ЕКОНОМІКА

Як Національний банк розвінчав реформаторів

По сусідству з нашим офісом більше десятка років працювало приватне підприємство. Не жирувало, але платило податки, заробітну плату, а з першого січня закрилося.

Три з чотирьох працівників стали на облік в міському центрі зайнятості, і тепер про їхнє утримання має дбати держава. Такий наслідок введення в дію закону про підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень. І подібних прикладів по країні маємо вже сотні тисяч. А найголовніше – очікуваного виходу з тіні приватного бізнесу не сталося, а відповідно й додаткових надходжень до бюджету та Пенсійного фонду не спостерігається.

Може, краще почуваються ті, хто працює на підприємствах комунальної та державної форм власності? Не знаю, статистика на цю тему на очі не потрапляла, але є факти, які, як відомо, річ уперта. Вони із сфери мені найближчої – журналістської. В багатьох редакціях газет, які ще залишаються комунальними підприємствами, перевели частину працівників на 0,5 ставки і виплачують їм ті ж 1600 гривень, що й раніше виплачували. А інакше й не можуть, адже доходи не зросли.

Те, що рішення уряду й парламенту про різке підвищення мінімалки не було достатньо прорахованим, носило популістський характер, свідчить інформаційна активність Національного банку України в останні дні минулого тижня. Так, у п‘ятницю соціальні мережі буквально зірвав його інфляційний звіт за січень нинішнього року.

«За оцінками НБУ, – йдеться в ньому, – загальна чисельність працівників формального сектору економіки в 2017 році скоротиться на 9 % порівняно з 2016 роком. Внесок скорочення за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати становитиме 5,4 в.п. (або близько 630 тис. осіб)».

Далі, як мовиться, ще більше: скорочення відбудеться в основому за рахунок малого та середнього бізнесу, а також фізичних осіб-підприємців.

«Насамперед пояснюється це майже двократним збільшенням податкового тиску на підприємства на єдиному податку», – зазначається в документі.

Така відвертість НБУ, хотів він того чи ні, став вироком реформаторам при владі, а тому вже наступного дня очільник головної фінансової установи країни Валерія Гонтарєва змушена була на свій лад коментувати оприлюднений документ, мовляв, його не так зрозуміли. Оцінки, представлені в інфляційному звіті, сказала вона, стосувалися показника офіційної зайнятості, а не «звільнень». Крім того, процитоване зниження формальної зайнятості передусім відбуватиметься за рахунок закриття «сплячих» ФОПів через зміни у податковому законодавстві. Взагалі, на її думку, твердження про те, що понад 600 тисяч українців звільнять через підвищення мінімальної зарплати, є некоректним.

А далі, як і слід було чекати від керівника, чия установа підпсувала імідж своїх патронів, Гонтарєва запевнила, що «підвищення мінімальної заробітної плати простимулює зростання внутрішнього споживання, а відтак і економічної активності, і через це зросте попит на робочу силу та підвищить зайнятість в майбутньому».

Нібито все логічно, тільки як це відбуватиметься на практиці, якщо закон про підвищення мінімальної заробітної плати неспроможні виконати навіть ті, хто мав би показувати тут приклад іншим?

Утім є в цьому всьому й трохи оптимізму. Влада вкотре продемонструвала, що не має чіткого, вивіреного курсу на модернізацію країни, а отже й вік її, тобто влади, буде не довгим, хоч як вона не намагається нас переконати, що дострокові парламентські вибори сьогодні лише на руку Кремлю.

Валерій М‘ЯТОВИЧ