практично знищив майже все чоловіче населення і поклав початок денаціоналізації корінних слов’ян,  Господин Великий Новгород припинив своє існування. Так само Москва ліквідувала й демократичну Псковську республіку, котра проіснувала до початку ХVІ століття. Сподіватися, що  Росія повернеться до їхньої традиції, щонайменше наївно.
Що таке «Русский мир», ми бачимо сьогодні на сході України. Це дикунство, розбій, жадібність,  жорстокість, нехтування міжнародними законами і міжнародними та двосторонніми договорами, введення в абсолют права сили. Це – простір, де один народ тупо підносять до небес, а всі інші асимілюють або тримають у передпокої. І все це заради відновлення статус-кво Російської імперії в образі новітнього СРСР. Росії для цього необхідна Україна з її економічним потенціалом та слов’янським, головним чином православним населенням. Але українці вже не будуть малоросами. Російська агресія на Донбасі стане, якщо вже не стала,  новим Ватерлоо для маячної ідеї московської влади та патріарха Кирила з усією його «кирилицею». «Русский мир» завалився на наших очах, як двадцять з лишком років почив у Бозі Радянський Союз.
Чи не пора вже патріарху Московському молитися  про прощення за все те зло, що цей «Русский мир», в які б фантики у різні часи він не був загорнутий, заподіяв Україні і всім народам, котрі так чи інакше постраждали від нього, а  то й страждають до сьогодні?

Броніслав КУМАНСЬКИЙ