КУЛЬТУРА

Борис Ревчун: Усі муки компенсуються короткочасними миттєвостями задоволення від вдало написаного чотиривірша

До нашої редакції завітав наш давній знайомий письменник Борис Ревчун. За часів роботи в газеті «Народне слово» не було жодного випадку, коли б ми не ставили в номер його матеріали. Вони були різножанрові, але переважно – гумор і сатира. Не було тільки поезій. Саме з ними пан Борис вирішив дебютувати в новій для нього газеті. З цієї зміни в його «спеціалізації» й почалася наша розмова.

– Отже, пропонуєте добірку віршів… – кажу.
Гість уточнює:
– Не віршів, а чотиривіршів, або катренів.
– Я чув, що вже більше року, як ви з працюючого пенсіонера перетворилися на непрацюючого…
– Знову невелике уточнення: на непрацюючого за гроші, бо працювати, хоча й у іншому форматі, я не припиняв. Як літератор працюю практично щоденно. Але повідомив редакції тих видань, де друкуюсь після остаточного виходу на пенсію, щоб гонорари вони мені не платили, бо зміни до законодавства стосовно пенсіонерів-науковців, запроваджені на початку 2015 року, були такими, що публікації у будь-яких виданнях могли витлумачити як наукові – і це могло суттєво зменшити мою пенсію.
– Вигідний ви автор, однак…
– Отож…
– Ну, добре, а як почуваєтесь на пенсії, вже звикли?
– Як той циган з анекдоту казав: «Усе життя їв цибулю і ніяк не міг звикнути, а сало один раз з’їв – і відразу звик»… Я, звісно, жартую, бо викладати мені подобалось, отримував від цього певне задоволення, але моє нинішнє захоплення теж приносить мені чимало радощів, особливо коли щось вдалося, коли ще й читачі або слухачі оцінили й похвалили…
– Ну, читачі – це ясно. А що ви маєте на увазі, коли кажете – слухачі?
– Тільки в березні-травні нинішнього року я вже чотири рази виступав зі своїми віршами на нашому обласному радіо. Багато з тих, хто їх слухав, телефонував мені, підхвалював і тим самим заохочував до подальших версифікаторських експериментів.
– Отже, вийшовши на пенсію, ви повністю зосередились на поетичній творчості?
– Не зовсім. За перші три місяці я написав книжку “Dictionary for Fun”.
– Англійською?
– Так. Англійська мова – моя перша освіта і професія. Колись, років з десять тому, під цією назвою, яка, до речі, у вільному перекладі означає «Словничок-жартівничок», я в журналі “English” (видавався нашим Міністерством освіти і науки) опублікував чималеньку (на 3 сторінки) добірку незвичних тлумачень багатьох англійських слів. Тепер, маючи більше часу, я вирішив розширити цю добірку до окремої книги. Вийшло 54 сторінки формату А 5.
Видав малесеньким тиражем – для нашого письменницького музею, деяких бібліотек та для родичів-друзів-знайомих. До музею примірник вже віддав, до бібліотек руки, вірніше, ноги, ще не дійшли. До речі, видати книжку мені порадив доктор філології, американський волонтер Корпусу Миру США Філіп Рофмен, який п’ять років пропрацював у нас в Інституті післядипломної освіти вчителів.
– Цікаво. Ну, а тепер про вірші. Їх ви якою мовою пишете?
– Колись давно – виключно російською. Тепер – тільки українською.
– Зізнаюсь, як поета я вас зовсім не знав. Починаючи з другої половини 1980-х, у багатьох місцевих, республіканських і союзних виданнях з тодішніми величезними, інколи багатомільйонними накладами, я зустрічав чимало ваших гумористичних і сатиричних мініатюр, але жодної віршованої, якщо не помиляюсь.
– Майже не помиляєтесь. Одиничні винятки були. Наприклад, добірка віршів в газеті «Радянська освіта» в 1984 році, були також віршовані загадки для дітей в ряді видань. Але все це – побічна, так би мовити, непрофільна продукція.
– А чого ви тоді не приділяли більше уваги і зусиль
для написання віршів?
– Мої вірші, які я теж надсилав до різних редакцій, на відміну він прозових гумористичних мініатюр, не друкували. І правильно робили, тому що зараз, коли я перечитую тодішні свої вірші, то розумію, що вони були слабенькими. Особливо – ліричні. На це мені вказував відомий радянський поет Леонід Вишеславський, який запросив мене до себе додому і там влаштував мені «розбір польотів». Зробив він це дуже інтелігентно і водночас наочно: дав мені почитати свої вірші з аналогічними моїм темами і сюжетами. Це виявилося для мене дуже вагомим аргументом. І тільки тоді він виголосив свій вердикт: «Як лірика я вас не бачу». Разом з тим, він похвалив мої гумористичні віршики і порадив розвивати цей напрям моїх поетичних зусиль. Зараз, коли мене знову потягнуло на віршування, я якраз і намагаюсь писати з іронією, гумором і сатирою.
– Ну і як, успішно?
– Цю якісну оцінку має дати читач або слухач, я ж можу дати тільки кількісну: за останні півроку написав більше 1200 катренів, тобто римованих і неримованих (рубаї), викінчених за змістом чотиривіршів.
– Багатенько, як на мене.
– Не дуже, якщо враховувати дійсно гарні (з моєї точки зору). Буває, пишеш-пишеш, а вранці перечитав – і засмутився: деякі катрени самому собі вже подобаються менше, а деякі – зовсім не подобаються. Інколи хочеться все кинути, проте знову, як Сізіф, берусь за справу. Всі ці муки компенсуються короткочасними миттєвостями задоволення від вдало написаного чотиривірша, коли в ньому є не тільки досконалі й свіжі рими, але й цікавий зміст. Думаю, що дуже скоро – може вже через місяць-другий – таких катренів набереться на цілу книжку. Я вже навіть і назву їй придумав – «Усякі думки у чотири рядки».
– Давайте, завершуйте, може, за клопотанням вашої обласної організації НСПУ облдержадміністрація її видасть.
– Ви теж, я бачу, неабиякий гуморист. Сигнальний примірник моєї книги вибраної публіцистики, разом з рукописами інших колег-спілчан, вже майже два роки пилиться десь у шафі ОДА, яка минулого року з 250 тисяч бюджетного фінансування на друкування місцевих авторів на членів НСПУ не виділила жодної копійки. І за такого голови в екзилі ("ЗПУ"
№ 21 від 26 травня), як ви влучно визначили, навряд чи коли виділить.
– То, може, варто звернутися до якогось спонсора?
– Тут відразу пригадується сакраментальна фраза ще з одного анекдоту: «З’їсти-то він з’їсть, тільки хто ж йому дасть?!» Не хочеться принижуватись, щось у когось випрошуючи. Нашкребу вже трохи власних грошенят на невеличкий наклад, з якого і вам подарую примірник.
– Дякую наперед. Ну, а зараз презентація деяких заримованих думок Бориса Ревчуна з його майбутньої книги чотиривіршів.
– Саме деяких, тому що я приніс і ті катрени, які у книгу точно не включу. І не тому, що поганенькі, а тому що актуальність їхнього контенту може з часом бути втраченою. Це катрени на злобу дня.
– Зрозуміло, згоден. Ну, що ж, давайте, виносьте свої катрени на суд наших читачів, досить їх інтригувати.
– Будь ласка.

Валерій М‘ЯТОВИЧ