16грудня2018

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Валентина Кондратенко: І все болить мені на цій землі…

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Валентина Кондратенко: І все болить мені на цій землі…

1 2633212

29 вересня виповнилося 70 років від дня народження відомої на Кіровоградшині поетеси Валентини Кондратенко-Процун.

 

3 52712921

Гарні рядки написала свого часу про свою вірну подругу і колегу по перу Антоніна Корінь:  «Це – чудо жінка, в якої хобі – література, пісня, квітникарство, дизайн, родинний музей, що зливаються в межиріччя краси, праце і життєлюбства».  

А у передмові до її першої збірки поезії зі співучою назвою, «Цвіте запізнілий мій, терновий», виданої друком наприкінці 90-х років, уже інша наша землячка – поетеса Тамара Журба відзначає: «Її поезія болісна і стражденна. Загнана в глухий кут хаосом злиденного нашого життя, вона прагне будь – що струснути із себе липкий мотлох жебрацьких буднів. вирватись, піднятись над усім дріб’язковим і ницим, над жіночим безправ’ям і загальною сліпотою одуреного суспільства. Утекти в мелодію слова. Злетіти на щемних акордах поезії. І це їй вдається. Її вірші глибоко інтимні й водночас високопатріотичні., підносять над задушливою атмосферою нашого буття, наповнюють болем та неспокоєм за день прийдешній. І це талант. А талант – це загадка!» 

Біографія нашої землячки, родом із села Димине Маловисківського району починається з часу її народження у багатодітній селянській родині. У дворічному віці, втративши рідну неньку, вона виховувалася в бездітній родині Задвірних – колгоспника і вчительки української мови та літератури. 

Далі – навчання в Маловисківській СШ № 3, отримання вищої філологічної освіти в Кіровоградському педагогічному інституті імені О.С.Пушкіна. Викладала українську мову та літературу в профтехучилищі села Микільське Світловодського району, передаючи свою любов до поезії Олександра Олеся та Ліни Костенко майбутнім робітникам, поєднуючи педагогічну працю з високою Поезією. 

І зараз до пригадує в розмові свій перший творчий вечір у міському будинку культури в далекому 1993 році. У слушну годину приїжджала до Кіровограда за 160 кілометрів від домівки, бо ж так хотілося молодій поетесі, аби на засіданні обласного літературного об’єднання «Степ» з її керівником Віктором Погрібним послухали і її поетичні твори. І як добре, що разом із ним на Валиному творчому шляху трапився відомий київський письменник Володимир Яворівський, який благословив її перший рукопис на книгу «Цвіте запізнілий мій, терновий».  Потім світ побачили нові поетичні збірки Валентини Кондратенко, у яких переважає пейзажно-настроєва, патріотична та інтимна лірика.

Перша збірочка так і стала незабутньою. Читаю часом зболені поетичні рядки – і переймаюся любов’ю автора до України, до колискової на дитиною, її щиросердним болем за сплюндровану Чорнобилем рідну землю , захоплююся складним терновим шляхом автора з неповторними циганськими очима, рвучкою у ході та думка .

Про себе Валентина каже , що має душу «вулканно-вогненну. Я, як айсберг, для вас незбагненна». А вже в іншій поезії проголошує: «Моє життя подібне до кориди: тореадором виступаю я». І це правда. І все тому , що «душа не здріботіла»: 

2 542321Вона не заздрить і не злиться. 

Вона, як у степу криниця. 

Виходить чистою з біди – 

До неї серцем припади. 

У багатьох творах вона пише про село, його людей , про «синьоокий у степу Петрів батіг і розімлілу ріллю на землі, закоханих у весну солов’я, про наше непросте життя. 

Залишаючись у колі улюблених тем, мотивів та образів, поетеса розширює його емоційно-смислові кордони, віддзеркалюючи в художньому слові те нове, що відчуває останнім часом.

У багатьох поетичних творах Валентини Кондратенко-Процун натрапляємо й на афористичні рядки: «Безкрилий в небо не злетить», «Є вища мудрість у гірких плодах», «Хочеться злетіти в небо на схилі літ». «Самотній плач печалі-скрипки».  А які картини вимальовуються переді мною після прочитаного: Славна повногруда осінь в пелені з баштану кавуни несе.  Мова моєї колеги барвиста, пересипана народними порівняннями й художніми образами, а лірика – вишукана, елегантна, самобутня й багатогранна. 

Валентина Фоківна зустрічає своє 70- річчя у розповні творчих сил. Вона не тільки є відомою поетесою, а й співачкою, автором та виконавицею власних пісень, членом Національної спілки письменників України, авторкою кіровоградського літературно-мистецького клубу «Євшан», у складі якого виїздить на зустрічі зі своїми читачами у великі та малі села області. Є засновником вокального жіночого гурту «Дивосвіт», який її подруга й поетеса Антоніна Корінь назвала чи не єдиним в світі «приватно-народним», авторкою багатьох збірок поезій, керівник етнографічного гуртка «Берегиня», який працює в Піщанобрідському професійному аграрному ліцеї Добровеличківського району на Кіровоградщині.  Має дружну родину.

А ще бере за дороговказ свої рядки:.

І розради більшої немає 

Бачити крізь тьму і небеса, 

Як у замордованому краї 

Молода Вкраїни воскреса! 

З роси й води Вам, шановна Валентино Фоківно!  

Анатолій Саржевський, 

фото автора.