З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

«Останній сталініст» (8)

(Продовження)

Звичайно, статеве життя – річ добровільна, Пантелійович не сприймає насилля в цій справі, сам готовий гвалтівникам голову відкрутити, але ж розуміння має бути й з іншого боку. Зокрема, того, що стрес найбільше «боїться» сексу, що «ніжні дотики вашої половини діють як заспокійливе й знімають напругу не тільки м’язів, а й думок», що інтимна близькість – то найкраща профілактика хвороб, бо стимулює лімфосистему, завдяки чому з організму виводяться надлишкові продукти обміну речовин. І так далі, і тому подібне. 

– Секс особливо корисний за нашої дурної системи, – казав Анатолій Анатолійович, маючи на увазі роботу, – коли ти в постійній напрузі, коли твій тиск зашкалює, коли серце корчиться від болю.
Ось про що повинні пам’ятати жінки! Пантелійович намагався якось переконати дружину й в інших твердженнях свого колишнього шефа, видаючи їх, звичайно ж, за свої.
– Ви, педагоги, думаєте, що головне – вчитися відмінно, й успіхи в житті гарантовані… Примітивно думаєте. Не це головне! Треба вміти використовувати закладені в тобі природою сексуальні можливості. Від успіхів у цій сфері залежать успіхи у всьому. Візьми Наполеона…
– Та знаю, що в його кабінеті стояло ліжко, на якому він приймав поважних відвідувачок!
– Я не про це. Я про те, що на період його найвищої статевої активності припадають найбільші його перемоги. І пояснення тут просте: сексуальна енергія перетворюється в іншу форму енергії…
– Називається це сублімацією.
– О! – округли очі Пантелійович. – Бачу, ти начитана, якби ж іще й на практиці застосовувала свої знання, хоча вже пізно це тобі радити… Так от. Спрямована в творче русло, та енергія, та сила робить неймовірні речі. Доведено, що люди з розвиненим сексуальним началом, котрі навчилися мистецтву сублімації, найбільш успішні люди…
– І не соромно тобі?! – перебила його Ольга Никанорівна. – Ти думаєш, про що ти зараз говориш? Ти що – сексуально стурбований? У тебе з жінками проблеми? Якби оце почули сторонні люди, сказали б, що дід з глузду з’їхав.
– О, ні! – Пантелійович не хотів зупинятися. Те, що досі було лише в думках, він мав виказати, виплеснути назовні. Так сталося, що слухачем судилося бути дружині, але хай уже вибачає, хай терпить, якщо сама в тому нічого не петрає. – Ти можеш казати щозавгодно, але фактів не спростуєш. Наприклад того, що чоловіки, котрі залишили в історії найпомітніший слід, у більшості своїй зобов’язані своїми досягненнями успіхам у жінок.
– Не збираюся цього спростовувати! – підхопила Ольга Никанорівна. – Без жінок ви, чоловіки, – ніщо. Ви занепадаєте духом, не голитеся й не миєтеся, ходите як бомжі – пом’яті й брудні, від вас тхне козлятиною.
– Я від тебе іншого й не чекав. Ти все опошлюєш і спрощуєш, а ще ж жінка! Як тобі не соромно?!
– Не треба мене соромити, я реалістка.
– Воно й видно… Так от, справжні жінки пробуджують у чоловіків сексуальні бажання – запам’ятай це! – а ті відкривають шлях до самовдосконалення, розвитку творчих здібностей, які є в кожного від народження.
Ольга Никанорівна несподівано для Пантелійовича залилася сміхом.
– Ой, тримайте мене, бо впаду! Як смішно це слухати... А втім, я знаю, чому ти про це говориш. Ти виправдовуєш себе й свою поведінку. Ти хочеш сказати, що ти мусиш спати з жінками, бо це потрібно для твого дорогоцінного здоров’я, для благополуччя нашої родини? Ой, не сміши! Я, може, й справді на цьому не розуміюся, але скажу, що ти помиляєшся, бо не від сексу – до речі, яке бридке слово, мені навіть соромно його оце повторювати – в людини виростають крила, а від кохання. Згадай, коли ти вперше закохався – хіба ти думав тоді про ТЕ? Та ти ж, мабуть, її вважав неземним створінням, яке тобі хотілося взяти на руки й нести, нести… Чи, може, було не так? Ах, я забула, з ким оце розмовляю. Ти у нас не такий, як усі, ти у нас винятковий… Ти щойно згадував Наполеона, але тільки такого, який потрібен тобі. А він здобував перемогу за перемогою, коли був із Жозефіною, коли кохав її по-справжньому. Кинув – і його зірка почала згасати. А ти все зводиш до сексу. Тож, любий мій чоловіче, не філософствуй на цю тему, філософ із тебе нікудишній.
