21вересня2018

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ На Кінбурн слідами козаків і чумаків: подорож кропивничан

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

На Кінбурн слідами козаків і чумаків: подорож кропивничан

2018 08 17 11 18 25 115

Побувати на Кінбурнському півострові туристам серединної України не так уже й легко, як здається на перший погляд. І не лише тому, що вирушали в ніч, що передувала сонячному затемненню.

Там, де закінчується Кіровоградська область, аж до приморської полоси, починається суцільне бездоріжжя. Точніше, колишнє шосе. Тому уявити кількох столітньої давнини пересування в названому регіоні – кінне козаків або волами чумаків! –доволі легко, мандруючи навіть мікроавтобусом іноземної марки. Хтось ніби спеціально відгородив наш Південь від решти України. Між тим, ця земля (там, де Дніпро й Південний Буг впадають у Чорне море) протягом останніх століть рясно полита потом і кров’ю українського люду. Але, на жаль, ще зовсім малознана сучасниками.

Поки їхали, мудрували над кількома варіантами походження назви Кінбурн. Оскільки назву турецької фортеці «Кіл-Бурун», заснованої за різними даними в ХУ-ХУІІ століттях, свого часу наші співвітчизники сприймали на слух, то одні переклали як «тонка волосина», а інші – «гострий ніс», "гострий, вузький мис, коса". Власне, турецьке укріплення навпроти іншої турецької фортеці Очаків, що мало не тільки зупиняти запорожців на чайках, але й взагалі контролювати судноплавство між Дніпро-Бузьким лиманом і Чорним морем, не збереглося. Лише зараз за допомогою космічної зйомки вчені визначили точне місцезнаходження історичного Кінбурна, його контури овальної форми. Село Покровське Очаківського району Миколаївської області можна розглядати як орієнтир місцевості, де знаходилася сама фортеця з кількома бастіонами з артилерією. Кам’яні стіни довжиною сто метрів фактично перетинали косу. В їх межах розміщувалися близько восьмидесяти будинків з мечеттю. Військова залога з родинами налічувала до семисот чоловік. Крім того, тут знаходився один з центрів работоргівлі. Враховуючи першу й другу обставини, у 1669, 1688 і 1692 роках фортецю кілька разів штурмували запорозькі козаки. Згодом, після того, як Нова Січ, фактично стала союзником Російської імперії, Кінбурн кілька разів переходив з рук-в-руки то до росіян, то до турків. Остаточно останні перестали тут панувати в жовтні 1787 року, коли війська колишнього усмирителя бунту Омеляна Пугачова (до речі, кажуть, що до того, як стати «Петром ІІІ», служив рядовим у фортеці Святої Єлисавети) й майбутнього поработителя Польщі Олександра Суворова за активної участі українських козаків Чорноморської флотилії розбили турецьке військо. Через два роки бої поблизу Кінбурна продовжилися, але знову гору взяли чорноморські та бузькі козаки, і вже 1790 року Кінбурнська сторона з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська, створивши тут центр Кінбурнської козацької паланки.

Остаточно фортеця, як військовий об’єкт, перестала існувати після ганебної для Росії Кримської війни,  у 1855 році. Її кам’яну основу розібрали, а жити тут лишилися переважно рибалки. В ХХ столітті територія півострова й його крайньої частини Кінбурської коси (близько сорока кілометрів довжиною й десяти шириною в найширшій частині, й кілька метрів - у найвужчій) ввійшла до складу Чорноморського біосферного заповідника, а з 2009 року тут з’явився ще й  Національний природний парк Білобережжя Святослава.Кажуть, що найкоротший шлях на кінчик Кінбунської коси - з Очакова катером. Але туристична агенція «Terra nova» підготувала для кропивничан більш екстремальний. Від Голої Пристані – через Геройське! До останнього топоніма можна ставитися двояко. З одного боку він уже не нагадує колишньої козацької назви, пов’язаної з Прогноївською паланкою. А з іншого, залишивши в цьому селі дванадцятимістного «Мерседеса» (далі такі не ходять!), ми з кожною годиною почувалися все більшими героями. Можливо допомогли попередні відвідини руїн тутешнього православного храму, створеного в ХІХ столітті чудовим зодчим на замовлення нащадка легендарного роду Капуст (пригадайте, Лаврін Капуста очолював спецслужбу Богдана Хмельницького!), храм, який тут називають козацьким або церквою праведного Петра Калнишевського (останнього кошового отамана Запорізької Січі, котрий більш ніж чверть століття перебував у російському ув’язнення на Соловках). Як видно з нашої світлини, церкву якраз саме почали відновлювати з бані, хоча довкола панують будяки й чортополохи.

2 2018 08 13 21 36 22 629

Отож, далі була цілоденна піша мандрівка посеред незліченої кількості солоних і прісних озер і озерець, частину з яких доводилося долати по коліна в воді. Тобто на часі було згадувати чумацький промисел. І ми, долаючи піщані перепони й неймовірну спеку безхмарного дня, побачили різноманітні за кольором, обрисами й величиною водойми. На деяких саме йшов сучасний видобуток солі. Не вдаючись у технологію цього віковічного промислу, зауважимо що з червонястої, сіль набуває білого кольору й складується (за аналогією з солом’яним степом) у своєрідні скирти. Зауважимо, що соляні промисли тут ще з ХVІІ століття, коли Кінбурнську косу контролювали запорозькi козаки впродовж 1735–1769 років (Прогноївська паланка). Цікаво, що нащадки запорожців, які мешкають нині в селах Покровка, Василівка, Покровське, й нині добувають тут сіль.

