З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Рижий

Микола того дня на роботу йшов, не надто кваплячись: по-перше, вирушив зарано, по-друге настрій мав кепський (знаєте, трапляються такі дні, коли або все дратує, або нічого не тішить).

Під ногами шурхотіло пожовкле листя, десь каркали ворони – і все це зливалося в якусь суцільну сіру картину буденності, що не віщує нічого доброго.
Раптом листя майже під ногою хлопця неприродно заворушилося, потім обтрусилося і нявкнуло…  Микола ледь не впав. Ні, не від страху, просто руде лохмате диво  винирнуло з-під купки листя в ту мить, коли той от-от мав ступити туди ногою. Словом, ледь утримав рівновагу.

– Хочеш, ходімо до мене в офіс, молоком почастую, – майже на автоматі запропонував Микола незнайомцю. Той ще раз нявкнув, не то від здивування, не то – від задоволення і поплівся поруч. Усю дорогу мовчали. І хлопець мало не забув про котеня, однак те не дало залишити себе за дверима офісу, прудко прошмигнувши всередину. Не довго думаючи, заскочило на підвіконня і, солодко потягнувшись, скрутилося клубочком та відразу заснуло. Микола ж згадавши, що обіцяного молока в нього немає, тихенько причинив двері й поспішив по гостинці для котика.
Увесь день гість спав на підвіконні за винятком того часу, коли пив молоко з блюдця. Ввечері, коли Микола йшов додому, малий вирушив з офісу з ним разом, а потім десь зник.

Наступного ранку історія повторилася, за винятком того, що хлопець ледь не забув про котеня, але те під вечір звалилося з підвіконня і сердито нявкнуло, мовляв, що ж ти за господар – не створив для гостя жодних зручностей, ну, чи щось на зразок такого…

Миколі раптом так шкода стало бездомного приблуду, що він йому запропонував:

– А хочеш, покажу, де я живу?

Котик недовірливо звів очі догори і ствердно (як здалося Миколі) нявкнув, мовляв, ну, звісно ж, хочу.

З тих пір ось уже два роки поспіль вони разом Микола і Рижий (так його тепер звати). За цей час у господаря зникли депресії й поганий настрій, а його друг виріс, освоївся й почувається у квартирі повноцінним членом родини. Його обожнюють Миколині батьки (фотографують частіше, ніж сина), поважають друзі.

Рижий виявився дуже розумним і слухняним котом. Знає, коли господар повертається з роботи і завжди чекає того в передпокої, але якщо раптом Микола повертається несподівано пізно, Рижий ображається й забивається в найвіддаленіший кут помешкання, демонструючи власну образу. Але ненадовго: хвилин 15 – і він уже біля миски з їжею. У кота є власний пуфик: лише об нього він точить свої кігті – інші меблі не чіпає. Але якщо хтось раптом зазіхне на його територію й покладе на пуфик свої речі, Рижий зробить усе для того, аби їх скинути й відтягти зубами подалі. Якщо ж хтось додумається всістися туди, то кіт буде скакати на руки, з рук – на плечі, з плечей – на голову, з голови – аж доки «нахаба» не пересяде на інше місце.

У туалеті Рижий, як і всі чемні особи, поводиться достойно: зробив свої справи й кличе господаря, мовляв, злий, будь ласка, водичку за мною. Вони обоє з Миколою цінують і підтримують порядок у господі.

Словом, їм так добре разом, що страшно навіть подумати, як то буде, коли хлопець надумає дівчину додому привести. Як до неї поставиться Рижий? Адже їхня з Миколою територія – виключно їхня: там свої правила і кожен має їх дотримуватися.

Лариса ЛІЩЕНКО