КУЛЬТУРА

«Художник архітектури Яків Паученко»

Таке звання він отримав по закінченні училища живопису, скульптури і архітектури Московського художнього товариства, таку назву має і виставка в художньо-меморіальному музеї О. Осмьркіна, влаштована з нагоди 150-річчя від дня народження архітектора.

У прес-релізі виставки читаємо, що на ній «експонуються оригінальні документи та фотознімки з архіву Я. В. Паученка, які тривалий час зберігалися у вдови художника Н. Г. Осмьоркіної у Москві, та копійні матеріали з фондів Державного архіву Кіровоградської області, Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського, Російського державного архіву літератури та мистецтв, а також авторські фото члена Національної спілки фотохудожників України І. М. Демчука з експозиції виставки «Зупинись і замилуйся», презентованої у 2011 році. Архітектурні проекти, родинні фотознімки, численні документальні матеріали розповідають про життєвий шлях Якова Васильовича Паученка, сповнений невтомною творчістю і плідною архітектурною діяльністю». Цього досить, щоб зацікавити виставкою людину, небайдужу до свого міста, його забудовної історії, архітектурного мистецтва як такого. Тож не дивно, що на її відкриття прийшли не тільки люди, безпосередньо пов’язані з архітектурою та містобудуванням, а, як кажуть, представники широких кіл городян.

Виставка вражає ґрунтовністю і наповненістю експозиції. Будинки лікарень Вайсенберга (нині управління охорони здоров’я з меморіальною дошкою роботи Віктора Френчка, встановленої на честь лікаря), Гольденберга (нині міська лікарня №3), ресторану «Primo Violino» (відділення Міжнародного кредитного банку), театру «Ілюзія» (обласний загальноосвітній комплекс школа мистецтв), Мейтуса (музична  школа № 1 ім. Нейгауза) та інші постають перед глядачем не тільки у нинішньому вигляді на сучасних фото, а й окремі з них – у ретроспективі, тобто тогочасних знімках і кресленнях. Тут же можна побачити і зведений Паученком Свято-Вознесенський собор у Бобринці (на відкритті виставки заслужений художник України Сергій Шаповалов подарував музею свою картину із зображення собору) – величну будівлю, стоячи біля якої і вдивляючись у її куполи на фоні неба, втрачаєш відчуття часу.

Виставка вражає. А ще мене вразив виступ кіровоградського міського голови Андрія Райковича на її відкритті. Не хотілося, щоб читач сприйняв це як комплімент – я далекий від будь-якої компліментарності. Протягом журналістського життя мені довелося знати багатьох міських голів – голів міськвиконкомів і бачити їхнє ставлення до історичної забудови міста. Вони «добре знали», що з нею треба робити, давали «професійні» розпорядження архітекторам і будівельникам, у них завжди не вистачало коштів на підтримку історичної забудови, і вона поступово руйнувалася. Не зважаючи на те, що генеральні плани міста передбачали її догляд та обов’язкове збереження. Будинок громадського зібрання завалився сам, ряд приміщень знесли, щоб звести тут щось інше, бюст Гоголя на будинку по вулиці його імені зняли, а потім і декоративну скульптуру, що підпирала еркер, «осучаснили» низку фасадів та під’їздів задля зручностей для підприємців і так далі, і так далі. Хоч поряд із цим дещо й реставрувалося, швидше завдяки зусиллям нових власників. І лише нинішній міський голова, пообіцявши зберігати та доглядати будинки у центрі міста, котрі й створюють його неповторну ауру, заявив, що діятиме в цьому напрямку тільки спільно з архітекторами, «обов’язково прислухаючись до них, рахуючись із їхніми знаннями та позицією». І мені здалося, що відтепер за історичний центр нашого міста можна бути спокійними. У всякому випадку, хочеться в це вірити.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