ЕКОНОМІКА

Гройсман за свою посаду не тримається, але…

Свою оцінку уряду на чолі з Володимиром Гройсманом парламент мав висловити ще на початку квітня, але цього не дуже хотів сам Володимир Борисович.

А вчора в прямому ефірі телеканалу "1+1" він зробив заяву, якою запропонував депутатам Верховної Ради розглянути питання довіри наступного пленарного тижня.

«Я не боюся звіту уряду в парламенті, – сказав Гройсман на зауваження журналістки про те, що він нібито уникає зустрічі з депутатами через страх втратити посаду. – Я пропоную наступного пленарного тижня у будь-який день внести резолюцію недовіри моєму уряду. Я за свою посаду не тримаюся і завжди був у цьому питанні самодостатнім.»

Як бачимо, прем'єру нібито байдуже, як проголосують депутати, та все ж складається враження, що він розуміє: йому так і не вдалося виконати обіцяне. Навіть підвищення вдічі мінімальної заробітної плати – слабкий аргумент, щоб утриматися в кріслі, адже не сталося головного – не запропоновано чіткого плану розбудови країни.

«З перших уст» звернулося до своїх читачів із запитанням, що криється за затягуванням звіту Гройсмана. Нижче подаємо частину їхніх відповідей.

Сергій Михальонок, координатор Кіровоградського Євромайдану:

«На мій погляд уряду не має про що звітувати, економіка просто в жахливому стані, крім того є велика ймовірність, що Гройсман повторить долю свого попередника»

Броніслава Куманський, ветеран журналістики:

«На це питання відповім коротко: бо «зашився». Напевне, комусь така відповідь здасться непоштивою, можливо, я й сам би підшукав делікатніше слово, коли б Володимир Борисович у день його призначення на посаду прем’єр-міністра так оптимістично не вдарив себе в груди: «Я вам покажу, що таке управління державою». Показав. Краще б не показував. За рік ми могли переконатися хіба що у двох речах: і цей кабінет не має конкретного бачення шляхів розвитку країни та протягом року він займався лише латанням бюджетних дірок, причому, згідно із старою доброю традицією, – за наш із вами рахунок.

Провладні аналітики, щоб хоч якось заспокоїти суспільство, наводять якісь цифри, шукають елементи стратегії, котрої немає, і як надзвичайне досягнення подають збільшення вдвічі мінімальної заробітної плати. При цьому сором’язливо замовчують, що загальну лінію підвищення добробуту населення уряд і далі вибудовуватиме, виходячи не із мінімальної зарплати, а з прожиткового мінімуму, що, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Це, якщо вибудовуватиме взагалі, бо поки що він лише креслить схеми – то «роттердамські», то «газопровідні», то «електрощитові», а то ще якість, аби цього рядового громадянина довести до анабіозу.

Можна навести чимало прикладів колективного й індивідуального креативу наших урядовців. За браком місця згадаю лише один: міністр соціальної політики Андрій Рева все голосніше натякає на те, що реформою пенсійної системи буде ліквідовано соціальну пенсію. А що тоді робити мільйонам громадян, котрі впродовж чверті віку змушені перебиватися випадковими заробітками, торгівлею на асфальті, оплатою в конвертах, заробітчанством за кордоном і таке інше? Не від свого бажання, а з волі нинішньої влади, її попередників, попередників попередників і так далі, котрі так і не змогли забезпечити людей робочими місцями та всіма силами не пускають в економічне поле середній клас, котрий би значною мірою вирішив проблему зайнятості, і не тільки».