ЕКОНОМІКА

Анатолій Петренко: Цьогорічні погодні умови були як ніколи сприятливими для ранніх зернових

Стоїть неймовірна спека. Жодного подуву вітру. На жнивному полі тільки «Джондіри» й «Кейси», самоскиди в очікуванні завантаження... і журавлі. Чорно-білі птахи терпляче чигають на видиму їм поживу. Коли з‘являється щось підходяще, клюють блискавично, а потім знову поважно походжають стернею.

Директор ПСП «Україна» Анатолій Олексійович Петренко, котрому, на відміну від багатьох новоспечених фермерів, випало спізнати і приваби радянського господарювання, не може приховати захоплення – ні, не «битвою за хліб», а злагодженою роботою всього жнивного комплексу. Ловлячи його настрій, цікавимося і цьогорічними погодними умовами, і врожайністю, і передовиками. Хлібороб з діда-прадіда задоволений усім.

– Цьогорічні погодні умови були як ніколи сприятливими для ранніх зернових, – розповідає. – За сорок один рік моєї праці в Устинівському районі уперше випало стільки вологи весною та на початку літа, й це нам здорово допомогло.

Тривога була минулої осені. Жодного тобі дощу за кілька місяців. Озимі зійшли аж у січні нинішнього року, каже директор. Гадали, що нічого з тих сходів не буде, але зима видалася порівняно м‘якою, й навіть лютневі морози не зашкодили.

Далі Анатолій Олексійович розкриває деякі «секрети», що можуть прислужитися іншим сільгоспвиробникам.

– Враховуючи, що в нас рідко якої осені бувають дощі й озимі можуть зійти аж узимку, ми збільшуємо норму висіву до трьохсот і навіть більше кілограмів зерна на гектар. Так вчинили й цього разу, і не прогадали, – каже директор, – на кожному гектарі отримали близько п’яти мільйонів стебел.

Коли пішли весняні дощі, підживили посіви селітрою, карбамідо-аміачною сумішшю, внесли мікро- і макродобавки. Було ще й позакореневе підживлення. Все це разом із частими весняними дощами забезпечило необхідну густину і вегетативну масу. Зашкодила трохи тільки тижнева спека перед початком жнив. Через неї господарство недобирає близько десяти-п‘ятнадцяти центнерів з гектара. Утім директор не скаржиться.

– Збираємо по 45-47 центнерів з гектара, – продовжує Анатолій Олексійович. – Сподіваємося, що в кінцевому підсумку матимемо більше. Дуже сприятливими видалися погодні умови.

Але, перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що не тільки збиранням ранніх зернових живе нині «Україна». Одночасно тут триває другий укіс люцерни. З першого заготовили по три тонни сінажу на корову, зараз у розпалі заготівля сіна. У сіносховище безперервним потоком надходять запашні тюки корму, з якого хоч чай бери заварюй. Готуються й площі під озимі культури.

Щодо якості збіжжя, то вона в цьому господарстві не може бути поганою. Скажімо, пшениця не нижче другого класу. Ще один показник, яким тішиться керівник, – середньомісячна заробітна плата по господарству. Сьогодні вона перевищує 4600 гривень. Це більше, ніж у будь-якому іншому господарстві району. За словами директора, очікується, що за підсумками липня вона виросте до 6,5-7 тисяч гривень на працівника. При цьому він зазначає, що висока зарплата – це важливий, але не єдиний стимул. Є ще так звана соціалка. Господарство взяло на себе утримання водогону, ремонт доріг, забезпечення приватного сектору кормами тощо.

Очікування Анатолія Олексійовича від держави залишаються незмінними: аби не заважали й обґрунтованою була ціна на сільгосппродукцію. Як доказ наводить приклад свого господарства – вже не один рік не знають, кому продати м'ясо, вирощене без використання «хімії».

– Якби нам дали нормальну ціну, м'ясо не потрібно було б купувати за кордоном, – каже директор.

Він давно відмовився б від тваринництва, але, по-перше, не уявляє, як узагалі можна господарювати без нього, а по-друге, думає про людей, з якими працює пліч-о-пліч вже не одне десятиліття. Тваринництво – це ще й робочі місця, тож доводиться інколи іти навіть на збитки, аби його криничани мали роботу.

…Ніби про все переговорено, все з’ясовано, пора додому збиратися. Анатолій Олексійович зупиняє нас.

– Я ще вам не назвав наших працівників, – каже. – Вони всі заслуговують, аби сказати про них тепле слово. Розумію, що газета не безрозмірна, то ви хоч згадайте головного агронома Сергія Календюка, головного інженера Володимира Розмая, завіду-ючого гаражем Миколу Оленчука, інженера Івана Бабенка, комбайнера Сергія Геру (за день намолочує по 150-170 тонн зерна). У декого з них інші службові обов’язки, але під час жнив працюють на комбайнах. Обов‘язково згадайте й про наших кухарів Світлану Коханевич та Людмилу Дробуш – механізатори не нахваляться їхніми обідами.

Анатолій Олексійович не згадує дружину Євдокію Іванівну, а вона, як і він, там, де кипить у ці дні робота. Застали її на току й умовили сфотографуватися разом з іншими працівниками на фоні пшеничного вороху. Так би мовити на згадку про урожайний 2016-й рік…

Валерій М‘ЯТОВИЧ