СУСПІЛЬСТВО

Чому військові – незахищена верства населення (ФОТО)

Перебуваючи у Кропивницькому, нардеп Олексій Гончаренко поспілкувався з журналістами.

Пресконференцію від провів разом із підполковником, Героєм України Владиславом Прокопенком.

Розповіли історію пана Владислава: протягом року не міг зібрати всі необхідні документи, навіть зірку Героя не міг нормально отримати. Чому так? Хто за цим стоїть? Що робити, але подібне стало винятком, а не правилом?

Олексій Гончаренко: Як депутат, я поставив на порядок денний питання відпустки для всіх груп військовослужбовців, адже у них була відпустка всього десять днів на рік, а у курсантів та строковиків, наприклад, відпусток взагалі не було до прийняття мого закону. Уявіть, що люди роблять найтяжчу, найскладнішу і найстрашнішу роботу у державі, і не мають права на відпустку. А строковики, які під час воєнного стану не можуть звільнитися і дехто вже відслужив по два з половиною роки, не мали права на жоден день відпустки. І от, нарешті, це питання було вирішено, мій закон вступив в силу з кінця червня. Військові тепер мають тридцять днів відпустки на рік плюс десять днів за сімейними обставинами, плюс час на дорогу.

Тут дуже потрібен розголос, бо деякі військовослужбовці досі не знають, що в них таке право з'явилося. Окрема величезна проблема – з відпусткою за сімейними обставинами. До мене йдуть масові звернення, що людей не відпускають у відпустку на одруження. І навіть на народження дитини не відпускають. Хоча це пряма норма, яка дозволяє людині взяти десять днів за сімейними обставинами. Ми зараз це питання вже законодавчо вирішили, тепер маємо це втілити у життя.

Також ми нарешті добилися підписання Президентом закону, який дозволяє звільнитися родичам і близьким тих, хто загинув. Ну, наприклад, в родині воюють і син, і батько. Досі, якщо батько загинув в АТО, була норма, що його син міг звільнитися. А з початку вторгнення, якщо батько загинув під час останніх сімнадцяти місяців, то не можна було звільнитися. Ми добили це питання – ось тільки пару днів тому цей закон вступив в силу. Це теж дуже важливо.

Окреме питання, яке до сих пір поки не вирішено, це звільнення і демобілізація інвалідів першої та другої групи. Теж у нас дуже дивна ситуація. Законодавство дозволяє звільнитися по догляду за інвалідом першої, другої групи. Тобто якщо в тебе дружина чи чоловік інвалід першої, другої групи, або якщо навіть теща, мама, тато, то ти можеш звільнитися. А якщо ти сам інвалід першої другої групи, то ні. Це якась дуже дика історія, і ми зараз теж над її вирішенням працюємо. Це все стосується десятків тисяч людей, яким ми сьогодні говоримо кожен день «Слава Україні! Героям слава!» Але цим героям потрібні ще підтримка та повага, бо це живі люди, в них є родини, і вони потребують тепла і цього розуміння

Ми відкрили "гарячу лінію для військовослужбовців, вона працює вже близько двох місяців, і у нас надходить туди шалена кількість звернень. Ми займаємось юридичними питаннями, допомагаємо з юридичної допомоги військовослужбовцям, членам їхніх родин.

Владислав Прокопенко: Військові – надзвичайно незахищена верства населення. Я мав велику проблему із лікуванням, із звільненням, із виплатами. Зараз, дякуючи допомозі Олексія Гончаренка, вже відновлююся і, можливо, через певний час знову стану в ряди ЗСУ.

Щодо моєї особової справи, яка була спалена, та особових справ інших військових, то це було самостійне рішень працівниць військової частини, і досі багато військових навіть не знають, що їхні документи знищені. Надзвичайно велика проблема у тому, що ці особові справи ніхто не відновлював за увесь рік часу, що пройшов. Отак от працює у нас персонал військових частин командувань. Організаційна штатна структура у бригаді така, що є управління, є офіцери штабу, є бойові підрозділи, є підрозділи забезпечення бойового та тилового. І потрібно, щоб управління частини працювало на бойові підрозділи, а не навпаки. Мою дружину, наприклад, звільнили по догляду за мною, а її особову справу, знищену минулого  року, так і не зробили. З таким ставленням до військової служби далеко в цій війні, я думаю, ми не зайдемо.

Чому це важливо? Коли військовослужбовця звільняють, то він чи вона отримують певні виплати. Виплати - це шо? Це особова справа. У ній все написано, де він служив, на яких посадах, з якого часу, ходив у відпустки, чи не ходив. Що зараз відбувається? Тебе звільняють і відправляють на всі чотири, на вільні хліба. Ти не можем ані стати на облік, ані пройти МСЕК, ані отримати інвалідність. Я добивався справедливості майже рік, і справа не рухалася з місця, поки не втрутився народний депутат. А як бути родичам тих, хто загинув, і чиї документи спалили? На що надіятися дружині, дітям, батькам? Які будуть виплати, якщо нема документів? Ніяких.

