ЕКОНОМІКА

Олександр Поворознюк: Або робимо реформи, або комусь здаємося

Його інтерв’ю нашій газеті в грудні минулого року читачі назвали найвідвертішим.

Він не підспівує владі, він просто робить те, що має робити патріот, господарник, підприємець. Від нього можна почути, куди насправді йде Україна, що потрібно робити, аби вийти з кризи. Олександр Поворознюк – керівник одного з найбільших сільськогосподарських підприємств області, точніше – агрофірми «П’ятихатська». Зрозуміло, що говорили ми з ним про найактуальніше – про падіння гривні і стан економіки.

– Думаю, половина господарств навіть не відсіється, – припускає Олександр Григорович. – Ситуація надскладна. Добре, що ми закупили ще до Нового року і селітру, і дизпаливо. По 12 гривень за літр солярки, а зараз – по 30, хто зможе стільки заплатити? Всі сиділи на соняшнику, бо ціна росте. А ми соняшник продали по 5100. Зараз продають по десять тисяч. Тоді ми продали соняшник по 411 доларів за тону. І селітру купили по 4900, по 5200, солярку – по тринадцять, а зараз? Я не вичікував, ми скупилися, і зараз у нас є все. Селітрою вже все підживили. Але таких дуже мало, і не випадково за нинішнього курсу гривні продається багато господарств.

– Але ж, як стверджують експерти, економічних підстав для падіння гривні не було…

– У нас так буде доти, поки Президентом не стане людина від народу. У нас одні олігархи міняються при владі на інших.

– Він же набрав більше половини голосів…

– А в душі залишається бізнесменом. Він же не продав бізнес, як обіцяв… А знаєте, чому воєнний стан не ввели досі? Тому, що в Нацбанку викупили державні облігації певні люди. А там єдина умова: держава не виплатить ці займи, якщо буде введено воєнний стан. До квітня виплатять, а там усе можливе – навіть воєнний стан.

– Кажуть, що якби зараз звільнили голову Нацбанку Гонтарєву, гривня відразу зміцнилася б…

– Я вам скажу так. Готарєва там знаходиться так само, як знаходився в Генпрокуратурі Ярема. Він свою місію виконав, на нього наїхали – його звільнили. Став інший, і ніби щось робиться. Так само і Гонтарєва: зробила свою роботу, ту що треба було їм. Зараз усе зупиниться, думаю, десь на курсі 23-25 гривень за долар, і так будемо жити.

– При президентові Ющенкові така ж історія була з гривнею. Це випадковість, чи закономірність?

– Це закономірність. Тому що на цьому наживається певна кількість людей, і ми з цим не впораємося ніколи, поки при владі будуть одні й ті ж. Люди загинули на Майдані за ідею, а нічого не змінилося. Помінялися одні обличчя на інші.

– Ніхто не сумнівається: реформи треба робити, але рік минув, а хто скаже, які реформи ми проводимо? Ви можете їх перелічити?

– Та які реформи, шановні! Їду на Польщу, на митниці запитую, що змінилося. Мені відповідають: раніше хабар становив 300 доларів, зараз – 350. Ось і все.

– Не випадково, уряд відсторонив від виконання обов’язків керівництво фіскальної служби.

– Розумієте, відсторонення керівника фіскальної служби, генерального прокурора – це зараз робиться те, що не встиг зробити Янукович: коли в суспільстві загострюється ситуація, міняють одних на інших. Прибрали Ярему – о, щось роблять! А насправді це випускання пару й не більше. З цього ж розряду – кримінальні справи проти Єфремова, Чечетова… Їм нічого не буде (інтерв‘ю бралося напередодні загибелі Чечетова), це все задумано для того, щоб люди повірили, ніби влада щось робить. Звинувачення не серйозні.

– Ви кажете, що курс гривні буде десь на рівні 23-25 гривень. Як це позначиться на сільгоспвиробниках?

– Якщо збережуться ціни на сільгосппродукцію, то ми виживемо. Але не виживуть ті, хто зараз залізе в борги. Якщо раніше треба було витратити на гектар три-чотири тисячі гривень, то зараз – 15 тисяч гривень. Візьмеш кредит – потрапиш до ями, з якої практично не виберешся. Для сільгоспвиробників, які брали кредити в доларах, це взагалі завал. Якщо, наприклад, хтось був винний чотири мільйони доларів, і потрібно було сплатити тридцять мільйонів гривень, що було цілком підйомною сумою, то сьогодні має віддати понад 120 мільйонів. Самі розумієте, що це таке. Я нікому не раджу брати кредити в доларах.