3 2018 08 13 20 58 57 716

У середині мандрівки того дня, як дарунок розпеченого краю, була мілководна, але тепла, лагідна й надзвичайно прозора Ягорлицька затока. А потім знову мандрівка поміж все новими й новими озерами, в деяких з яких бачили білих чапель, журавлів, крячків, куликів, качок... А ще вкарбувалися в пам’ять всепоглинаючі нескінченні піщані дороги. Саме ними добиралися на вже «місцевому» транспорті (гібридах радянських і сучасних закордонних авто) до Покровки.

CIMG4535

Наступного дня засмагали на одному з кращих пляжів Чорномор’я. Коли мати на увазі чистоту дрібного білого кварцового піску, прозорість блакитно-зеленої води, тишу, яку порушують тільки поодинокі крики чайок, неймовірний аромат настояного на степових травах і запахах соснових та дубових лісів півострова, що з одного боку омивається солоними водами моря, а з іншого - прісними Дніпра. А вечором, тої пори, коли неймовірно зоряне небо з Чумацьким шляхом на ньому, ніби насувається на косу, спостерігали не тільки обіцяний астрономами на цей час зорепад над морем. Але й неймовірне явище природи. Диво, коли море починає світитися! Втім, тільки тоді, коли ти торкаєшся його, входиш до нього. А якщо бризнеш тією водою, здається, що вона розсипається на міріади круглих діамантів. 

2018 08 17 11 17 32 138

А ще мандрівка запам’яталася цікавими людьми, котрі складали туристичну групу. Виявилося, що серед вчителів, лікарів, журналістів були люди з неповторними біографіями. Одна за одною лилися розповіді про участь у боях проти російського агресора на Сході України. Про особливості волонтерської діяльності. Про порятунок поранених земляків. Асоціативно спливало на думці, що Кінбурн, котрий усе це також неодмінно слухав, пам’ятає, як чверть тисячоліття тому, українці, на жаль, теж мали своїх «сепарів», позбавлених єдності з материнською пуповиною. І причиною тому було імперське «розділяй і владарюй». Коли, в 1775 році, після ліквідації Катериною Другою Запорізької Січі, драматичної епопеї, котра починалася під земляними валами фортеці Святої Єлисавети, частина запорожців змушена була податися за Дунай під турецьке крило, а решта продовжувала служити царям північним. Саме тому у вирішальних битвах на Кінбурнській косі їм довелося проливати кров і воювати один з одним. Саме тому на землі Кінбурна  загинув перший кошовий отаман Чорноморського козацтва Сидір Білий. Щоправда, на його честь тут встановлено пам’ятний хрест. Такого було немало в українській історії. Сумно, але той пекельний хвіст тягнеться й до нашого часу. Ось і виходить, що порятунок України насамперед в єдності її синів.

CIMG4523
Власне ці майже три доби ввібрали в себе багато більше пригод і значно розширили коло знань допитливих. Ще в Голій Пристані при виході з автовокзалу побачили пам’ятник Суворову, поставлений, за словами екскурсовода, Януковичем. А неподалік карикатурні (нібито веселенькі) скульптурні зображення придуркуватих запорожців. Злі  язики (?- авт.) подейкують, що генералісімусів на Кінбургській косі наставили невідомо для чого чи не з пів десятка! Може саме з цього і починалася гібридна війна?

CIMG4495

Були й такі моменти, що нагадували рідний край. Ось, наприклад, коли Андрій Домаранський показував і розповідав про тутешній прекрасний і чи не найвищий у світі гіперболоїдного типу маяк Володимира Шухова. Адже саме такої конструкції ажурна сталева сітчаста водонапірна башта стоїть з 30-х років у  нашій Помічній.

Звісно, дотично до історії Кінбунської коси можна було б говорити й про оспіваного в «Іліаді» грека Ахілла. Адже місцеві мешканці пам’ятають, що ще в часи Другої світової німецькі археологи саме тут шукали його щит. Під час розкопок використовували наших військовополонених, які потім розстріляли. Або детальніше розповісти про те, як зупинявся тут київський князь Святослав, на словесному портреті котрого вперше зафіксовано козацькі вуса й оселедець. Нарешті, сказати щось і про Кінбурнський драгунський полк, котрий багато років стояв у Новогеоргіївську (зараз затоплена частина Світловодського району). І навіть про легендарні скарби Нестора Махна, що мав жінку з нашого Піщаного Броду, але заховав дорогоцінності саме тут.             

4 2018 08 13 21 00 58 586   

Додамо, що сама Кінбурнська коса — великий піщаний масив, що входить до складу Нижньодніпровської піщаної арени. Вона утворилася понад 2 000 років тому на місці древньої дельти Борисфена-Дніпра, де було дуже багато родючого мулу й у давні часи вкривалася густими лісами та лісостепами. Колись цю землю називали країною лісів або Гілеєю. Зараз частина півострова знаходиться в межах Миколаївської, а інша – Херсонської областей. Більш детально з географічним особливостями цього справді дивного й казкового краю можна ознайомитися з допомогою наукової книги кропивничанина Анатолія  Кривульченка «Кінбурн: ландшафти, сучасний стан та значення».

Федір Шепель,

фото автора