Олексій Гончаренко: Це системна проблема. Багато хто з хлопців і дівчат, котрі воюють, не можуть отримати статус учасника бойових дій. Лише кілька відсотків тих, хто приймає участь в бойових діях, або приймав участь в бойових діях з часів АТО, на сьогоднішній день отримали посвідчення учасника бойових дій. Кілька відсотків, навіть не 10%, а менше. І це при тому, що вже півтора роки триває повномасштабне вторгнення. Ці поневіряння відбуваються наступним чином: людина подає запит на отримання статусу учасника бойових дій, запит зазвичай йде на командира частини. Якщо людина вже звільнена, то запит йде через ТЦК, військкомат. Далі людині кажуть, а принеси документи з усіх частин, куди її переводили. Чи буде воїн, сидячи в окопах, або лікуючись від поранень, збирати ці документи? Ні, не буде. Бо це може тривати місяцями, роками.

Я почав звертатися до Міноборони. І що виявилося? Мені надійшла відповідь: «Військовослужбовець Іваненко Іван Іванович… не надав згоду на обробку особистих даних». Тобто, коли військовий подав рапорт, йому ніхто не сказав, що ти, будь ласка, до цього рапорту ще маєш написати один аркуш, що ти даєш згоду на обробку персональних даних. Рапорт взяли, документи прийшли в комісію, цього папірця немає, і все. Відклали в сторону, і рапорт місяцями лежить на столі. А людина навіть не знає, на щось чекає, нічого не відбувається з документами.

Я зараз працюю над тим, щоби внести зміни в законодавство, щоби статус УБД призначався автоматично. Чому людина має ходити, доводити комусь, що є учасником чи учасницею бойових дій? У кожній частині є журнали бойових дій, де безпосередньо фіксується прізвище, ім’я та по батькові службовців, які приймають участь у виконанні тих чи інших бойових завдань. Внесли один раз людину, автоматично подали бойове розпорядження і одразу зареєстрували, що це учасник бойових дій. Крапка.

Якщо навіть залишиться так, що людина має перший раз звернутися, а далі зібрати всі документи буде відповідальністю певних комісій, а не військовослужбовців, це буде суттєвий крок вперед. Коли цей закон приймуть, то протягом кількох місяців сотні тисяч людей отримують статус УБД у нормальному режимі. Як і довідку, що військовий знаходиться у зоні бойових дій. Бо від цього документу залежить виплата соціальних стипендій дітям і таке інше. Зараз цю довідку отримати теж майже неможливо. Це перетворюється для військових на якісь кола пекла. Якщо у перші пару місяців вторгнення це було зрозуміло, бо країна була у кризовому стані, і було не до папірців. Але зараз - вісімнадцятий місяць повномасштабної війни, і це достатньо часу, щоб з усім розібратися і виробити певну систему.

У системі Міноборони, у штабах, в управліннях з документообігу працюють тисячі людей. Вони отримують зарплату, виконують робочі завдання. Наведу вам зараз один приклад, прямо кричущий. Нацгвардія та ДПСУ не отримали бойові за червень, тобто у липні кошті їм не надійшли. На цю хвилину жоден нацгвардієць і жоден прикордонник, які виконували бойові завдання у перший місяць літа, бойові доплати не отримали. Чому? Бо Кабінет Міністрів України, який мав протягом липня прийняти зміни в постанову про виплати військовослужбовцям, просто не зробив. І так як відсутня постанова Кабміну, то всі фінансові частини не можуть нарахувати кошти. Від цього сидять без грошей десятки тисяч людей по країні.

Чому десятки тисяч людей мають бути заручником пари людей в Києві, які просто не виконали свою роботу?! Не виконали, сидячи у своєму кабінеті в Києві. Мали просто прийняти зміни, нічого там складного немає. Я підняв цю тему, і зараз ми добиваємося, щоб це швидше було. І якщо хтось сподівається, що кине цих людей на гроші, то ми цього не дозволимо. І люди бодай у серпні отримують те, що мали отримати в липні.

Щоб запобігати таким ситуаціям, як зі спаленням особової справи Владислава Прокопенка, нам потрібно переходити на цифровий облік. Ми вже живемо у двадцять першому столітті. У деяких питаннях Україна реально попереду багатьох країн. Але чому це все якось повністю обійшло армію? Таке відчуття, шо армія залишилась в іншому вимірі і в іншому часі. Тому потрібен цифровий облік, який покаже – ось ця людина прийшла в ЗСУ, ось він чи вона отримували відпустку, тут лікувалися, зараз має право на звільнення чи не має. Ми знаємо, коли ця людина отримала УБД, бо взяла участь у боєвому розпорядженні, виконанні бойового завдання і так далі.

Владислав Прокопенко: У мене велике прохання до медіа – цікавтеся полоненими. Є такі військовослужбовці, котрі з першого дня війни знаходяться в полоні. Зараз, будь ласка, поширюйте інформацію, цікавтеся, пишіть статті, це допоможе. 

Читайте також: У Кропивницькому стартувала політична осінь