– До вас звертаються з пропозицією купити фермерське господарство?

– Дуже багато. Люди хочуть позбутися, бо самі не витягнуть цього воза. Але це тільки початок. Коли почнуть сіяти і зрозуміють, що немає чим і що ніхто не хоче давати в борг, почнеться паніка.

– Невже влада цього не розуміє?

– Розуміє. Людей свідомо кидають на виживання, а виживають найсильніші. А з найсильнішими можна якось домовитися, в крайньому випадку можна буде переламати через коліно.

– Гаразд, у сільгоспвиробників ось така складна ситуація. А як жити простим людям – пенсіонерам, тим, у кого заробітна плата ледь перевищує тисячу гривень?

– У таких господарствах, як наше, пережити труднощі буде легше. Можна купити хліб по дві гривні 50 копійок, виписати борошна, олії. Все! Чому наші люди не беруть участь у протестах? Бо вони не відчувають ці всі проблеми матеріального характеру. Так може бути всюди, але ось вам приклад. Два тижні тому я купив два магазини в райцентрі. Один із них – продуктовий. Привожу свій хліб, найкращий хліб у районі. У всіх магазинах хліб по п’ять і більше гривень, я продаю по 3,50. І що ви думаєте? Підходять до продавщиці із райдержадміністрації дві працівниці, показують посвідчення відділу економіки і запитують, чому такий дешевий хліб, чого ви не піднімаєте на нього ціну. Це просто дивно! «Губернатор» закликає стримувати ціни, а мене запитують, чому я продаю хліб так дешево! Я шокований. Ми принципово ставимо низьку ціну на хліб. Це конкуренція, це ринок, а не домовленість про пограбування.

– Дійсно, нещодавно голова облдержадміністрації сказав, що вони робитимуть усе, аби ціни не росли…

– Я йому зателефонував, і він запевнив, що мене почув. А вранці мені телефонує голова райдержадміністрації: навіщо ти поскаржився? Кажу: а навіщо ви так робите? Він: мене можуть звільнити. Кажу: це твої проблеми. Якщо не можеш керувати своїми підлеглими, то мусиш за них відповідати.

– Гаразд, це у вас так, а як виживати основній масі наших людей, які й до цього ледве зводили кінці з кінцями?

– Якщо чесно, то уявити це мені важко. Я, скажімо, можу допомогти рідним, а як решта? Що їм залишається? Красти? Я не знаю іншої відповіді. Уявіть: сидить людина й не має чого їсти. Що їй робити? Мені в голові не вкладається. Я думаю, що і Яценюк вам не скаже, як можна вижити за тисячу двісті гривень на місяць.

– Відомо, що в прем’єра заробітна плата офіційно становить 6500 гривень, у віце-прем‘єра – 6100...

– Ви самі в це вірите?

– Ні, звичайно. Щоб вижити, чиновник змушений вигадувати різні схеми, комбінації, як йому заробити. Звідси – хабарі.

– Я вірю, що колись усе це скінчиться, в тому числі й хабарі, але світла в кінці тунелю поки що не бачу.

– Відомо, що від нас світові фінансові організації вимагають реформ, інакше грошей не дадуть, але ж ми їх, ці реформи, не проводимо.

– Знаєте, я дивлюся на все це і сміюся. Якщо треба робити реформи, то берімося й робімо, а то – лише розмови. До нас нічого не доходить, я не знаю, які реформи. Я відчуваю реформу одну: платив за землю одну ціну, зараз – у 21 раз вищу. У двадцять один! За пай я платив людині сім тисяч гривень, зараз – 9200. Оце реформа! А все інше… Я не знаю, що далі. Поки що все змінюється в гірший бік. Газом користуватися не можна – вилетиш у трубу. Тому ми придбали завод з виготовлення пілет, і все переведемо на опалення ними. Навіть людей забезпечуватимемо.

– А якщо район перевести на пілети?

– Витрати зменшаться більш як на половину.

– Багато хто чекає наступних місцевих виборів, мовляв, тоді відбудуться справжні зміни. Ви в це вірите?

– Чесно кажучи, я реально бачу, хто йтиме в районні депутати. Ітимуть ті ж, то що може змінитися? Як ми можемо щось змінити, якщо, наприклад, я страхую людей, щоб їх лікували безкоштовно, а в лікарні їм виписують ліки, за які медпрацівникам доплачують фірми-постачальники цих ліків?

– Ми знову повертаємося з вами до думки, що без реформ не обійтися…

– Треба рубати все з плеча! Або реформи, або комусь здаємося і ставимо хрест на Україні...

Валерій МЯТОВИЧ