Пантелійович почухав потилицю, й було від чого – Ольга Никанорівна своїм примітивізмом руйнувала його струнку теорію залежності успіху людини від її сексуальності, а з цим він ні за що не хотів погоджуватися, бо ось уже багато років переконаний в її непохитності. Як мовиться, на власній шкурі перевірив і випробував. Із простого сільського хлопця, котрий ріс лише з матір’ю і бабою, піднявся до рівня керівника обласної структури, має нагороди й пристойну пенсію, одне слово, шанована в області людина. І досяг усього цього не в останню чергу завдяки своїй неординарній потенції. Вона не тільки спонукала його бігати за кожною спідницею, а й заряджала неабиякою енергією, піднімала з дивана, коли після смачного обіду можна було полежати якусь годину, будила рано-вранці, змушувала мислити, знаходити варіанти вирішення того чи іншого питання.
Утім Пантелійович був вдячний дружині за те, що несподівано підтримала розмову й особливо не акцентувала увагу на його небайдужості до жіночої статі, але й зупиняти таку незвичну для них дискусію на півслові не хотів.
– Можеш що завгодно казати, але ти дай відповідь мені на таке запитання: чому серед вас, жінок, мало геніальних? – продовжив так само запально, як і досі.
– Цікаво, цікаво, ану продовжуй! – Ольга Никанорівна навіть перестала чистити картоплю для борщу. – У когось вичитав чи сам вигадав?
– Не вичитав і не вигадав, це загальновідомий факт: всі відкриття, якими сьогодні користується людство, зробили чоловіки, котрі оволоділи мистецтвом перетворення…
– Тьху! – сплюнула Ольга Никанорівна й знову взялася за роботу. – Ти таки з’їхав з глузду. Коли підеш ремонтувати зуби, заглянь і до психіатра чи до того… як його там… сексопатолога, хай встановить діагноз, щоб уже точно знати, від чого тебе лікувати. Я не хочу більше слухати ці твої дурні теревені, іди краще конспектуй свого Сталіна, може чомусь у нього навчишся. До речі, за жінками він не бігав, як бігаєш ти.
Пантелійович ледь устиг прикусити язика: Сталін і справді за жінками не бігав, бо бігали вони за ним. Як звихнуті. Дивилися на нього обожнюючими очима й закохувалися. Недаремно ж одного разу вождь поскаржився найблищому оточенню: «Вони не залишають мене в спокої, крутяться навколо мене, як бджолиний рій… Всі хочуть лягти зі мною в ліжко». «Всі» – це балерини, співачки, актриси, передовички виробництва. Розповідають, що нібито найбільше пощастило співачці, прозваній поінформованими людьми Цар-бабою. Проте запитав:
– Звідки це ти взяла?
– Нізвідки. Хіба важко здогадатися, що не до жінок йому було?
– Ти так думаєш?
– А ти думаєш інакше? Тебе ж від телевізора не відірвеш, коли показують «Освобождение», то міг би вже давно це зрозуміти: на такій посаді було не до жінок.
Пантелійович не втримався, щоб не продемонструвати свою обізнаність. Але сказав тільки трішки, соту долю того, що вичитав останнім часом.
– Сталін стовідсотково підпадає під мою теорію. То тільки злі язики кажуть, що він був одружений на більшовизмі і революції, а жінки займали на його шкалі цінностей не високе місце…
– Він же був інвалідом – одна рука не працювала, лице побите віспою…
– Однак жінки від його погляду мліли. Досить було йому звести на них очі.
– Він що – гіпнозом володів? – Ольга Никанорівна знову не приховувала цікавості.
