ІНТЕРВ'Ю

Андрій Табалов: Я твердо переконаний, що наша сила – в єдності

В Україні відбулись позачергові вибори до Верховної Ради, затихли передвиборчі пристрасті і життя повертається на круги своя. І поки кандидати в народні депутати сипали обіцянками, влада на місцях працювала.

Про здобутки і найближчі плани ми поговорили із секретарем міської ради Андрієм Табаловим.

– Андрію Олександровичу, ви маєте досвід роботи і у Верховній Раді, і в міській.  Де, на вашу думку, ви реалізували себе краще?

– Коли люди тобі довірили свої голоси, і ти отримуєш право представляти їхні інтереси, чи то у Верховній Раді, чи то в міській, на плечі лягає однаково велика відповідальність. Люди чекають від свого обранця вирішення проблем, і ти не маєш права підвести своїх виборців, не маєш права не виправдати їхні сподівання. Коли я йшов до Верховної Ради у 2012 році, мене підтримали близько 29 тисяч містян. У 2015 році свої голоси за мене віддали 16 тисяч виборців. І тільки завдяки великій підтримці людей сьогодні у мене є можливість працювати та розвивати наше місто, робити його комфортнішим для усіх його мешканців. За важку і неповну каденцію у Верховній Раді я встиг зробити чимало. Результатом моєї роботи там стало будівництво багатоповерхівки для військовослужбовців по вулиці Попова, капітальний ремонт гуртожитку для дітей-сиріт на Новомиколаївці, створення центру позашкільного виховання “Контакт” при гімназії Шевченка. Усі законопроекти, які я зареєстрував у Верховній Раді, були розроблені мною на основі звернень громадян і стосувалися переважно місцевих проблем. А вони мені відомі не з чуток. Я постійно спілкуюсь із людьми, і не тільки на своїх округах. Я знаю про всі проблемні питання кожного мікрорайону нашого міста.

– До речі, ви людина відкрита, проводите багато зустрічей із містянами, активістами. У вас завжди повна приймальня людей, і для кожного ви знаходите час і можливість допомогти.

– Коли ти представник влади, у тебе відповідальності набагато більше, ніж у будь-якого громадського діяча. Від посадовця завжди вимагають негайного вирішення проблеми. Для декого закрити проблему – це дати людям відро фарби. Але усі господарські питання у місті значно глибші, вони потребують грунтовного вивчення та осмисленого підходу, як то реконструкція Набережної. Зрозуміло, кропивничани хочуть гарне місце відпочинку із зеленими та спортивними зонами, лавочками, ліхтарями, і я так само цього хочу. Але реконструкція має бути глобальною, із заміною всіх комунікацій. Роботи треба виконувати якісно, щоб у майбутньому відреставрованою територією могли прогулюватися наші внуки та правнуки. Питання Набережної постійно умисно політизується. Звертаюся до наших громадських діячів, роботи в місті вистачить усім: і міській владі, і вам. Але, на жаль, часто буває так, що начебто небайдужа людина декларує правильні речі, а коли пропонуєш їй попрацювати над їх утіленням, запал одразу кудись зникає. Хочеш допомогти безпритульним собакам – привези корм або збудуй навколо притулку паркан. Хочеш побороти амброзію  – бери до рук косу, адже “Благоустрою” в сезон бракує робочих рук. До речі, роки три тому ми всі чули про якийсь чудодійний препарат, який знищує амброзію, але донині ми не бачимо результатів цієї боротьби. Крім того, в Україні жоден такий хімічний препарат не пройшов відповідну сертифікацію. Тому ми не маємо права експериментувати зі здоров’ям кропивничан і застосовувати недозволену “хімію” в місті. Добре, що деякі громадські активісти нерідко пропонують міській владі конструктивні пропозиції, які ми беремо в роботу. За це я хочу їм щиро подякувати, адже ми всі живемо в одному місті.

– Деякі громадські діячі вам закидають, що ви “мажор”, а всі ваші досягнення – заслуга вашого батька-“олігарха”.

– Так, я ще той “мажор” (посміхається. – Ред.), працювати почав із сімнадцяти років. А якщо серйозно, мій батько – просто успішна людина, яка всього досягла сама. І дай Бог кожному амбітному сину такого батька, який буде прикладом того, як треба працювати. Згадую, як навчаючись закордоном, я паралельно працював – пакував компакт-диски за 5 фунтів на годину. І це при батькові “олігархові”. Він мене ніколи не балував, тримав у шорах, і працювати я пішов, бо мені банально не вистачало на життя. Але зараз я вдячний йому за це, бо таке виховання мене загартувало, тепер я не боюся жодної роботи. Треба на окрузі допомогти людям пофарбувати дитячий майданчик – фарбуємо разом. Треба в притулку для безхатніх собак допомогти збудувати паркан – беру в руки молоток і будую. А тим, хто закидає мені мою “мажорність”, раджу спрямувати свою енергію у позитивне русло, наприклад, зайнятися спортом та зосередитися на здоровому способі життя.

– Якщо подивитися на вашу передвиборчу програму на посаду міського голови, можна побачити багато пунктів, які були реалізовані у місті останніми роками. Збіг?

– Це зовсім не збіг, це наша спільна стратегія команди міського голови Андрія Райковича, до якої входимо і я, і депутатський корпус. Я твердо переконаний, що наша сила – в єдності. Коли мене обрали секретарем міської ради, я поступився своїми політичними амбіціями і став пліч-о-пліч з міським головою заради спільної справи – розбудови нашого міста. Дійсно, за ці роки ми зробили багато: відновили транспортне комунальне підприємство, розпочали будівництво ЦНАПу та реконструкцію арки, відродили житлове будівництво, відремонтували магістральні дороги, лікарні, пологовий будинок, міст по провулку Об’їзному та багато іншого. Це все наші спільні перемоги з міським головою і депутатським корпусом, і я не соромлюся про це говорити. Найближчі наші плани – кропітка робота над процедурою приєднання селища Нового, жителі якого прийняли історичне рішення – офіційно закріпити за собою статус мікрорайону Кропивницького. Взагалі планів у нас ще дуже багато, і про них ми з вами ще обов’язково поговоримо.

Ірина Шостак