КУЛЬТУРА

Святослав Вакарчук: Давайте робити маленьку, але важливу, якісну, чесну роботу, і зміни прийдуть

Про події в Мукачевому

Дуже складна ситуація. Я знаю, як і всі ми, тільки факти з преси, поки що розслідування не повідомило якихось офіційних результатів. Але мої перші висновки такі: неприпустимо, щоб люди зі зброєю, які не мають на неї ліцензії держави, а тим більше з важкою вогнепальною зброєю користувалися нею серед білого дня в мирних містах і місцях. І зрозуміло, що ці люди, які це вчинили, вони мусять бути покарані… 

Однак я хотів би поглянути на Мукачеве трохи з іншого боку і сказати, що ті події, що там сталися, – це пазли однієї великої картини, яка охоплює і події на Донбасі, і ситуацію з Кримом, і все, що сталося 2013 і 2014 років, і Майдан… Це пазли однієї великої картини, яка називається «Проблема керівництва державою».

По пунктах. Перший, і він стосується Мукачевого, – це наслідок абсолютного й цинічного популізму політиків. Політики говорять людям те, що їм подобається, одні захищають цих, інші інших. Політики звикли думати про наступні вибори, вони не думають на роки вперед, і тому вони роблять багато і тактичних і стратегічних помилок…

Другий пункт – тотальна корупція. Про неї не говорить тільки лінивий, але найгірше те, що за останніх півтора року ситуація не сильно змінилася. Коли почалися перші розслідування, ви бачите, як система пручається, навіть з новою владою, після Майдану, після тисяч смертей в АТО і сотень у Києві. Це саме має відношення до Мукачевого. Скажіть, чому ми за злочинцями зі зброєю полюємо, а силові структури, які довели до цього, не відсторонені, а ті, що відсторонені чомусь переводяться на вищий рівень?..
І ще. Сьогодні багато залежить від самих людей. Кожному з нас потрібно впливати на ситуацію в країні. Ми маємо позбутися комплексу маленького сина, який чекає, що тато йому скаже... Ми так жили двадцять три роки, двадцять четвертий продовжуємо жити, знову чекаємо нових лідерів, щоб вони за нас щось робили. Давайте робити маленьку, але важливу, якісну, чесну роботу, і зміни прийдуть.

Де шукати опору

Я завжди щиро вірив, що справедливість і добро переможуть. Питання в тому, що нам часто до цього не вистачає терпіння, працездатності й наполегливості. Я наведу приклад, маленький, але конкретний. Коли в середині дев‘яностих років молоді студенти, серед яких і я був, вирішили створити рок-гурт і почали мріяти про те, щоб він колись став відомим і популярним, всі навколо казали нам, що це неможливо, але ми впевнено йшли до своєї цілі; десять годин кожного дня репетирували, не звертали увагу на критику чи насмішки, йшли до своєї цілі крок за кроком, і сьогодні ми раді, що виявилися праві, що ми, декілька на той час молодих, нічого не розуміючих в житті студентів, просто мали віру і бажання. Я хочу сказати, що треба вірити в справедливість, але вірити мало, треба кожного дня боротися за справедливість. На своєму маленькому місці чесно працювати і ніколи не боятися труднощів: один раз впадемо – піднімемося, підемо далі, другий раз впадемо – піднімемося й підемо далі. Колись ми навчимося не падати, і колись ми навчимося так швидко й упевнено йти, що ніхто нас не зупинить, я в цьому абсолютно впевнений і бажаю такої віри всім нам.