ІНТЕРВ'Ю

Володимир Панченко: Бажано вже сьогодні помічати поряд із собою людей неординарних, надзвичайних

Днями до Кропивницького завітав відомий науковець і політик професор Володимир Панченко. 

Ми скористалися цією нагодою й попросили його відповісти на запитання, хто із українських діячів, з якими йому випало спілкуватися, справив на нього найсильніше враження. 

Нижче подаємо відповідь Володимира Євгеновича.

– Насамперед, на жаль, уже покійний Любомир Гузар. Я знав його і раніше завдяки телебаченню, його інтерв’ю, блогам – він був доволі активним блогером.  Коли мене залучили до групи «Першого грудня»,  яка складається з мудрих, авторитетних людей, там «зіркою» № 1 був, звичайно ж, Любомир Гузар. Такі гранди як Богдан Гаврилишин, як Мирослав Попович – вони вже дуже рідко з’являлися на публіці в силу вікових особливостей, здоров’я, перебування за кордоном… А Гузар вразив мене дуже багатьма речами. 

Передусім, тепер я бачу, що таке мудрість. Мудрість – це перш за все, простота. Простота в словах, у судженнях, у думках. І водночас це простота, в якій величезна глибина. Любомир Гузар був якийсь дуже дисциплінований, ніколи нічого не пропускав із призначеного, попри свій поважний вік, попри глухоту-сліпоту, він завжди дуже швидко схоплював суть предмета, про який говорилося, й завжди висловлював дуже слушні, хоча і просто формульовані думки.

Ми мали дві зустрічі з Президентом, одна з них – від групи. Напередодні радилися, що будемо там говорити-робити. Коли дійшла черга до Гузара, він сказав: «Я б порадив президентові кілька речей. По-перше, сказав би: ви слухайте людей. Слухайте, слухайте, слухайте, і робіть із того висновки. Бо люди живуть погано, ви їх слухайте. Якщо ви їх не чутимете, ви відірветеся від них». І я подумав,  що оцю просту думку «Слухайте людей», можна було б викласти складними політологічними категоріями, на зразок: владі небезпечно втрачати комунікацію із суспільством і тому подібне. А політолог, на зразок Карасьова, розгорнув би складну політологічну дискусію,  яка в принципі вмістилася в Гузаровому «слухайте, слухайте, слухайте».

Друге, що хотів сказати президенту Любомир: «У нас так мало багатих людей і дуже багато бідних людей. Через те – діліться з бідними». Навіть з цього вже була зрозуміла його манера мислити й висловлюватися. Дуже просто і водночас дуже мудро про такі  суттєві і глибинні речі.

Або, наприклад, обговорювали ми, що важливо було б сказати від групи суспільству. Він раптом каже: «А давайте зробимо таке послання під назвою «Схаменіться!». Перед  тим ми довго дискутували, всілякі проблеми обговорювали, і раптом оте його «Схаменіться!» ніби пробудило нас усіх: у цьому ж сенс, бо влада вже дуже зарвалася!. І потім я написав одне з найсильніших наших звернень. Отакий був Любомир Гузар.

Крім того в його мудрості було те, що називається скромністю. Більш земної людини годі уявити, у морально-побутовому сенсі – важко знайти.

Його кругозір, масштабність, парадоксальність, несподіваність мислення в поєднанні з чернечою духовною досконалістю не може не вражати.

Але, якщо ми вже заговорили про мудрих людей, котрі вразили, то я хотів би назвати тут і В’ячеслава Брюховецького. 

Про нього можна сказати, що Україні з ним вельми поталанило. Він такий собі нетиповий українець.  Пересічний співвітчизник, коли йому щось не вдається, – може лихом об землю вдарити й вихилити чарку чи вилити тугу перед знайомими.  А він інакший. За спогадами друзів, які разом із ним навчалися на факультеті журналістики в Київському університеті імені Тараса Шевченка, він завжди ходив із якимсь «таємничим» портфелем, у якому завжди було напхано багато книжок, часто навіть заборонених чи напівлегальних. І тому для однокурсників він завжди був дещо загадковим. І от настає момент розподілу. Він на той час уже співпрацював з «Літературною Україною», і раптом – його розподіляють бозна-куди.  Це його сильно здивувало. Йому натякнули на його неблагонадійність. І що він робить? Іде в КДБ й просить пояснити, які є до нього претензії. У відповідь чує: «Претензій жодних, сумніви – є». Потім пішов у ЦК КПУ з тим же запитанням. Врешті-решт свого він добився. Я веду до того, що це людина, котру труднощі тільки мобілізують.

Я думаю, що ота його ідея відродити Києво-Могилянську академію – то була велика ідея. І він фактично відродив не лише Києво-Могилянську, а й Острозьку академію, і це вже не вчинки, це такі собі діяння великих людей.

Тому мине ще трохи часу – коли все це можна буде побачити через призму великого – і ми поставимо в один ряд Петра Могилу, засновника «Києвомогилянки», і В’ячеслава Брюховецького, який її відродив. 

– Як кажуть, велике краще бачиться на відстані?

– Так, але бажано вже сьогодні помічати поряд із собою людей неординарних, надзвичайних. Це потрібно не стільки для них, скільки для нас. Такі люди додають упевненості, віри у власні можливості – якщо хтось зумів, то, значить, і ти зумієш. Вони належать до категорії людей, поряд з яким й інші стають кращими. 

І на закінчення ще раз про мудрість. Колись, викладаючи в ліцеї при педуніверситеті, я запитав своїх учнів, чим відрізняється розумна людина від мудрої. Учні відразу сказали, що це «різні речі», а в ході дискусії дійшли висновку: розумна людина може бути всякою, в тому числі і злою, а мудра – такою ніколи не буде. Розумна може бути заряджена негативом, мудра – ніколи. У цьому закладено моральний критерій розрізнення поняття мудрості – це як вершина розуму, спрямована на добротворення. Вона великодушна, багато може прощати, вона не злопам’ятна. А розум може бути і холодний, і злий. 

Розпитував 

Валерій М’ятович

Довідково: Ініціативна група "Першого грудня" закликала робити добро й продовжувати працю свого засновника, друга, наставника й батька Блаженнішого Любомира Гузара, який спочив у Бозі 31 травня 2017 року.

Про це йшлося у прощальному слові, яке оприлюднено на офіційному сайті Ініціативної групи "Першого грудня".

Учасники групи назвали смерть Кардинала Любомира великою втратою. Вони наголосили на зусиллях Любомира в згуртуванні українського суспільства та вірян різних конфесій.

Соратники Любомира Гузара В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Всеволод Речицький, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків переконані, що він став продовженням чину Маркіяна Шашкевича, Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, а його ім’я заслуговує стояти в одному ряду з цими видатними діячами церкви.