КУЛЬТУРА

Микола Цуканов: З художниками ми не просто спілкуємося – ми ділимося думками

У деяких народів, зокрема китайців, вік людини визначається не від моменту народ-ження, а від зачаття. Якщо говорити про вік приватної галереї «Єлисаветград», котра цими днями відзначила своє п’ятиріччя, то їй слід дописати ще п’ять років – на створення. А це велика, копітка робота, що включає в себе багато різнопланових елементів – від пошуку приміщення і авторів робіт до набуття і поглиблення знань про мистецтво як таке.

При відкритті галереї її власник Микола Цуканов пообіцяв, що його колектив «зберігатиме і примножуватиме історичні традиції нашого міста». Думаю, конкретно він мав на увазі саме культурні минулі традиції. П’ять років діяльності галереї не тільки переконали в тому, що Микола Миколайович залишився вірним своїй обіцянці, а й показали широке коло зацікавлень кіровоградського галериста.

– Ви не обмежились влаштовуванням виставок лише живопису й графіки, – кажу Цуканову. – Паралельно збираєте та експонуєте місцеві раритети, організовуєте пленери, влаштовуєте мистецькі зустрічі і конкурси кіровоградських талантів різних галузей. Я не задаватиму вам банального запитання – відкіля стільки енергії? Запитаю про інше – все це не заважає пропагувати власне образотворче мистецтво?

– Ні, не заважає. Навпаки, сприяє залученню кіровоградців до кола наших відвідувачів, адже вперше сюди заходять не тільки шанувальники живопису. Та познайомившись із галереєю, стають потім нашими активними відвідувачами.

– Поява в місті приватної галереї не тільки збільшила кількість художніх зібрань на один заклад, а й розширила діапазон виставок, адже вас не тримають у якихось рамках чиновницькі інструкції, вам легше запросити до себе митців з інших областей. Та і певний момент змагальності пожвавлює роботу.

– Ми справді мобільніші за інші музеї. Що не применшує їхньої ролі. З колективами обласного художнього і меморіально-художнього музею Олександра Осмьоркіна підтримуємо тісні зв’язки. Як і вони, знайомимо з творчістю місцевих авторів. Ви були у нас на виставках братів Шаповалових, Анатолія Янєва, Фелікса Полонського, Ігоря Смичека та інших (жаль, поки що ніяк не збереться широко виставитися Володимир Волохов). Разом з тим через наше посередництво кіровоградці могли познайомитися з творами дніпропетровців Кокіна і Ерліха, севастопольця Шадріна, закарпатця Бабинця, одесита-земляка кіровоградців Горбенка, донеччанина Зорка тощо.

– Мені імпонує, що ви ретельно підходите до відбору авторів. За весь час існування галереї я можу згадати лише кількох з них, які виявилися загалом нецікавими. Ви, як правило, вибираєте авторів самостійно чи користуєтесь
чиїмись порадами?

– І так, і так. Нехтувати порадами знавців було б нерозумно. Але насамперед покладаюся на власний смак, який намагаюся постійно «шліфувати». І тут багато дають зустрічі з самими художниками: ми не просто спілкуємося – ми ділимося думками...

– Мені імпонує ваша точка зору, що прилучати до мистецтва треба на кращих зразках, а не на контрастах. Маю на увазі ваш коментар на інсталяцію в Українському домі – «натюрморт» з унітазом. Поділяю вашу думку, що це усвідомлена шизофренія, хоч ви й висловилися набагато делікатніше...

Наша розмова не могла продовжуватися довго – Микола Миколайович, як кажуть, «був нарозхват». Лунала музика, гості розглядали полотна, кожен прагнув сказати Цуканову кілька добрих слів. Десь за залом у келихи наливали шампанське...

Броніслав КУМАНСЬКИЙ
На знімку: відомий медальєр В. Попов передає М. Цуканову пам’ятну медаль, присвячену п’ятиріччю галереї «Єлисаветград».