ІНТЕРВ'Ю

Страх ВІЛ-позитивної жительки Кіровоградщини: Щоб ніхто не дізнався про статус

Поліні Аркадіївні за 60 років. Вона варить смачний борщ, любить розгадувати кросворди і няньчити своїх правнуків.

Про ВІЛ-інфекцію дізналася десять років тому. Відтоді діагноз ніяк не вплинув на її життя.

З Поліною Аркадіївною спілкуємося по телефону. Вона одна з найстарших ВІЛ-позитивних, у яких мені вдалося записати інтерв’ю. Проживає у невеличкому містечку, де всі про всіх знають. Єдине її побоювання – щоб ніхто не дізнався про її ВІЛ-статус.

- Бо ж відвернуться, дочко. А мені на старість не хочеться, щоб люди тикали пальцями чи осуждали, - зізнається жінка.

- Не переймайтеся. Ми змінимо ваше ім’я і не будемо вказувати місто. Коли ви дізналися про ВІЛ? – питаю.

- То було десять років тому. Залетіла я в лікарню з високою температурою. Перевірили, зробили знімок, сказали, що легені набираються рідиною. Я здавала багато аналізів. А потім лікар сказав, що в мене ВІЛ-інфекція. Як? У мене мужиків не було! Я ж ні з ким не спала, крім свого чоловіка! Відкуди воно в мене взялося? Оговтавшись, я почала розпитувати, як ще можна було інфікуватися. Мені до цього кілька років тому робили складну операцію, мабуть, тоді я й отримала ВІЛ, – каже Поліна Аркадіївна.

- Ви розпочали лікування?

- Це було не просто. Спочатку я боялася йти в лікарню по ліки. Та й не могла. Я була в іншому місті з хворими легенями. Тому просила сина і він мені привозив ліки. Коли почала приймати антиретровірусну терапію, мені ставало легше дихати. Та й з часом було вже не так страшно. Я повернулася у своє місто. Жила звичайним життям. Змирилася зі своєю хворобою, – ділиться жінка.

- Ліки додому вам приносить соціальний працівник проєкту «Колобаритив послуг з виявлення та лікування ВІЛ» ACCESS Pro в рамках програми PEPFAR (2018 – 2023)», що втілює БО «100 відсотків життя. Кропивницький». Не називаю її прізвища, щоб вас через неї не ідентифікували. Розкажіть, чим вона вам зараз допомагає?

- О, її візит для мене завжди радість. Мені важко ходити. Хіба що у подвір’ї, і то – повітрям подихати, посидіти на лавочці. Йти по АРВ-терапію мені важко. От моя соціальна працівниця і приносить мені ліки, які я приймаю щодня. Якщо треба якась підтримка, я їй телефоную. Це добре, що вона у мене є, – каже Поліна Аркадіївна.

- Ви більше часу проводите вдома. Чим займаєтеся?

- У мене постійно правнуки в гостях. Готую їм щось смачне. Люблять мій борщ із домашньою сметанкою. Я ще люблю розгадувати кросворди. Це моє захоплення із молодості. На жаль, як тільки почався карантин, то була без кросвордів. Але якось подарувала мені сусідка газету з кросвордами – от я і знову в нею з головою поринула. У мене знаєте, скільки вдома цих кросвордів? Огого!

Розмова з Поліною Аркадіївною ще тривала півгодини. Вона розповідала і рецепт борщу, і «секрети» слів захованих у кросвордах, а насамкінець казала: «Ви напишіть там у себе, щоб люди без вагань проходили тест на ВІЛ. П'ятнадцять хвилин – і ви знатимете про своє здоров’я. Краще приймати АРВ-терапію вчасно і жити звичайним життям».

Вікторія Семененко