З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Господін Путін сердиться

У пресі й на телеекранах триває обговорення послання президента Всія Русі Володимира Путіна Федеральним зборам Російської Федерації. Обговорювати й справді є що – і з іронією, і з обуренням, і зі здивуванням.

Останнє стосується впевненості російського президента, що світ і справді поведеться на те, що він  говорить, і страшенно злякається. Що ж до іронії, то я не зміг без глуму сприйняти такий пасаж із його послання: «Политика сдерживания придумана не вчера. Она проводится в отношении нашей страны многие-многие годы – всегда, можно сказать, десятилетиями, если не столетиями. Словом, всякий раз, когда кто-то считает, что Россия стала слишком сильной, самостоятельной, эти инструменты включаются немедленно». У такий спосіб Володимир Володимирович поскаржився  співвітчизниками на весь Божий світ, який не дає «матушкє» дихати, тримає її за руки і ноги. Наскільки у нього виходить і взагалі, наскільки це відповідає дійсності, проаналізуємо на фактах, спираючись на хронологію подій в  історії Московії-Росії-Радянського Союзу-Російської Федерації  протягом усього часу існування цього державного утворення.

Не буду перелічувати війни і воєнні конфлікти, пов’язані з Росією, з яких лише кілька, за термінологією істориків, можуть із застереженнями вважатися для неї справедливими – головним чином Вітчизняна 1812-го і Велика Вітчизняна 1941-1945 років. Протягом двох століть – вісімнадцятого і дев’ятнадцятого – Росія провела у війнах 128 років, і тільки 72  були мирними. З 128 років тільки п’ять припадають на оборонні, вся решта – це загарбницькі походи. Їхня мета полягала у приєднанні чужих територій. Росія поставила перед собою завдання: на Північному Заході  відвоювати у Швеції балтійське узбережжя, на Заході захопити у Речі Посполитої Білорусь і Україну, а потім і саму Польщу, на Півдні розширити кордони до Чорного моря і роз’єднати Туреччину, на Південному Сході перетворити Каспійське море у внутрішнє море імперії і захопити Кавказ, в Азії розширити кордони в Середній Азії, на Далекому Сході – просунутися до побережжя Тихого океану. 

Більшовицька Росія, а потім і СРСР, який росіяни не без підстав вважають існуванням імперії в нових умовах, з успіхом перейняли стратегію на російський експансіонізм. Вторгнення московського  війська в Україну, Білорусію, на Кавказ, у Середню Азію в роки громадянської війни, де на той час утворилися незалежні держави, втягнення завойованих територій у Союз, війни з Польщею, радянсько-фінляндська війна, «мирне» захоплення країн Балтії. Після Другої світової війни –  бойові дії в Китаї (спочатку на боці Чан Кай-Ші, потім проти нього), в Кореї, В’єтнамі, в Угорщині 1956 року, в Алжирі (1962-1964 р.р.),  в Єгипті,  Йемені, Сирії, Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Камбоджі, Бангладеш, Лаосі, Лівані, Афганістані (все це протягом 1967-1989 років).

Нарешті – Російська Федерація: дві чеченські війни (схоже, починається третя), захоплення Абхазії і Південної Осетії,  агресія в Україну, гібридна війна.

І все це – під гаслами «взяття під крило царя православного», «собіранія руських земель», «захисту революційних завоювань», «інтернаціональної допомоги» і тому подібне, під якими від  XV по ХХ століття Росія збільшила свою територію у 57 разів. Десятки підкорених нею народів за цей час були зрусифіковані, десятки взагалі щезли з етнічної мапи планети. Тож обурення президента Путіна з приводу «сдерживания России» не витримує критики. Воно нагадує скаргу людожера на те, що йому не дають їсти людей.

Мало, Володимире Володимировичу, «сдерживали»  ваших попередників, мало стримують і вас сьогодні, світ усе ще сподівається на здоровий глузд. Але ж це ваш співвітчизник написав: «Умом Россию не понять». До речі, він теж був не від того, щоб щось там «прирастить», зокрема Німеччину та Італію, Константинополь і землі від Нілу до Єфрату. Він радив Олександру Другому: «никакого российского миротворчества в Европе, ни малейшего смягчения международных антагонизмов». Це був таємний радник Федір Тютчев. Між іншим, непоганий поет.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