– О, бачу, нарешті ти починаєш прозрівати… Тільки не про гіпноз слід говорити, сьогодні це називається сексуальністю.
– Ну, він же не був красенем! – вигукнула дружина.
– Не був, це правда. Але ж, знову-таки, чому жінки до нього липли? Як ти гадаєш?
– Боялися! Репресії і все таке…
– Ні-і-і! Він їх збуджував.
– Хто, Сталін? Не сміши!
– Ти не віриш… Я дивуюся твоїй…
Пантелійович замовк, підбираючи точне слівце.
– Ну-ну, кажи вже! – Ольга Никанорівна ніби випрошувала образливе для неї слівце. – Обмеженості?
То було точне слово, та Пантелійовичу не хотілося зараз сваритися заради продовження цієї розмову – коли іще благовірна забажає його послухати? Отож своє просвітництво продовжив мирно й натхненно.
– Мені соромно, що про це маю розповідати жінці такого солідного віку, але змушений, щоб ти хоч на старості розумілася на цих простих речах. Тебе не збуджував жоден чоловік, і я в тім числі, але ж це не означає, що так реагують усі жінки, коли бачать перед собою чоловіка з яскраво вираженою сексуальністю. До речі, вашого брата природа обдарувала нею значно щедріше, ніж нас, і нічого дивного в цьому немає…
– Ну, звичайно, тобі подобаються розбещені жінки.
– Не про мене мова! Сексуальність потрібна людству, без неї воно просто вимре, зникне назавжди, як мамонти. Уяви, якщо всі чоловіки й жінки будуть буйдужими одне до одного – де ж візьмуться діти? Ти ж сама дивуєшся, як мало їх сьогодні народжується.
– Але ж не жінки в цьому винні!
– Частково згоден з тобою – притупляється в нинішніх мужиків здатність помічати в жінках щось особливе. Не випадково ж ті оголюються далі нікуди, показують пупи і спини, груди, аби тільки хтось звернув увагу.
– То така мода. Колись минеться.
– Можливо. Тільки я думаю, що то все-таки втручається природа – стимулює продовження роду.
– Вигадаєш таке! Втручається природа, стимулює… Справжні чоловіки не потребують ніяких стимулів.
– Правильно, вони самі є стимулом.
– Тільки не приписуй до них свого Сталіна. Тепер уже всі знають, що на портретах він виглядав великим і мужнім, а насправді був нижче середнього зросту, коли стояв на мавзолеї, йому навіть стільчик підставляли, аби був урівень з іншими.
– І в той же час він був надзвичайно сексуальним, завдяки чому й став державним діячем світового рівня, з ним рахувалися Європа й Америка, поважали його.
– Ти знову за своє? Ну, при чому тут його сексуальність? Мав дружину…
– І не одну.
– А хто ще був у нього? Ту звали, здається, Алілуєвою?
– Так, Надюша Алілуєва. До речі, дехто пише, що вона була його дочкою.
– Ти що – це правда?
– Це тільки пишуть. Особисто я не вірю. Ворогів у нього не бракувало ні тоді, ні зараз, вони й наплодили нісенітниць про його стосунки з жінками. Навіть звинувачують у тому, що під час висилки в Туруханський край жив з чотирнадцятилітньою – документ якийсь знайшли, здається, донос жандарма… І дочка Світлана постаралася на батька вилити відро помий. Кажуть, так вона відплатила за всіх жінок, над якими він нібито познущався… Звичайно, про мертвого можна все говорити, мертвий уже не відповість.
– То скільки ж у нього було дружин?
– Офіційно дві.
– А неофіційно?
– Як у справжнього чоловіка.
– Ти хочеш сказати – багато?
– А ти сама подумай, чому б йому не відповідати взаємністю жінкам, яким подобався. Це з одного боку, а з іншого, таку величезну країну двічі з руїн підняв! Яку енергію потрібно було мати! І жінки її відчували й боготворили його...
– Та ну тебе! – Ольга Никанорівна підхопилася з місця. – Ти плутаєш елементарну працездатність із розпустою. Я не хочу тебе більше слухати, іди вже й не відволікай мене, а то борщ зварю не на обід, а на вечір.
Вона навіть двері за ним зачинила.

Валерій М'ятович
Далі буде