19лютого2018

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Родина Рубанів із Новгородківського району: півстоліття – разом

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Родина Рубанів із Новгородківського району: півстоліття – разом

Про золотий ювілей його старшої сестри Валентини Рубан, дізнався від вчителя фізичної культури Катеринівської школи Кіровоградського району Володимира Дубаса – давнього знайомого.

– Є інформаційний привід для того? – цікавлюся. 

– Аякже! З чоловіком Володимиром Гнатовичем Рубаном вони стали на весільний рушник 31 грудня 1967 року. Отже, вони разом – уже півстоліття! Ювілейна золота дата в житті двох люблячих сердець, – ледь не віршами заговорив у відповідь мій давній знайомий.

Так я дізнався й про батьків Дубасів – матір, Тетяну Трохимівну, звичайну колгоспницю з Тарасівки Новгородківського району, яка передала дочці любов до української народної пісні, вміння вишивати, готувати смачненьке, вести активний спосіб життя, та батька, Василя Омеляновича, який викладав математику у Тарасівській школі після закінчення у 1937 році Кіровоградського педагогічного технікуму. Він – ветеран Другої світової війни. Брав участь у Корсунь-Шевченківській  воєнній операції в 1944 році. Був пораненим. Після демобілізації продовжував навчати школяриків азам математичної науки.  

Від свого батька  дочка взяла розсудливість та умінння спілкуватися з людьми.  А вже з нашої   розмови про те, щой родина, в якій зростали діти, була музичною. Незабутня ненька гарно співала,а батько  теж мав гарний голос та грав на балалайці. Брат Володя змалечку грав на гармошці, а згодом – у  духовому оркестрі під час навчання в Тарасівській  школі.

З дитинства мріяла дівчина про роботу в сільському господарстві. Після отримання диплома зоотехніка в Олександрійському зооветеринарному технікумі  повернулася в рідне село. Стала працювати з спеціальністю.

26175975 567157660286147 2089647798 nА невдовзі до Тарасівки на роботу приїхав за направленням випускник Херсонського сільськогосподарського інституту Володя Рубан – родом із Дівочого Поля Олександрійського району. Як і вона – зотехнік. Познайомилися на робочому місці. Спільна справа зблизила молодих людей. Вони покохали один одного і вже незабаром  уклали в Тарасівці шлюб… тривалістю у півстоліття.

– Так швидко час летить, – із сумом в голосі каже Валентина Василівна. – У нашій сім’ї було пятеро дітей.  Уже давно немає на світі  мого найстаршого брата Анатолія, сестричок Люди та Алли. Залишилися ми з Володею – моїм молодшим братом. Немає і батьків  незабутніх наших, але щороку відвідуємо їхні могилки в Тарасівці, щоб вклонитися тим, хто дав нам життя – найріднішим на світі людям.    

Уже давно на пенсії Валентина та Володимир Рубани. Тривалий час працювали разом за спецівальністю у тваринницькій галузі в тодішньому колгоспі  імені Шевченка – відгодівельному комплексі з великої рогатої худоби (зараз –ТОВ «Прогрес» на чолі із генеральним директором, депутатом Кіровоградської обласної ради Миколою Дмитровичем Монашеком).    

Володимир Гнатович – добре знаний у Новгородківському районі як шахіст. Неодноразово брав участь в обласних змаганнях з цього виду спорту.  Має грамоти та інші відзнаки за перемоги.

Ведуть Рубани і домашнє господарство.  Бо як без нього у селі? 

Народили і виростили трьох дочок: Ольгу, Тетяну та Зою. Мають онуків: Сергія, Юлю, Дениса та Ладу, яка ще навчається в школі,  правнуків – Артема та Дарину.

– Валентино Василівно, а ось Володя  Дубас, ваш брат, каже, що ви жодного разу з чоловіком не сварилися, – доскіпуюся у розмові до «золотої» ювілярки.

– Так не буває, – чую відповідь. – Усього було на нашому життєвому віку.  Однак ми  поважали і любили одне одного. Поступалися своїми принципами та незгодами. І зараз наші почуття не затьмарилися за прожитими роками. Зберегли вірність на лебедину чимось схожу. Вважаю, що головне – треба бути щасливими людьми, а щастя це слід вибудовувати власними руками. Тому ми – щасливі люди. Боє діти, онуки, правнуки. І так хочеться, щоби вони частіше  приїздили в гості. А ще дуже хочу, щоб наша велика й дружна  родина зібралася за новорічно-різдвяним столом у день нашого  «золотого» весілля. Усім  землякам своїм зичу веселих свят у прийдешньому році, злагоди, достатку, оптимізму та гарного настрою разом із здоров’ям, яке купити не можна…

Анатолій Саржевський

BOTTOM 1