ІНТЕРВ'Ю
Я ніколи не зможу забути своїх кривдників, – сповідь жінки, яка пережила сексуальне насильство під час війни в Косові
- Останнє оновлення: 09 грудня 2023
Емі було 24 роки, коли її згвалтували сербські вояки.
Багато років вона не могла розкрити свою таємницю і навіть думала про самогубство. Та візит до Косовського центру реабілітації жертв тортур (KRCT) докорінно змінив її життя.
Ця неурядова організація народилась у 1999 році, одразу після війни. На той час у Косові не існувало системи психосоціальної підтримки людей, які вижили після катувань і злочинів проти цивільного населення. Група медиків, психологів, юристів та громадських активістів на чолі з Феріде Рушиті були першими, хто почав цей процес. Вони консультували громадян із сексуальною травмою, сприяли їхній психологічній реабілітації, супроводжували під час документування злочинів та розгорнули широку інформаційну кампанію на захист їхніх прав. Сьогодні KRCT за підтримки міжнародних партнерів опікується долями тисяч жінок і чоловіків, які пройшли крізь пекло нелюдського ставлення під час війни.
Ема – одна з тих, хто отримав статус потерпілої від сексуальнонго насильства. Вона одержує державну пенсію, регулярно відвідує сеанси індивідуальної та сімейної терапії, в її життя повернулась радість. Але перш ніж сталися ці позитивні зміни, жінка пройшла довгий і тернистий шлях.
До найменших подробиць вона пам’ятає той фатальний день, коли все пішло шкереберть. 9 квітня 1999 року Ема з чоловіком вечеряли вдома, неподалік від Приштини, де точилися запеклі бої між Армією визволення Косова та підрозділами сербської поліції.
– Чоловік велів мені піти в місто й купити сигарети. Я не встигла дійти до магазину, як мене зупинили четверо сербів. Вони силою затягнули мене в будинок, де базувався їхній штаб, – згадує Ема.
В її очах блищать сльози. Вона часто зупиняє розповідь, аби зробити ковток води зі склянки, що стоїть на столі. Відчувається, як тяжко їй розповідати про свій гіркий досвід. І все ж вона продовжує:
– Мене били, різали одяг і тіло, приставляли до горла ніж. Це тривало кілька годин. Потім мене викинули на дорогу. З одягу на мені залишилась тільки сорочка, порізана на смужки.
Отямившись, Ема пішла додому. Але замість підтримки почула від чоловіка: “Ти сама винна!”.
– Я не мала сил піднятися з ліжка, моє тіло боліло. Чоловікова бабуся запитала, що сталося. Я відповіла, що просто впала. Мені дали знеболювальне. Та ліки вгамували лише фізичний біль. Я не могла ні спати, ні дбати про своїх рідних, мені не хотілося жити. Я б воліла забути про свій сором, але цей спогад ніяк не йде з моєї пам'яті. Ці люди зіпсували мені життя, – каже Ема.
Після закінчення війни її душа продовжувала страждати, стосунки з рідними зіпсувалися.
– Чоловік кричав, щоб я забиралась геть. У пориві гніву він жбурляв тацю з їжею й вигукував: “Ти сама винна! Тобі сподобалося з ними! Напевно, вони були кращими за мене!”. Він просто з'їхав з глузду від ревнощів. Постійно підкреслював, що це його дім, а я тут ніхто. Але я продовжувала з ним жити, бо куди я піду, що скажу людям? – розповідає Ема.
Жінка зізнається: вже давно б наклала на себе руки, якби не діти. Донька та двоє синів стали її відрадою й підтримкою. Але Ема не могла розповісти їм про те, що пережила 9 квітня 1999 року.
Вона наважилась порушити мовчання під час спілкування з психологом KRCT Селві Ізеті, яка є знаною в Косові фахівчинею по роботі з травмою. Ема зізнається, що рішення прийти до Центру далося їй дуже важко. Власне, вона б ніколи туди не прийшла, якби не почула від знайомої розповідь про цей заклад. Зустрічі з фахівцями та підопічними KRCT розтопили лід її серця. Ема побачила, що не самотня у своєму горі. Вона дізналася, що багато жінок, дітей і чоловіків під час війни в Косові пережили те ж саме, що й вона. Достеменно невідомо, скільки їх насправді. Але за офіційними даними, йдеться про 20 000 етнічних албанців та албанок, згвалтованих у 1998 – 99 роках.
Згодом Ема відважилась на ще один сміливий вчинок. Вона розповіла свою історію в телевізійній програмі про жінок, які пережили сексуальне насильство. Її голос був змінений і обличчя закрите маскою. Однак Ема все одно боялася, щоб її не впізнали власні діти. Каже, для неї це було б катастрофою.
– Якось по радіо передавали пісню, де були слова: “Навіщо, мамо, народила синів? Щоб сербу перейти дорогу…”. Я розплакалась, а старший син запитав: “Мамо, що з тобою сталося під час війни? Тебе побили?”. Я відповіла, що нічого страшного. Тоді я вирішила розповісти дітям правду, аби вони не думали, що я непорядна жінка, – каже моя співрозмовниця.
Невдовзі Ема приїхала разом із дітьми до Косовського центру реабілітації жертв тортур. Вони разом почали відвідувати сеанси групової психотерапії.
– Мені тут дуже допомогли, я стала значно спокійнішою, – розповідає Ема. – Я дуже люблю свою психологиню, Селві дає мені енергію та сили жити. Я часто думаю, скільки страшних історій доводиться вислуховувати їй та її колегам. Це святі люди. Без їхньої допомоги я б ніколи не впоралась зі своїм болем.
І все ж, незважаючи на підтримку, Ема не може забути про пережите насильство. Довгими безсонними ночами вона згадує той фатальний день до найменших подробиць. Травма вплинула і на її повсякденні звички. Жінка не носить прикраси, не фарбує нігті й не одягає яскравих суконь. Каже, після згвалтування їй хочеться бути непомітною.
А коли на душі тяжко, вона починає прибирати в домі або куховарити.
– Це мене заспокоює, – пояснює вона. – Я люблю готувати флію, традиційну страву албанської кухні. Запрошую в гості подруг, і ми гарно проводимо час разом. Я знаю, що людина сильніша за камінь. Вона може витримати все. Та я до кінця своїх днів не зможу забути своїх кривдників і те, що вони зі мною зробили.
P.S. Інтерв’ю з жінкою, яка пережила згвалтування під час війни в Косові, я записала за сприяння директорки KRCT Феріде Рушиті. Ім’я героїні та деякі подробиці її особистого життя змінено заради її безпеки.
Людмила Макей
Цей текст створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ в межах проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Читайте також: Зґвалтування під час війни: як Косово пройшло шлях від замовчування до визнання проблеми
Естер Дінгеманс: Ми дивимося на випадки СНПК очима постраждалих
Репарації для потерпілих від сексуального насильства в період війни