КУЛЬТУРА

Світ у двох тонах і безлічі відтінків

Щойно в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна закрилася виставка графіки Фелікса Полонського. На ній були представлені роботи пером та тушшю, хоч автор виставив і кілька темпер, зокрема емоційно насичений портрет «Циган», ліричний сільський пейзаж. Це ілюстрації до книжок, казкові персонажі, переважно ж – сюжетні листи, в тому числі безпосередньо української тематики («Коліївщина», «Гончар», «Кобзар», «Творчість», «Українська пісня»). Є й навіяні нічними прослуховуваннями улюблених мелодій. Окремо хочеться згадати цикл під назвою «Шахи», в якому передано напругу і динаміку боротьби, її психологію, гру людського розуму.

Полонський свої графічні роботи виставляє не часто. Принаймні, я не пам’ятаю персональної виставки його графіки. Можливо, пропустив, швидше – ні. Бо на перший план у своїй творчості він ставить усе ж живопис і про дану виставку говорить: «Хотілося самому подивитися, як усе це виглядає». Адже експозиція – ретроспективна, в ній зібрано роботи ще від студентського періоду, коли автор навчався в Івановському художньому училищі і де вперше захопився графікою (тут бачимо ліногравюру 1966 року із зображенням старого дерев’яного будиночка, в якому він тоді проживав).

Фелікс Михайлович дуже плідний автор. Один із тих, для кого слова «Якщо у людини забрати здатність творити, для неї зникає сенс існування» – не порожній звук. В цьому переконуєшся, завітавши в його майстерню, всуціль заставлену стелажами з картинами. Для нього не існує поганої погоди чи поганої пори року, хоча осені він усе ж віддає перевагу, – і в цьому теж переконуєшся, «листаючи» разом із ним ці стелажі як монографію під умовною назвою «Ф.М. Полонський. Сторінки творчості». І ще одне зауваження – він інтелектуал, книголюб. Не скажеш, що об’їздив світ, але все ж побував і в Парижі, і в Люксембурзі, і в Амстердамі. Переглянув колекції далеко не всіх видатних музеїв, але відвідав і Лувр, і Ермітаж, і музей Чюрльоніса. Все це безпосередньо позначається як на тематиці його робіт, так і на підході до розкриття теми.

Як графік, Полонський головним чином працює у двох тонах – світло сріблястому (ті ж «Шахи», «Нічна музика» тощо), коли це ілюстративний або сюжетний ряд, або підкреслено чорно-білому, коли художник прагне надати роботі монументальності («Жанна д’Арк», «Копернік», «Ікар», «Пам’ять»). Він нерідко розчленовує листи на сегменти, котрі, доповнюючи один одного, створюють цілісну картину авторського задуму. Його рисунок – чіткий і виразний, опертий на старі реалістичні традиції, тому доступний для сприйняття як звиклому поціновувачу, так і не зовсім досвідченому глядачеві. Отож виставка «Графічні світи Фелікса Полонського» стала помітною подією у мистецькому житті обласного центру, котрий нині заклопотаний пошуком свого імені, що, як на мене, до творчого процесу не має жодного відношення.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ
На знімках: Ф. Полонський та його роботи