20листопада2018

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Україна остаточно порвала з московським володарюванням і отримала державну незалежність

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Україна остаточно порвала з московським володарюванням і отримала державну незалежність

144271

Як відомо, минулий четвер, 11 жовтня 2018 року, вже ввійшов у історію України як день, коли Україна остаточно порвала з московським володарюванням в Україні,  отримавши державну незалежність.

Нарешті Україна відірвалася від «Русского мира» і спрямувала ходу у бік світу цивілізованого, нарешті вирішила питання і з самостійною помісною церквою, котра має утворитися з отриманням Томосу.

Українська православна церква перебувала у залежності від Москви більше трьохсот років – від отримання останньою Синодального листа 1686 року, який надавав право патріарху московському висвячувати київського митрополита. Тоді за допомогою тиску з боку турецької влади і щедрих подарунків – 200 золотих і 120 соболиних шкурок царські дипломати домоглися від патріарха Діонісія згоди на передачу Київської митрополії під зверхність патріарха московського. За що сам Діонійсій через рік позбувся престолу, і православна Москва йому аж нічим не допомогла.

Тепер важливо, щоб, як зауважив один відомий політик, «наступні кроки по об'єднанню Церков, а вони необхідні для остаточного надання і отримання Томосу, були здійснені толерантно, мирно й відповідально всіма учасниками: церковними ієрархами, єпископатом і релігійними громадами; щоб особисті амбіції відійшли на другий план – заради країни, її єдності й цілісності». Додамо від себе: і так само важливо, щоб про це думав не один політик, а всі, котрі позиціонують себе як україноцентричні.Ключовий діяч у боротьбі за об’єднання Італії Камілло Кавур свого часу сказав: «Італію ми зробили – будемо створювати італійців». Українців створювати не треба, вони є – як нація, як народ. Але із сильно підірваним здоров’ям, про що потурбувалися колонізатори як зі Сходу, так і Заходу. Українською територією володіли Польща, Австро-Угорська, Російська імперії, і кожна залишила на менталітеті українців сліди своїх чобіт. Тепер – маємо те, що маємо. 

Ми – люди працьовиті, що засвідчують, зокрема, й господарі на  тому ж Заході, де тепер заробляють на прожиток українські остарбайтери. Але ми –погані підприємці. Здогадайтесь, скільки налічується етнічних українців серед десяти найбагатших людей країни? Аж два. Почуття господаря з українців витравлювали настільки, що тільки окремі з них змогли пробитися у великий бізнес, як то Терещенки, Ханенки, Семеренки. Підприємливість не стала нашою національною рисою.

Ми – гарні державники. Коли служимо в чужих канцеляріях (той же Олександр Безбородько з Глухова, канцлер уряду Катерини Другої, чи Володимир Щербицький із Верхньодніпровська за радянських часів). А от послужити «не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені» рідній Україні нам якось не вдається. Ми – люди товариські, але ніяк не можемо триматися купи, все ділимо ту кляту булаву, яка на три не ділиться. 

Ми – народ, котрий дав світові стільки видатних учених, митців, як рідко який інший. Не тільки дав, а й віддав. Тим, хто їх присвоїв, називає тепер своїми. А нам і байдуже: «Нехай так і буде. Так сміються ж України стороннії люди». 

Ми – щедрі і настільки добрі, що  ні за цапову душу віддали сусідам ще й золотий запас, алмазний і валютний фонд СРСР, Чорноморський флот та ще багато чого.Маємо самі собі зізнатися, що ще й досі не подолали до кінця постколоніальний синдром. Але головні плями рабства змили. І вичавимо із себе раба остаточно. Це – головне. Тепер нам належить, виходячи із власної історії, спираючись на кращі національні риси, традиції і культуру та досягнення європейської цивілізації створювати модерний український народ.

«І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України…»  

З Богом! Слава Україні!

Броніслав КУМАНСЬКИЙ