ІНТЕРВ'Ю

В Олександрії з каналізаційних колекторів діставали телефон, шкіряну курточку та самокат (ФОТО)

Володимир Хмілівський – начальник служби водовідведення Олександрійського водоканалу.

На підприємстві працює вже тридцять років. Починав від слюсаря аварійно-відновлювальних робіт і потроху дійшов до дуже важливої посади – нині відповідає за безперебійну роботу всіх споруд водовідведення цілого міста.

Розповідає, що найдраматичніші події за час роботи на водоканалі пережив саме минулої зими.

Двигуни насосів, які встановлені на чотирьох каналізаційних насосних станціях, не придатні до роботи у воді, це не шахтні двигуни. Відтак під час тривалих відключень світла є години дві для того, щоб їх демонтувати і витягнути з машинного залу. Не встигнуть – їх заллє стоками, а тоді дороговартісний ремонт, або і взагалі заміна. Але ж тут не лише світла немає, а й зв’язку! То працівники якось одразу виробили алгоритм: щойно відбувається знеструмлення міста, у будь-який час доби, всі збираються на водоканалі. На збори – максимум півгодини. Тоді лишалося ще півтори години, поки стоки заповнять приймальні резервуари і потечуть у машзали. Рішення ухвалювали дуже швидко. Бо треба було рятувати двигуни. На щастя, на трьох насосних станціях могли піднімати двигуни за допомогою автономної електролебідки на машині «Івеко». Потім та машина швидко їхала в лікарню, бо треба було забезпечувати роботу відділення гемодіалізу. А фахівці водоканалу переїжджали на четверту насосну станцію. Там двигуни вагою 300 кілограмів діставали вручну.

"Щойно давали світло, то приїжджала машина, викачувала стоки з машзалів і ми знову спускали і під’єднували двигуни. Весь зворотній процес займав десь годин 12-15. Тож люди були на роботі часом і не одну добу. Усі розуміли свою відповідальність. І так всі зимові місяці. Важко навіть підрахувати скільки разів поспіль ми виконували цю маніпуляцію. Генератори тим часом всі задіяні на водопровідних насосних станціях і свердловинах. Та й встановити їх на всіх каналізаційних насосних станціях і спорудах – по всьому каскаду – немає такої технічної можливості", – каже Володимир Хмілівський.

Однак не лише такі тяжкі випробовування військового часу даються взнаки на всій системі водовідведення. Часом і люди ставляться до користування каналізацією безвідповідально, викидаючи в нужник, наче у смітник, усі свої відходи. Тому однаково часто забиваються не лише старі труби, а й нові, пластикові. Щодня десятки кілограмів серветок, ганчір’я, бинтів тощо дістають фахівці з каналізаційних колекторів. Найцікавіші знахідки останнього часу – шкіряна курточка, мобільний телефон та … самокат.

"Колись була така майже комедійна ситуація: викликали нас в один двір в середмістті, забилася каналізація. Там з десяток квартир, усі один одного знають. Вийшла до нас завідувачка будинку і каже: «Я усю білизну жителів нашого двору знаю, вся в мене на очах сушиться - тому порушника одразу і визначимо!». Дістали ми з колодязя рушник. Завідувачка схопила його і побігла додому. Щоб відмити і зрозуміти, чиє це може бути. А потім приходить і каже: «Синочки, вибачте мене, це мій рушник…» Ще й нас компотом пригостила", – розповів пан Володимир.

Володмир Хмілівський переконаний, що усі ми маємо з повагою ставитись до роботи один одного. Тим більше в такий важкий для усіх час. І тоді безлічі непорозумінь і конфліктних ситуацій вдасться уникнути.