КУЛЬТУРА

Філософія абсурду на білому листі. З виставки робіт Володимира Кир’янова

Тим, хто хотів би «отримати насолоду від зустрічі з прекрасним», робити на цій виставці нічого: художник своїми графічними листами геть чисто відкидає заяложене в часи панування соціалістичного реалізму поняття «У світі прекрасного». Він руйнує закостенілі естетичні стандарти, бентежить духовну самовдоволеність та ситість, примушує подивитись на дійсність і себе посеред неї критичним поглядом автора-художника, котрий ще в роки своєї юності заявив, що йому «скучно» в оточенні офіційної естетики, і який, перебравши кілька художніх навчальних закладів, так і не знайшов для себе такого, що йому б підійшов. Зате знайшов себе. А тим, хто хоче зрозуміти автора і стати його подорожнім в осмисленні явищ, характерів, паралелей, я б настійно радив не тільки відвідати цю виставку, що експонується в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна, а й ознайомитися із чудовою вступною статтею до її каталогу, підготовленою провідним спеціалістом музею, мистецтвознавцем, заслуженим художником України Андрієм Надєждіним, котрий із глибоким розумінням творчості колеги на трьох неповних сторінках тексту розповідає, що означає образний світ Володимира Кир’янова. 

Кир’янов – не бунтар, сьогодні, коли українське мистецтво отримало право на будь-яку філософію, будь-які напрямки, форму і тематику, бунтувати вже нічого. Він просто являє собою ОСОБИСТІСТЬ. Це свого часу Володимир Васильович був неприйнятний для виставкових залів: обтяжені званнями і нагородами метри сприймали його як юродивого від мистецтва. Насправді ж він за таких мав їх самих і не збирався заради якихось зручностей поступатися ні своїми поглядами, ні творчою свободою Через що виставлятися почав уже в часи другого потепління – горбачовської «перестройки» і то спочатку в краях, дещо ближчих до Заходу за українську столицю, – на «Імпрезі -89» та «Імпрезі-91» в Івано-Франківську, на трієнале держав Балтики в Калінінграді (1995). Київ побачив Кир’янова дещо пізніше. Свою творчу жагу у несприятливий для нього час він задовольняв ілюструванням книг, співпрацюючи з видавництвами України, Росії, Молдови. Хоча, за його словами, особливого задоволення від того не отримував, оскільки сюжет твору, авторська стилістика обмежують політ фантазії ілюстратора. Одна з останніх його робіт у цьому плані – ілюстрації до гарно виданої видавництвом «Ярославів Вал» книги «Номенклатурний декамерон» Валерія М‘ятовича, теж представленої на виставці.

Кир’янов володіє серйозним інтелектуальним потенціалом. Не сприймаючи традицій соцреалізму, він, однак, увібрав у себе світовий пізнавальний та естетичний досвід. Думати навчався на кращих світових зразках літератури, починаючи з відвертого оповідача Бокаччо, як митець формувався під впливом Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля з їхньою непогамовною фантазією та сарказмом.

Жанрово графічні листи художника мають точне визначення – фантасмагорії. Лише окремі з них обмежуються просто символікою, як, наприклад, «Диктатор» – збірний образ радянського бюрократа, що спирається на пень із зображенням серпа та молота на тлі масивної тюремної стіни і загратованих вікон. Деякі орієнтовані на певну конкретику, зокрема гоголівські сюжети («Хома Брут»), «Падіння Єрихону» чи «Пересторога», що нагадує нам про «Об’явлення святого Іоанна Богослова», або ж образно характеризують ті чи інші явища («Щурі»). Решта – це політ фантазії зі стартом на початку щойно народженої думки і фінішем десь там, за межею, де для кожного свій кінець, за власним розумінням і вибором.
Володимир Кир’янов – іронічний. Він не шкодує ні своїх персонажів, ні глядача, часом відверто його розігруючи. Театр його образів являє собою переплетіння реального і фантастичного, нагадує творче марення, в якому є своя логіка і свої символи. Такі, як блазенський ковпак, мушлі, що символізують час («Вимірювач часу»), темні окуляри для тих, чия хата скраю, чи, навпаки, безсторонніх споглядачів, переходи (з однієї реальності в іншу?) – колодязі, драбини, сходи тощо, маса маленьких чоловічків з їхніми щоденними, переважно такими ж дрібними клопотами.

І над усім цим – художник і філософ. У тому ж ковпаку замість академічної шапочки і з уважним, спостережливим поглядом («Автопортрет»). Він запрошує нас позбутися утертих схем і поглянути на світ через його збільшувальні окуляри. На той світ, що нерідко являє собою набір абсурдних цінностей та ідей, банальних прагнень і пристрастей.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