КУЛЬТУРА

Микола Цуканов: Чим більше буде студій, тим більше розвиватимуться діти

Добре знаний у Кропивницькому й за його межами місцевий галерист Микола Цуканов нещодавно заповнив інтернет-мережеві стрічки фотозвітами з Одеси. Цікавимося в нього: «Як відпочивалося?», а у відповідь – про роботу, про плани на майбутнє та роздуми про те, як навернути підростаюче покоління до культури, колекціонування, живопису.
– Усі вихідні й святкові дні ми родиною використовуємо для пізнання своєї країни, – пояснює пан Микола походження останніх одеських знімків. – Максимально вже об’їздили її захід, схід. І традиційно намагаємося щороку бувати на «Арбат-фесті», що проходить в Ізмаілі. Мені там імпонує і незаймана природа, і колоритна місцевість. Там мешкає понад 70 національностей – і все одно це дуже дружна родина. Вони живуть на якомусь підйомі. Там вдруге обирають одного й того ж міського голову. Там відстежується тандем між самим «мером», містянами і їхнім народним депутатом. Там немає біл-бордів.
– Що – взагалі?!
– Так-так, немає! Там гарні дороги, всі вулиці потопають у квітах, кругом чисто-доглянуто. Щороку там збільшується кількість фонтанів. Якщо і зносять пам’ятники комуністичним вождям, то на їхніх місцях буквально протягом ночі з’являються клумби з квітами, чи ті ж таки фонтани. Останній раз Ізмаїл нас потішив тим, що від Дунаю вивели новий канал. Це для того, аби діти мали можливість кататися на байдарках, катамаранах, човнах, каное. І це все робиться з блискавичною швидкістю.
Друге, що привертає увагу, в них у самому центрі міста художній музей. І щодва тижні – там проводиться нова виставка. Вони настільки різнопланові! Мені подобається, що вони проводять фестивалі, в яких бере участь уся область. Так от, цього року ми були водночас і спонсорами цього фестивалю, й учасниками його. Возили в Ізмаїл і свою виставку.
Взагалі «Арбат-фест» – це не просто культурницький захід, це загальноміське свято. Там виставляються не тільки художники, а й будь-хто, хто займається мистецтвом. Це своєрідний фестиваль спілкування. Цікаво, що на цей день обирають одного-єдиного винороба, котрий удостоюється честі пригощати всіх своїм вином. То дуже престижно. Це такі дрібнички, що додають фесту особливого колориту.
– Миколо Миколайовичу, але я так розумію, що дегустація вин не завадила вам там і попрацювати?
– Одеський майданчик дуже цікавий своїми ідеями й можливостями їх втілювати в життя. Так, ми домовилися про кілька виставок. Є такий Олександр Кара – живописець від Бога, у нього така цікава болгарська творчість. Так от ми його привеземо в Кропивницький. Обговорили й участь наших художників у фестивалі акварелі, що проходитиме в 2017 році, а вже цьогоріч «потренуємося» на виставці акварелістів. У вересні в Одесу повеземо полотна Анатолія Шаповалова.
Паралельно цього разу ми «розкопали» в тамтешній спілці художника Петра Чакира, котрий у 90-х роках приїздив у Бобринець і писав там портрети відомих людей. Три його картини нам уже подарували (ми, своєю чергою, хочемо передати їх до художнього музею).
– Тобто кропивницька осінь-2016 в галереї «Єлисаветград» буде по-одеськи насиченою і різнобарвною?
– Плани великі. У вересні привеземо в Кропивницький цікавого, талановитого художника 80-річного Миколу Гроха, котрий уже понад 20 років має власну студію. Він хоче показати себе від раннього до сьогодні. Й головне – він ніколи не бував у Кропивницькому, але дуже багато знає про наше місто, про його історію й хоче нарешті побувати тут. Він мене весь час підганяє: давай пошвидше. Вважаю, це для нас великий успіх.
У вересні плануємо провести виставку учнів Куїнджі. У Маріуполі відзначається цей рік як рік Куїнджі, там була хороша виставка. Й у нас зародилася ідея показати його послідовників, вони вже дали на це згоду. Буде ще кілька цікавих живописних виставок.
З початком навчального року стартує конкурс дитячого малюнка. Це хороший старт, нам уже американці надіслали два десятки робіт, обіцяли німці і швейцарці долучитися до цього проекту. Дитяча студія «Муза» – це можливість відрод-
жувати потенціал минулого, звідси – багато художників вийшло, тут була велика відві-
дуваність музеїв ще кілька століть тому. До відновлення цього й треба прагнути. Чим більше буде таких студій, тим більше розвиватиметься мистецтво, сама дитина. До слова, у липні померла найстарша американка, з‘ясувалося – родом з Єлисаветграда. Я вже вийшов на її внуків, збираю матеріали про неї. Йдеться про родину мільйонерів, які опікувалися юними талантами. Вони платять художникам за просвітницьку роботу в школах. Нам би також цього повчитися.

А ще 1 вересня відкриваємо обласний конкурс рефератів «Художник, який живе поруч». Нічого подібного раніше ми не робили. Хочемо, щоб діти роззирнулися й побачили, які художники творять поряд із ними. За це передбачено непогані преміальні, тож є сподівання, що діти охоче долучатимуться до цієї роботи, а, може, й відкриють для нас якісь нові імена.
2 жовтня хочемо вперше в Україні провести День юного колекціонера. На жаль, нині дещо втрачено потяг дітей до колекціонування.

Наприкінці серпня виповниться рік, як ми зібрали 30 музеїв обласного центру. Провели семінар, було багато критики. Але ми вирішили продовжувати працювати в цьому напрямку. Нині готуємо своєрідний путівник по таких закладах.
– Миколо Миколайовичу, й останнє на сьогодні запитання. Ви спілкуєтеся з галеристами України. Що цікавенького підгледіли в них?
– Сьогодні, на жаль, затухає діяльність галеристів, бо більшість із них налаштована на одержання прибутків. Наша галерея тим і відрізняється від подібних, що ми з самого початку створювали тут не що інше, як культурний центр. Виживають ті, хто мають чималий запас міцності. Ось ми спілкуємося з Дніпропетровським музеєм мистецтв – це приватна галерея. Вони у нас навчалися свого часу. До слова, з нашого благословення з’явилося чимало галеристів України. Тому нещодавно виникла така ідея провести семінар галеристів, хочемо показати й розказати про всі підводні течії цього процесу. Заодно матимемо нагоду приїжджим показати наше місто, й нашу галерею. А ще ми нинішнього року вперше побуваємо на київському майданчику – своєрідному з’їзді, де будуть представлені найміцніші галеристи України. Ми туди вивозимо Петра Нагуляка й Анатолія Шаповалова.
– Успіхів вам!
– Дякую.

Лариса РОМАНЮК