СУСПІЛЬСТВО

Вічні сади Семіраміди в місті Кропивницькому (ФОТО)

Тема ця, як не прикро, піднімається в місцевих ЗМІ з року в рік.

І не тільки тому, що серед наших журналістів так багато прихильників історії Ассирії десятитисячолітньої давнини. А й тому, що прямо на очах сучасників у доволі цікавий спосіб гине світ зодчества старого міста на Інгулі.

Зі шкільної парти пам’ятаємо про одне з «семи чудес світу» – «висячі сади Семіраміди». Зараз у мережі Інтернет можна легко знайти доволі мальовничі реконструкції того легендарного творіння цариці  Ассирії Семіраміди або Шаммурамат, як її ще називають.

Мовляв, було колись… Якби ж то. Кожної весни спостерігаю, як молоденькі, - а то й не дуже, - клени, берізки, берестки, дубки та дикий виноград продовжують успішно проростати на старих будівлях Кропивницького. Зверніть увагу: на старих. Тобто недавня практика перетворення природи Іваном Мічуріним тут ні до чого. А ось червоняво-цегельні споруди, котрим більше століття, їхні балкони, дахи та інші прибудови щороку навесні починають нагадувати те саме диво від Семіраміди…

На перший погляд, це навіть гарно, коли на балконі будівлі-пустки по Дворцовій, де колись збирали людей театр «Казка», а згодом - кінотеатр імені Дзержинського, прижилася берізка. Деревце, якому вже не один рік, продовжує зеленіти, хоча йому зламали крону під час останньої великої пожежі в нікому не потрібній пам’ятці архітектури. Багато років спостерігаю деревце на архітектурній прикрасі старого, певно ще єлисаветградського, будинку по вулиці Пашутіна. Цікаві місця знайшли собі деревця на других поверхах кинутих споруд, що по вулицях Шевченка, Садовського, Гоголя… Хіба всі перелічиш.

Втім, може саме так було й з порослими спорудами ассирійської цариці Семіраміди. Адже, вбивши свого чоловіка Ніна, й  хитрістю захопивши владу правила вона всього п’ять років. А які ж величні сади встигли вирости? До чого веду? Коли у пам’яток зодчества старого Єлисаветграда знайдуться не віртуальні, а справжні господарі, то може й будинки ті перестануть руйнуватися корінням самосіяних дерев. А то поглядаєш на них і думаєш: радіти красі весняної зелені чи переживати за майбутній архітектурний облік рідного міста?

Федір Шепель,

фото автора